Скільки органів у людини – точний анатомічний підрахунок

Лікарі й анатоми століттями сперечаються, скільки ж органів у людини – і це не звичайна бюрократична дрібниця. Річ у тім, що саме визначення терміна “орган” не має жорстких меж, а з розвитком гістології та молекулярної біології з’являються нові кандидати на цей статус. Традиційні підручники називають 78 органів, деякі джерела – 80, а якщо врахувати парні структури та деякі сухожилля, число коливається ще більше. Коли ж заглибитися в систему підрахунку, доводиться брати до уваги, що органи – це не просто шматки плоті, а функціонально відособлені утворення, які мають характерну гістологічну будову, власне кровопостачання й іннервацію. Саме крихкість цих критеріїв породжує плутанину, яка не заважає хірургам працювати, але дуже цікавить тих, хто хоче точно знати будову власного тіла.

Чому немає єдиної цифри

Визначення органу в сучасній морфології спирається на кілька ознак: наявність як мінімум двох типів тканин, що формують функціональну одиницю, окреме джерело живлення та нервового контролю, а також чітку роль у підтриманні життєдіяльності. Водночас уже на етапі диференціювання тканин від структурного оточення виникає плутанина – наприклад, великі судини та сухожилля мають не менш складну організацію, ніж деякі класичні органи, проте традиційно до переліку не потрапляють. Міжнародна анатомічна номенклатура уникає остаточного числа, а видавці медичних довідників обирають те, яке більше пасує освітнім програмам. Одні джерела рахують кістки та м’язи як окремі органи, що миттєво піднімає загальну цифру до кількох сотень. Інші спираються на функціональні системи й налічують приблизно 78–80 позицій. До прикладу, шкіра, яка вкриває всю поверхню тіла, за критеріями є повноцінним органом, але в різних версіях таблиць її то враховують, то виділяють у самостійну покривну систему без називання органом. Фахівці з гістології наголошують, що будь-який шматок живої тканини, здатний виконувати специфічну роботу без прямої опори на сусідні, має право називатися органом, однак консенсусу бракує.

У 2017 році мезентерію, яка раніше вважалася просто складкою очеревини, офіційно визнали окремим органом – цей крок додав до загального списку одну позицію й змусив переписувати хірургічні атласи.

Додайте сюди історію з так званим інтерстицієм – мережею порожнин, заповнених рідиною, яку окремі дослідники пропонують трактувати як новий орган, – і стане зрозуміло, чому навіть зараз анатомічні конференції рясніють гарячими дискусіями. Отже, коли запитують “скільки органів у людини”, варто відразу уточнити, за якою системою рахують і чи беруть до уваги мікроструктури.

Класичний перелік органів за системами

У більшості підручників із нормальної анатомії органи групують за приналежністю до систем – травної, дихальної, серцево-судинної, сечовидільної, статевої, ендокринної, нервової та покривної. Кожна система налічує певний перелік структур, які визнаються органами беззаперечно, і саме цей перелік дає підсумкове число близько 78 одиниць. Наприклад, до органів травної системи зараховують стравохід, шлунок, тонку кишку, товсту кишку, печінку, жовчний міхур і підшлункову залозу. Ротову порожнину зі слинними залозами зазвичай відносять до тієї ж системи, однак окремі автори пропускають мигдалики чи зубний ряд, аби уникнути дискусій. Дихальна система містить гортань, трахею, бронхи та легені. Серцево-судинна – серце та великі судини, хоча самі судини рідко потрапляють до класичного списку органів, оскільки їхня стінка – це переважно сполучна тканина без окремої функціональної одиниці. Сечовидільна система – нирки, сечоводи, сечовий міхур, сечівник. Чоловіча статева – яєчка, придатки, сім’яні пухирці, передміхурова залоза, статевий член. Жіноча статева – яєчники, маткові труби, матка, піхва. Нервова система – головний мозок, спинний мозок, великі нервові стовбури, хоча периферичні нерви частіше описують як провідникові структури. Органи чуття розглядають окремим блоком: очі, вуха (зокрема завитка й вестибулярний апарат), нюхові цибулини.

Наочне групування за системними блоками допомагає краще запам’ятати складники, тож нижче подано таблицю зі спрощеним переліком, що використовується в більшості анатомічних шкіл.

Якщо підсумувати всі рядки без подвоєння парних органів, вийде трохи більше 30 одиниць, але з урахуванням того, що деякі системи включають допоміжні структури, які теж називають органами, загальне число сягає згаданих 78–80.

Спірні структури та нові відкриття

Шкіра – найбільший орган людського тіла, проте її статус іноді обговорюють не через розмір, а через те, що вона складається з епідермісу й дерми, які мають різне походження та функції. Утім більшість сучасних анатомів упевнено зараховують шкіру до органів, і такий підхід закріплений у міжнародній термінології. Зовсім інакша ситуація склалася з кістками та м’язами – кожна окрема кістка є повноцінним органом, бо всередині містить червоний кістковий мозок, має окістя, власні судини й нерви. Скелетних м’язів понад 600, і за тканинним складом вони теж відповідають критеріям органу. Однак підручники свідомо не перераховують їх у списку з 78 позицій, щоб не плутати школярів і студентів. Подібна вибірковість стосується і зубів, кожен із яких складається з кількох тканин, включаючи дентин, емаль, цемент і пульпу. Проте анатоми уникають називати окремий зуб органом через його вторинну роль у травленні та відсутність здатності до регенерації, яка притаманна класичним органам.

Ось кілька прикладів структур, які можуть називати органами залежно від обраної наукової школи:

• мезентерія – утримує кишківник, офіційно визнана органом у ХХІ столітті;
• зубна пульпа – найчастіше розглядається як тканина, але деякі гістологи вважають її органом через ембріональне походження;
• зв’язувальний апарат печінки – серпоподібна зв’язка, яка має окреме кровопостачання;
• сухожилля триголового м’яза плеча – масивний пучок, що виконує самостійну функцію передачі зусилля;
• велика підшкірна вена ноги – її стінка містить не лише сполучну, а й м’язову тканину;
• молочна залоза – у жінок вона функціонує як орган, але її часто відносять до похідних шкіри;
• волосяні фолікули – складні мікрооргани зі своїм циклом росту та залозами;
• очеревина – іноді її виокремлюють через здатність до всмоктування й виділення рідини.

Наявність таких “сірих зон” переконує, що питання остаточної кількості органів лишається відкритим і, ймовірно, завжди залежатиме від обраних критеріїв.

Органи нервової системи

Головний мозок і спинний мозок – два безумовні органи, які входять до будь-якого підрахунку. Проте вже на рівні їхнього поділу на відділи виникає питання: чи вважати мозочок, довгастий мозок або проміжний мозок окремими органами? Класична відповідь – ні, тому що всі ці частини не мають автономного живлення й працюють лише в єдиному ланцюгу. Спинний мозок отримує статус самостійного органу завдяки власному кровопостачанню з передньої та задніх спінальних артерій, а також чітко відмежованій оболонковій системі. Периферичні нерви, попри очевидну функціональну значущість, анатоми зазвичай розглядають як провідники, хоча великі стовбури на кшталт сідничного нерва мають потужну сполучнотканинну оболонку, власний кровотік і навіть чутливі рецептори всередині. З цієї причини окремі посібники зараховують до органів хоча б основні нервові сплетення, але це радше виняток. Органи чуття формують окрему групу: очне яблуко з допоміжним апаратом, внутрішнє вухо з равликом і присінком та нюхові цибулини. Разом вони додають до загального переліку три-чотири позиції. Сітківку інколи вважають частиною мозку, винесеною на периферію, тож і вона має всі атрибути органу, але в компактних довідниках її не відокремлюють від ока. Отже, нервова система в класичному трактуванні дає 2–3 “беззаперечні” органи, а з урахуванням зору та слуху – 5–6.

Ендокринні залози як відокремлена група

Ендокринні залози цікаві тим, що мають невеликі розміри, але величезний вплив на обмін речовин. Гіпофіз, щитоподібна та прищитоподібні залози, наднирники, епіфіз – це повноцінні органи, які виробляють гормони, мають характерну гістологічну структуру й власне кровопостачання. Підшлункова залоза виступає одночасно органом травної та ендокринної систем, тому її враховують лише один раз. Тимус, що активно функціонує в дитинстві, також вважають залозистим органом, хоча з віком він заміщується жировою тканиною. Статеві залози – яєчники та яєчка – давно закріпилися як органи в репродуктивній системі, але водночас вони секретують гормони, тому подвійного обліку не відбувається. Плацента під час вагітності є тимчасовим органом із ендокринною функцією, проте в підрахунок постійних органів її не заносять. У деяких наукових роботах пропонують додати дифузну ендокринну систему – розсіяні по всьому тілу клітини, які виробляють гормони, – але вона не має єдиної анатомічної цілісності. Таким чином, до переліку гарантовано потрапляє 5 залоз внутрішньої секреції, і ці цифри стабільно повторюються в усіх академічних джерелах.

Кістки та м’язи в системі органів

Кожна кістка відповідає визначенню органу: містить у собі кісткову тканину, окістя, суглобовий хрящ, червоний і жовтий кістковий мозок. Судини проходять через окістя й живлять компактний та губчастий шари. Загальна кількість кісток у дорослої людини – 206, тож якщо рахувати кожну окремо, система скелета додає понад двісті органів. Аналогічним чином, скелетні м’язи мають волокнисту оболонку – фасції, сухожилки, власні нерви та судини, що робить їх окремими органами. Їх налічується від 640 до 850 залежно від того, які пучки виділяти в самостійні одиниці. Проте такий масовий підхід нівелює практичний сенс класифікації, адже більшість людей цікавить не голий перелік, а життєво важливі органи, без яких існування неможливе. Саме тому в анатомічних атласах кісткову та м’язову системи описують окремими главами, але до спільного зведеного списку органів зазвичай не додають. Винятком є хіба що грудна клітка як функціональний комплекс – її іноді згадують як цілісний орган, що захищає серце й легені, але це швидше анатомічна метафора. Отже, питання “скільки органів” перетворюється на дилему: рахувати за функціональними блоками чи за кожною оформленою структурою.

Якщо дивитися на людське тіло неупереджено, легко помітити, що природа не проводила жодних ліній між тканинами – ми самі домовляємося, яку межу вважати органом. Практична медицина оперує цифрами близько 80, зосереджуючись на тому, що може хворіти, потребувати трансплантації або хірургічного втручання. Анатомічні музеї налічують 78–80 експонатів внутрішніх органів, і ця кількість задовольняє освітні потреби. Водночас фахівці з гістології та ембріології наголошують, що будь-яка структура з двох і більше тканин, яка формує функціональний вузол, заслуговує на звання органу, звідки й виникають цифри у кілька сотень. Тому запитання про остаточне число радше виховує допитливість, ніж має остаточну відповідь. І це, мабуть, головний урок анатомії: тіло – не механічний набір деталей, а безперервна ієрархія живих структур, де будь-який поділ є умовністю.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts