У березні 2026 року Андрій Стерненко, постать навколо якої вже дванадцять років вирують гострі дебати, уперше відзначає круглу дату – 30 років. Це число у його паспорті втиснуло в себе тектоніку незалежної України, адже він народився у 1996-му – в країні, що лише п’ять років як позбулася радянського ярма, а дорослішав під акомпанемент Помаранчевої революції, потім вогню на Майдані, судових марафонів і, нарешті, повномасштабного вторгнення. За ці тридцять років Одеса, де минуло його дитинство, перетворилася з портового плавильного казана на південний форпост опору, а сам Стерненко – з підлітка-геймера на одного з найбільш упізнаваних активістів, військовослужбовця й медіа-оператора, чий голос важить більше за голоси деяких політиків.
Спробуємо простежити, як особиста біографія чіплялася за злами національної історії, через які випробування пройшов хлопець із Пересипу і чому його 30-річчя у 2026-му – це не лише привід підбити особисті підсумки, а й зріз цілого покоління, яке вимушено замінило студентські аудиторії на бліндажі та стріми з передової.
Народження в незалежній Україні та роки становлення
Андрій Стерненко з’явився на світ 25 березня 1996 року в Одесі, у родині вчительки та моряка. Батько пішов із життя рано, тож основний тягар виховання ліг на плечі матері, яка викладала іноземну мову. Це поєднання робітничо-інтелігентського середовища та хронічної нестачі грошей було типовим для багатьох українських родин другої половини 1990-х, коли країна ще боролася з наслідками гіперінфляції та тіньової приватизації. Одеса тих років залишалася містом із потужним “совковим” бекграундом, однак уже задавала тон контрабандною комерцією, що формувало особливу вуличну культуру – жорстку, напівлегальну, зі своєю ієрархією.
В інтересах підлітка техніка перемогла дуже рано. Стерненко захопився комп’ютерами, адмініструванням мереж, а згодом – створенням сайтів і відеомонтажем. У старших класах він уже вів кілька проєктів у мережі, що на початку 2010-х було рідкісним умінням. Паралельно займався боксом, що додало фізичної впевненості й сформувало звичку доводити справи до кінця, не відступаючи під тиском. Після школи вступив до Одеського національного політехнічного університету на спеціальність “Комп’ютерні системи та мережі”, де продовжив технічне навчання, але лекції вже тоді виглядали надто повільними на тлі подій, що набирали обертів у країні.
У 2012 році з’явився його канал на YouTube. Спершу це були звичайні підліткові випуски, огляди гаджетів, експерименти з форматами, однак уже тоді помітним був гострий язик і схильність до конфронтаційного стилю. Саме ця цифрова база згодом перетвориться на потужний інструмент впливу, яким Стерненко скористається в розпал Революції Гідності. У 2013-му він міг би спокійно лишатися айтішником із підробітком, однак запах сльозогінного газу в центрі Одеси змінив траєкторію цілком.
Переламний 2014-й та дорога до націоналізму
Коли в листопаді 2013-го на київський Майдан вийшли перші протестувальники, Стерненку виповнилося 17 років, і він ще формально перебував за шкільною партою. Уже в грудні він долучився до одеського Євромайдану, координував стріми з мітингових площ, фіксував сутички з “тітушками” та міліцією, швидко ставши одним із найпомітніших операторів південного спротиву. Саме відео, зняте його камерою, не раз допомагало доводити незаконні дії силовиків, що дало змогу уникати безпідставних затримань активістів.
Після втечі Януковича та початку російської агресії у Криму й на Донбасі Одеса перетворилася на арену запеклого протистояння між проукраїнською меншістю та численними проросійськими групами, які мали підтримку частини місцевої влади. Стерненко увійшов до осередку “Правого сектору”, брав участь у патрулюванні вулиць, охороні адміністративних будівель і протидії сепаратистським спробам. У ті місяці він провів десятки прямих трансляцій, що документували атаки на патріотичні автоколони, підпали волонтерських офісів та спроби захоплення обласної адміністрації. Відомими стали кадри, де він із побратимами стримує натовп за допомогою щитів на Грецькій площі.
Травневі події 2014 року в Одесі, зокрема трагедія в Будинку профспілок, залишили глибокий шрам у свідомості міста. Стерненко не брав безпосередньої участі в тих сутичках, але опинився в епіцентрі розслідувань та звинувачень, що циркулювали в соцмережах. Саме тоді його ім’я почало звучати далеко за межами активістського середовища, а YouTube-канал набрав перші сотні тисяч переглядів. Відтоді стиль комунікації хлопця остаточно оформився: безжальна критика корумпованих чиновників, прямі погрози на адресу колаборантів і демонстративна готовність захищатися зі зброєю.
Протягом цих років Стерненко став свідком кількох тектонічних зрушень:
- падіння режиму Януковича та формування принципово нової конфігурації влади;
- зародження волонтерського руху, що на роки випередив спроможності державних інституцій;
- розкол одеського регіону на проросійський і проукраїнський табори, який вилився у відкриті збройні сутички;
- масова самоорганізація молоді через месенджери та соцмережі – прообраз майбутніх кібервійськ;
- поява “вуличного правосуддя” як явища, що балансувало між громадським контролем і хаосом;
- формування культури стрімів та миттєвого поширення інформації, яка відтоді не потребує фільтрів офіційних ЗМІ.
Одеська драма і судова тяганина 2018-2021
Увечері 25 травня 2018 року на одній із вулиць Одеси сталася бійка, що надовго прикувала до себе увагу всієї країни. Стерненко разом із кількома знайомими зустріли 47-річного колишнього співробітника спецпідрозділу “Беркут” Івана Кузьменка. За версією активіста, той вистежував його та погрожував. У ході сутички Кузьменко зазнав ножового поранення, від якого помер. Сам Стерненко отримав травми, зокрема поріз руки. Ця подія миттєво розколола суспільство: одні побачили в ньому самозахист у зіткненні з небезпечною людиною, інші – самосуд і політично вмотивоване вбивство.
Слідство висунуло звинувачення за статтею про умисне вбивство, а згодом – за хуліганство, що спричинило смерть. Стерненка затримали, і наступні два з половиною роки він провів під цілодобовим домашнім арештом, що не завадило йому продовжувати вести канал, запускати кампанії зі збору коштів на армію та навіть брати участь у мітингах через відеозв’язок. Захист наполягав на тому, що мав місце необхідний захист від озброєного нападника, оскільки Кузьменко мав при собі газовий балончик і складений ніж, а також раніше погрожував убивством. Проте судовий процес затягувався через численні клопотання та зміну складу суду.
У 2022 році Апеляційний суд остаточно виправдав його за всіма статтями, а згодом держава виплатила понад 1,2 млн гривень компенсації за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності.
Ця компенсація стала знаковою, адже вперше активіста масового руху було визнано жертвою неправомірних дій правоохоронної системи. Утім, навіть виправдувальний вердикт не зняв напруги: опоненти й далі називали його “одеським убивцею”, а прихильники підкреслювали, що справа була прямим наслідком слабкості держави, яка не спромоглася ні захистити проукраїнських активістів, ні вчасно відреагувати на загрози з боку радикальних угруповань. Так чи інакше, судовий марафон загартував Стерненка і зробив з нього фігуру, здатну виступати трибуном навіть під арештом.
Таблиця: Ключові віхи життя Андрія Стерненка до 2026 року
| Рік | Подія | Вплив |
|---|---|---|
| 1996 | Народження в Одесі в робітничо-інтелігентській сім’ї | Початок життя в період становлення нової української державності |
| 2014 | Участь у Революції Гідності, приєднання до “Правого сектору”, стріми з сутичок | Формування образу національного активіста та оператора прямої дії |
| 2018 | Бійка з колишнім беркутівцем, кримінальне переслідування, домашній арешт | Судовий прецедент самозахисту, зростання загальнонаціональної впізнаваності |
| 2022 | Початок повномасштабної війни, мобілізація до ТрО, згодом – створення підрозділу БпЛА | Перехід від активізму до військової служби, інтеграція в оборонну систему |
| 2025 | Формування навчального центру операторів дронів на базі власного досвіду | Масштабування військових знань, залучення тисяч добровольців без бюрократичних бар’єрів |
Від відеоблогера до військового – доба великої війни
Уранці 24 лютого 2022 року Стерненко разом із побратимами вирушив до військкомату, маючи на руках лише особисту зброю та бронежилет. Оскільки він уже багато років тренувався і брав участь у бойових зіткненнях, його одразу зарахували до батальйону територіальної оборони Києва. Перші тижні війни він провів у складі мобільних груп, що полювали на ворожі диверсійно-розвідувальні групи на околицях столиці. Водночас його канал, який на той час мав понад 1,5 млн підписників, перетворився на гігантський збір коштів: за перший місяць через банку допомоги було перераховано більше 80 млн гривень на тепловізори, дрони та транспорт для армії.
Ближче до літа 2022-го середовище, у якому діяв Стерненко, змінило свій вектор: після деокупації півночі він разом із однодумцями створив неформальний підрозділ ударних безпілотників, який спочатку існував поза штатними розкладами, але згодом був узаконений. Бойовий досвід прийшов швидко: вильоти на Харківщині, під Бахмутом, пізніше – у Запорізькій області. Сам Стерненко в інтерв’ю згадував, що між керуванням FPV-дроном за 15 кілометрів та звичною відеозйомкою є пряма асоціативна нитка – глибоке розуміння кадру та швидкість реакції, яку він тренував роками на стрімах.
У 2024-2025 роках відбулася важлива трансформація: замість того, щоб гнатися за кількістю знищеної техніки на особистому рахунку, ветеран узяв курс на системну підготовку інших. На базі одного з полігонів у тиловій зоні запрацював навчальний центр, де інструктори з реальним бойовим досвідом навчали цивільних та військових застосуванню комерційних дронів у тактичних цілях. За п’ять місяців через цей центр пройшли понад 700 операторів, а витрати на обладнання покривалися за рахунок донатів, які традиційно збирала спільнота каналу. На момент 30-річчя Стерненко вже не просто виконавець, а менеджер мережі ударних роїв, які суттєво підвищили щільність вогневого контролю на кількох напрямках фронту.
Показово, що свій день народження у 2026 році він зустрів на ротації: замість святкового застілля – вишкіл нової групи пілотів і традиційний стрім, під час якого задонатили ще 12 млн гривень на закупівлю далекобійних комплексів. Ця здатність перетворювати особистий інфопривід на ресурс для армії є, мабуть, головною рисою його діяльності вже у зрілому віці.
Що означає 30-річчя Стерненка для українського суспільства у 2026 році
На момент, коли йому виповнюється 30, Стерненко втілює той архетип, котрий іще двадцять років тому було важко собі уявити: людина, яка виросла в незалежній Україні, пройшла через ув’язнення за політичною справою, потрапила на фронт добровольцем і змогла масштабувати свій авторитет до рівня, за якого її публічні заяви змушені коментувати керівники державних оборонних структур. Його шлях не є лінійною історією успіху, радше – кардіограма зривів, виправдань і відновлень, що типово для багатьох активістів його генерації.
У 2026-му він уже не молодий радикал, котрий викрикує гасла у мегафон, а стратег із вираженим відчуттям моменту. За його плечима – кілька сотень судових засідань, понад три роки на передку, десятки розроблених та впроваджених технічних рішень для БпЛА, а головне – безпрецедентна для українського активіста база довіри, яка конвертується у реальну зброю. Саме ця довіра змусила частину політичного істеблішменту вперше говорити про таких, як Стерненко, не як про “вуличних хуліганів”, а як про нових лідерів оборонного менеджменту.
Однак 30-річний рубіж ставить перед ним і його середовищем глибші питання. Суспільство, що звикло сприймати його як символ спротиву, тепер очікує не лише репортажів, а й відповідальності за формування політики безпеки на місцевому рівні. У цьому сенсі трансформація з медіаактивіста на військового управлінця є незавершеною: чи зможе він зберегти гнучкість та антикорупційний запал, опинившись у системі, яку колись ламав? Чи вдасться йому уникнути спокуси перетворитися на звичайного номенклатурника після закінчення активної фази війни?
Показово, що навіть у 2026 році він не зраджує своїй манері: продовжує називати речі своїми іменами, критикує урядову тяганину з постачанням дронів і паралельно показує на камеру розбиті ворожі позиції. Такий підхід забезпечує підтримку сотень тисяч людей, які втомилися від закритих нарад, однак породжує нові конфлікти з тими, хто хотів би бачити війну в більш прилизаному вигляді.
Підсумовуючи цю нерівну, але напрочуд символічну траєкторію, варто визнати: тридцятиріччя Стерненка збіглося з моментом, коли суспільство саме перетравлює власний досвід війни та перетворює його на довгострокову оборонну стратегію. Його життя – це не біографія окремої людини, а радше пунктирна карта українського опору, на якій позначені всі ключові розвилки: від підліткових мрій у бідному районі Одеси до командування роєм дронів, здатним зупинити танкову колону. І якщо вогонь 2014-го був стихійним поривом, то у 2026-му він перетворився на кероване полум’я системної роботи, яке не дає ворогу жодного шансу розслабитись.
About the Author
