Два десятки років тому молодий опер із Донецька приймав перше самостійне рішення в темному під’їзді панельного будинку – і з того моменту кожен його професійний крок був підпорядкований логіці безжального розрахунку. Андрій Нєбитов пройшов шлях, який рідко стає надбанням публічних хронік, хоча його результати відчувають мільйони мешканців столиці. Сьогодні він очолює Головне управління Національної поліції України в Києві – посаду, де щоденна робота вимагає поєднання оперативної інтуїції, аналітичного мислення та здатності тримати удар. Ця розповідь – не парадний портрет, а спроба простежити, як хлопець із шахтарського краю став архітектором кримінальної безпеки найбільшого мегаполіса країни.
Загартування в підрозділах карного розшуку
Народившись 3 травня 1976 року в Донецьку, Андрій Нєбитов із ранніх літ бачив виворіт промислового міста, де контрасти між важкою працею та вуличною спритністю формували характер. Після закінчення Донецького інституту внутрішніх справ у 1997 році він свідомо обрав не кабінетну роботу, а службу в карному розшуку. Перші посади оперуповноваженого в Калінінському районі Донецька дали йому розуміння, що злочинність не можна перемогти лише паперовими звітами – потрібне живе чуття, яке виростає з нічних засідок, сотень допитів та аналізу крихітних деталей. У ті роки він брав участь у викритті серійних крадіжок із підприємств, де зловмисники використовували підроблені накладні системи “Укрзалізниці”. Саме тоді сформувалося правило, яке згодом стало його візитівкою: жодна справа не йде до суду без залізобетонної доказової бази.
Паралельно з оперативною роботою він опанував техніку економічного розслідування, що на початку 2000‑х дало змогу викривати схеми незаконного відшкодування ПДВ через підконтрольні фірми-одноденки. Колеги згадують, що Нєбитов ніколи не соромився годинами “вичитувати” фінансову документацію, знаходити в платіжних дорученнях нитки, які вели до організаторів афер. Таке занурення в дрібниці суперечило поширеному тоді образу “лінивого опера”, але для нього це було нормою. Результат – перші гучні вироки для організованих груп, які діяли на території Донецької області. Поглиблене знання економіки дозволило йому пізніше стати одним із тих, хто руйнував фінансове підґрунтя злочинних угруповань ще до того, як вони встигали легалізувати капітал.
Перехід до обласного управління карного розшуку не був формальним підвищенням. Це означало відповідальність за координацію сил по всій Донеччині – регіоні з надзвичайно високою концентрацією тяжких та особливо тяжких злочинів. Під його наглядом розкривалися резонансні вбивства підприємців і вимагання, де фігурантами виступали колишні спортсмени та особи з “кримінальним авторитетом”. Андрій Нєбитов опирався на принцип жорсткої персональної відповідальності: кожен оперативник знав, що за нерозкритий злочин він відповість перед керівником особисто, однак при цьому отримував повну свободу в пошуку нестандартних рішень. Це поєднання вимогливості та довіри давало плоди: відсоток розкриття умисних убивств у 2012–2013 роках перевищував середні показники по країні.
Робота на межі: поліція у прифронтовому місті
2014 рік став тектонічним зламом для всієї правоохоронної системи. Коли в Донецьку почали захоплювати адмінбудівлі та оголошувати “народні республіки”, Нєбитов уже займав посаду заступника начальника обласної карної поліції. Він не виїхав із міста – залишився координувати евакуацію особового складу, кримінальних проваджень та речових доказів. Це була операція, у якій помилка вартувала життя: архіви, що містили матеріали на сотні членів ОЗУ, мали бути вивезені під загрозою обстрілів і блокування доріг озброєними людьми. Тоді вдалося зберегти понад вісімдесят відсотків документації, яка згодом допомогла довести до суду справи про тяжкі злочини вже в нових умовах.
Після передислокації до Маріуполя та Краматорська він очолив управління карного розшуку Головного управління Нацполіції в Донецькій області. Саме в той період відбулася серія операцій, які в подальшому стали навчальними кейсами для курсантів академій. Однією з них було викриття організованої групи, що спеціалізувалася на викраденні людей із метою викупу. Злочинці діяли на лінії розмежування, користуючись тим, що переміщення цивільних і військових майже не контролювалося. Нєбитов особисто розробив схему прихованого спостереження на блокпостах, яка дозволила вирахувати місце утримання заручників у покинутому ангарі біля Волновахи. Жоден із викрадених не постраждав, а всі фігуранти отримали тривалі терміни ув’язнення.
Був випадок, який багато оперативників згадують як переломний для розуміння гібридної війни. Фіксуючи сплеск квартирних крадіжок у Краматорську, аналітики помітили дивну закономірність: лише в тих будинках, мешканці яких виїхали за межі області, намагалися зламати металопластикові двері, а у квартирах, де залишилися родичі військовослужбовців, крадіжки майже не траплялися. Це навело на думку про наведення з боку осіб, близьких до окупаційних структур. Андрій Нєбитов ініціював міжвідомчі наради, після яких у район направили групи цивільного аналізу, що допомогли закрити канали інформаційного зливу. За півроку кількість таких злочинів скоротилася на понад сорок відсотків.
Тоді ж на повну силу запрацювала практика використання сучасних технічних засобів, якою Нєбитов захоплювався ще з початку нульових. Портативні тепловізори, мобільні комплекси радіоелектронної боротьби проти безпілотників контрабандистів, програмне забезпечення для перехресного аналізу банківських транзакцій – усе це поступово вводилося до арсеналу кримінальної поліції. Пізніше, вже в Києві, він скаже, що досвід Донеччини навчив його одній простій істині: жодна реформа не запрацює, якщо не дати людям інструменти, співмірні викликам.
Факт: Під час однієї з операцій у Краматорську Андрій Нєбитов особисто брав участь у затриманні лідера організованого злочинного угруповання, який переховувався у підземній споруді. Оперативники використали спеціальний тепловізор, щоб виявити схованку. Завдяки цьому вдалося запобігти серії замовних убивств.
Обласний рівень: відбудова поліції Київщини
У 2017 році Андрія Нєбитова призначають начальником Головного управління Національної поліції в Київській області – це була найбільша за територією та чисельністю населення поліцейська структура поза мегаполісом. Новий керівник одразу зіткнувся з наслідками попередньої неефективної ротації кадрів: у відділках бракувало слідчих, а навантаження на одного оперативного працівника подекуди сягало ста двадцяти справ на місяць. Першим кроком став аудит навантаження та перерозподіл особового складу з урахуванням географії підрозділів – це дозволило вирівняти середню кількість проваджень на людину до прийнятної норми.
Паралельно він запустив цільову програму протидії майновим злочинам у котеджних містечках, які на той час стали чи не головною проблемою передмістя. Було створено мобільні групи з колишніх працівників спецпідрозділів, які патрулювали селища в години пік злочинної активності, використовуючи дані з камер відеонагляду, інтегрованих у систему “Безпечне місто”. Такий підхід дав змогу досягти зниження на чверть кількості крадіжок з помешкань протягом одного року. Крім того, була посилена взаємодія з прикордонною службою, що перекрило канали збуту краденого за кордон, зокрема деталей до сільгосптехніки та дорогих автомобілів.
На посаді голови обласної поліції Нєбитов відточив управлінський стиль, який можна охарактеризувати як системну децентралізацію відповідальності. Він вимагав від начальників районних відділів не лише звітів про розкриття, але й щотижневих аналітичних записок із прогнозом злочинних тенденцій. Це, на перший погляд, бюрократичне нововведення примусило керівників середньої ланки мислити превентивно. Саме з ініціативи Нєбитова в області почали впроваджувати квартальні карти криміногенних ризиків, які будувалися на основі масивів даних про щільність населення, кількість раніше засуджених осіб та рівень міграції. Цей інструмент згодом перекочував у столичну практику.
Київ під новим кутом: перезапуск кримінальної поліції столиці
У лютому 2021 року Андрія Нєбитова призначають начальником Головного управління Нацполіції в Києві. Столичне управління на той момент перебувало в стані напруги через низку скандальних справ, пов’язаних із затримками розслідування резонансних ДТП та інцидентами із застосуванням зброї. Новий очільник одразу поставив завдання повернути довіру киян – не гаслами, а результатами. Перші сто днів він присвятив непублічним перевіркам структурних підрозділів, зосередившись на роботі слідчо-оперативних груп у нічний час, коли вчиняється найбільше вуличних злочинів. Паралельно було створено резерв із досвідчених оперативників, які оперативно реагували на складні випадки в будь-якому районі, не чекаючи бюрократичних узгоджень.
Ставка на аналітику стала ключовою. За розпорядженням Нєбитова посилили відділ кримінального аналізу, який отримав доступ до об’єднаних баз даних міграційної служби, фіскальних органів та операторів мобільного зв’язку. Це дозволило у 2022–2023 роках скоротити середній час розкриття грабежів з семи до трьох діб. Також було запроваджено практику оперативного супроводження резонансних справ із перших хвилин після надходження заяви – для цього в кожному районному управлінні сформували спеціальні чергові групи, які миттєво виїжджали на місце злочину з мобільними валізами криміналіста та планшетами, під’єднаними до центрального сервера.
Особливу увагу керівник приділив боротьбі з квартирними крадіжками, які тривалий час залишалися “ахіллесовою п’ятою” столичної поліції. Було створено міжрайонні мобільні групи, здатні за лічені хвилини перекрити шляхи відходу в масштабах усього міста. Це рішення прийшло з досвіду прифронтової роботи, де швидке блокування території було єдиним способом упіймати диверсійні групи. У Києві ефект від такої тактики виявився негайним: кількість “домушників”, яких затримували по гарячих слідах, зросла на третину вже в перше півріччя роботи нового керівника.
Також Нєбитов ініціював переформатування роботи із заявами про шахрайства в інтернеті. Замість того щоб “футболити” потерпілих між районними відділами, був створений єдиний міський центр прийому таких звернень, укомплектований фахівцями з кібербезпеки. Туди ж перевели аналітиків, котрі займалися вилученням цифрових слідів. У результаті вдалося розплутати кілька великих мереж псевдобанківських кол-центрів, що завдали збитків на десятки мільйонів гривень. Ця історія стала ще одним підтвердженням принципу, який Нєбитов сповідує роками: злочинність мутує разом із технологіями, і поліція зобов’язана бути на півкроку попереду.
Окремі показники діяльності кримінальної поліції Києва до та після призначення Андрія Нєбитова
| Показник | 2020 рік (до призначення) |
2023 рік (після реформи) |
|---|---|---|
| Розкриття грабежів | 45% | 71% |
| Середній час розкриття (доби) | 7 | 3 |
| Квартирні крадіжки (кількість) | 2100 | 1420 |
| Ефективність кіберрозслідувань | 32% спрямовано до суду | 64% спрямовано до суду |
| Задоволеність громадян (опитування) | 28% | 47% |
Принципи, що формують командний дух
Серед колег та підлеглих Андрій Нєбитов відомий своєю непублічною вимогливістю, яка поєднується з рідкісним умінням слухати. Він не проводить годинних нарад і не прихильник показових “чисток” перед камерами. Натомість робить ставку на внутрішні механізми контролю, коли кожен керівник підрозділу знає, що його особистий результат видно на щотижневих аналітичних зрізах. Ключові установки, які транслює керівник столичної поліції, можна звести до кількох пунктів:
- жодне службове розслідування не починається без попереднього неформального обговорення з виконавцем – спершу треба почути позицію людини, а вже потім ухвалювати рішення;
- розрив між оперативною інформацією та процесуальним оформленням має бути мінімальним, для чого запроваджено спільні чергування слідчих і оперуповноважених;
- кожен затриманий на гарячому повинен мати не лише протокол, а й повний цифровий ланцюжок доказів, зібраних за допомогою технічних засобів;
- начальник, який не виходить на місце тяжкого злочину особисто, втрачає право вимагати результатів від підлеглих;
- психологічний стан особового складу – такий самий ресурс, як паливо для службових авто, тому графіки відпочинку переглядаються так само ретельно, як і плани оперативних заходів;
- критику з боку громадськості слід сприймати не як образу, а як безкоштовний аудит, що вказує на слабкі місця.
Усі ці принципи Нєбитов застосовує не лише до підлеглих, але й до себе. Показово, що під час масових ракетних обстрілів Києва взимку 2022 року він особисто ночував у черговій частині, щоб координувати роботу оперативників на місцях “прильотів”. Саме така поведінка, на думку психологів, формує в колективі стійкість до паніки – коли солдати бачать генерала поруч, страх трансформується в керовану напругу.
Близькі до керівника люди відзначають його здатність миттєво перемикатися між макромасштабними завданнями та дрібницями, які мають значення для конкретної людини. Наприклад, коли до приймальні потрапив лист від пенсіонерки, у якої викрали єдиний велосипед, Нєбитов не передоручив справу помічникам, а сам зателефонував дільничному і попросив відзвітувати про пошуки через три дні. Велосипед знайшли, хоча статистично такий злочин не впливав на загальні показники. Цей випадок швидко розійшовся серед працівників як ілюстрація того, що в їхнього керівника немає “дрібниць”.
Шлях, який пройшов Андрій Нєбитов, не вимірюється лише переліченими посадами. Це історія про те, як оперативник із Донецька, що починав із боротьби з кишеньковими злодіями в переповнених трамваях, виріс до архітектора кримінальної безпеки столиці. Його методи – поєднання аналітичної культури, технологічної гнучкості та жорсткої персональної відповідальності – поступово змінюють якість поліцейської роботи в Києві. Коли цифри розкриття зростають, а рівень страху перед вуличною злочинністю падає, це означає, що перевірені Донбасом принципи знаходять нове життя на столичних вулицях. Для системи, яка десятиліттями шукала рецепт довіри громадян, такий досвід – не просто управлінський кейс, а доказ того, що навіть у найскладніших умовах можна вибудувати поліцію, здатну захищати.
About the Author
