Маловідома адвокатка з Бухареста, яка роками опікувалася сімейними позовами та питаннями нерухомості, ніколи не викликала інтересу в журналістів. Однак стрімкий сплеск антисистемних настроїв у Румунії, підсилений пандемічними обмеженнями, виштовхнув Діану Шошоаке на авансцену націоналістичного руху. Сьогодні вона – євродепутатка, чий голос звучить як у залі засідань у Страсбурзі, так і в гучних заголовках світових ЗМІ.
Ранні роки та шлях в адвокатуру
Народилася 28 березня 1972 року в Бухаресті й належала до покоління, яке застало останні роки режиму Чаушеску. У 1995 році завершила юридичний факультет Бухарестського університету, після чого здобула магістерський ступінь у Академії поліції “Александру Йоан Куза” за профілем європейського права та інституцій. Із початку 2000-х вона вела адвокатську практику, вступила до Колегії адвокатів Бухареста й зосередилася на цивільних справах – шлюборозлучні процеси, спадкові спори, операції з нерухомістю. Протягом майже двох десятиліть її ім’я не виходило за межі професійної спільноти, а колеги характеризували її як ретельного, але зовсім не публічного фахівця.
Перший помітний вихід із тіні стався 2018 року, коли в Румунії розгорнулася кампанія за проведення референдуму щодо конституційної заборони одностатевих шлюбів. Шошоаке приєдналася до консервативного крила громадянської коаліції, яка збирала підписи та агітувала за зміни до Основного закону. Тоді вона відкрито позиціонувала себе як ревна православна активістка, готова відстоювати “традиційну сім’ю” перед лицем, як вона вважала, ліберального наступу Брюсселя. Референдум у жовтні 2018‑го провалився через низьку явку, однак сама участь у русі дала їй мінімальний політичний капітал та навички публічних виступів. Водночас до 2020 року вона залишалася передовсім юристкою без партійного квитка та без помітної медійної присутності.
Подальший стрибок виявився неможливим без ідеального збігу обставин – пандемії, що вдарила по Румунії навесні 2020‑го. Обмежувальні заходи, запроваджені урядом, викликали сплеск невдоволення серед значної частини суспільства. Саме тут Шошоаке знайшла свій голос, перетворивши юридичний досвід на інструмент гострої критики влади. Вуличні протести проти маскового режиму, комендантської години та обов’язкової вакцинації стали для неї трампліном, якого раніше не давали судові зали. За кілька місяців її прізвище почали асоціювати не з адвокатськими клопотаннями, а з безкомпромісним спротивом “санітарній диктатурі”.
Несподіваний вхід у велику політику
Восени 2020 року партія “Альянс за об’єднання румунів” (AUR), яка лише нещодавно пройшла реєстрацію, потребувала впізнаваних облич для парламентської кампанії. Її лідер Джордже Сіміон запропонував місце у сенаторському списку кільком активістам, що відзначилися на антикарантинних мітингах, і Шошоаке опинилася серед них. На загальних виборах 6 грудня AUR несподівано набрала близько 9 % голосів, що дозволило партії сформувати другу за чисельністю фракцію в Сенаті. Діана Шошоаке стала сенаторкою – і цей статус одразу перетворив її на одну з найпомітніших фігур нового скликання.
У стінах парламенту вона продовжила лінію безкомпромісного протесту, яку виробила на вулицях. Під час засідань розривала медичну маску прямо на трибуні, вигукувала релігійні гасла й звинувачувала колег у зраді національних інтересів. Її виступи супроводжувалися постійними сутичками з головуючими та викликами поліції до зали. Фракція AUR, яка намагалася грати роль системної опозиції, дедалі частіше дистанціювалася від її ескапад. Проте для частини електорату саме така поведінка виглядала єдиним чесним голосом, не зараженим політичним лицемірством. Рейтинги AUR зростали, й особиста впізнаваність Шошоаке била рекорди.
Конфлікт із керівництвом партії назрівав стрімко. Сіміон прагнув розширювати електоральну базу за рахунок поміркованіших націоналістів, тоді як сенаторка демонстративно поглиблювала радикальний порядок денний. У лютому 2021 року її офіційно виключили з AUR “за дії, що завдають шкоди іміджу партії”, – формулювання, яке вона негайно використала для побудови власного політичного бренду. Втрата партійного квитка не лише не послабила її медійного впливу, а й дала змогу позиціювати себе як жертву “зрадників ідеалів”. Відтоді її публічна активність набула ще більш вираженого націонал-православного забарвлення.
Заснування партії SOS Romania та націоналістична програма
Після виключення з AUR Шошоаке оперативно оголосила про створення власної політичної сили. Партія SOS Romania (SOS România) була офіційно зареєстрована навесні 2022 року й одразу зайняла нішу крайнього євроскептицизму, поєднаного із православним месіанством. Програмні документи містили вимоги виходу Румунії з Європейського Союзу, перегляду членства в НАТО, відмови від “брюссельського диктату” та повернення до національної валюти як єдиного платіжного засобу. Зовнішньополітичний вектор спирався на відверто проросійську риторику – лідерка партії неодноразово називала Володимира Путіна “захисником християнських цінностей” і вимагала скасування санкційного режиму.
У внутрішньому дискурсі SOS Romania зробила ставку на образи, що апелюють до історичних травм та конспірологічних теорій. Шошоаке відкрито вихваляла діячів “Залізної гвардії” та її лідера Корнеліу Зелю Кодряну, чия постать в Румунії залишається предметом гострих суспільних дискусій. Вона заявляла про необхідність “великого очищення” від глобалістських еліт, а Брюссель змальовувала як інструмент сатанинського заколоту. Паралельно висувалися претензії на українські території: публічні виступи містили заклики до повернення Північної Буковини та Бессарабії до складу Румунії. Така суміш ультранаціоналізму, православного фундаменталізму й геополітичного ревізіонізму ізолювала б будь-якого менш медійного політика, але у випадку Шошоаке перетворилася на головний рушій її впізнаваності.
Соціальна база партії формувалася переважно з виборців, які почувалися покинутими мейнстримними силами: мешканців депресивних регіонів, дрібних підприємців, що постраждали від локдаунів, релігійних фундаменталістів. Їх приваблювала категоричність заяв та обіцянка швидко покарати “зрадників”. Водночас експерти відзначали, що без особистої харизми засновниці SOS Romania навряд чи змогла б подолати навіть муніципальний бар’єр. Місцеві вибори 2023 року в окремих повітах підтвердили обмеженість організаційного ресурсу – партія отримала кілька мандатів у сільських радах, але не змогла конкурувати з великими гравцями на рівні міст. Проте медійний шум навколо лідерки створював ілюзію значно більшої підтримки.
Вибори до Європарламенту 2024 – несподіваний прорив
Кампанія перед червневими виборами 2024 року будувалася на гаслах, що не вимагали деталізації: “Геть брюссельське ярмо” і “Румунія для румунів”. Шошоаке використовувала скандал як головний метод комунікації, з’являючись на мітингах із православними хоругвами та погрожуючи “викинути глобалістів із вікон парламенту”. Соціологічні опитування фіксували її особистий рейтинг на рівні 5–7 %, однак більшість аналітиків схилялися до думки, що в день голосування протестний електорат розпорошиться між різними радикальними списками. Результат виявився вищим за очікування: SOS Romania отримала 3,4 % голосів у національному масштабі, що забезпечило партії одне місце в Європейському парламенті. Сама Шошоаке як лідерка списку стала повноправною євродепутаткою.
Для розуміння стрімкості її злету варто поглянути на ключові віхи біографії:
Хронологія політичної трансформації Діани Шошоаке
| Рік | Подія | Значення для кар’єри |
|---|---|---|
| 2018 | Участь у референдумі за конституційну заборону одностатевих шлюбів | Перший публічний виступ як консервативної активістки |
| 2020 | Обрання сенатором від AUR | Миттєве потрапляння в епіцентр національної політики |
| 2021 | Виключення з AUR та заснування SOS Romania | Оформлення персонального радикального бренду |
| 2023 | Місцеві вибори: кілька мандатів у сільських радах | Підтвердження обмеженої організаційної спроможності партії |
| 2024 | Обрання до Європейського парламенту | Вихід на загальноєвропейську арену з мандатом євродепутата |
У Брюсселі її появу сприйняли як черговий прояв популістської хвилі, однак вже перші дні роботи новообраного депутата змусили європейських чиновників заговорити про безпрецедентний виклик регламенту. Засідання прес-служби Парламенту готувалися до її участі, як до кризової комунікації. Шошоаке ж, схоже, отримала саме те, чого прагнула, – безроздільну увагу камер і можливість транслювати власний порядок денний із трибуни, яку мають одиниці.
Буревій у Брюсселі – найгучніші виступи та скандали
Перший робочий день у Страсбурзі в липні 2024 року перетворився на хаос, коли Шошоаке пронесла до зали засідань ікону та портрет Корнеліу Кодряну, а потім почала вигукувати, що Європейський парламент є “сатанинським гніздом”. Головуюча була змушена викликати службу безпеки, і євродепутатку вивели з приміщення під вигуки “зрадники” та “антехрист”. Цей епізод став лише початком низки інцидентів, які примусили керівництво Парламенту терміново переглядати правила поведінки.
Наступні витівки виявилися не менш резонансними:
- використання мегафона під час обговорення бюджету, через що засідання довелося переривати на півгодини;
- спроба зачитати “молитву вигнання бісів” із трибуни, адресовану депутатам від ліберальних фракцій;
- нанесення напису “SOS” фарбою на двері кабінету одного з віце-президентів Парламенту;
- фізичне блокування проходу під час спільної фотосесії депутатів;
- заклики до Румунії негайно вийти з ЄС та оголосити незалежність від “брюссельських окупантів”;
- висловлювання на підтримку анексії українських територій під час слухань щодо безпеки.
Реакція інституцій була жорсткою й поступово посилювалася. Спочатку президентка Європарламенту Роберта Мецола обмежилася осудом та попередженням. Коли ж інциденти почали повторюватися, застосували фінансові санкції: депутатку позбавили добових виплат на загальну суму понад 15 тисяч євро. Після спроби зірвати хвилину мовчання на знак солідарності з Україною їй на місяць заборонили відвідувати пленарні засідання. Правники Парламенту активно вивчали можливість позбавити її мандата через систематичне порушення регламенту, проте для цього потрібна була б згода всіх фракцій, досягти якої заважали політичні розбіжності. Самі ж вихідки Шошоаке зробили її героїнею проросійських телеграм-каналів і водночас об’єктом відвертого глузування в західній пресі.
Цікаво, що після одного зі скандалів офіс Шошоаке відвідала делегація угорських євроскептиків, які подарували їй пляшку “палінки з Трансільванії” – жест, що багато хто розцінив як спробу налагодити неофіційний ультраправий інтернаціонал.
Вплив на румунську політику та міжнародна реакція
У Румунії дії Шошоаке викликали глибоке розчарування в середовищі мейнстримних партій. І президент, і прем’єр-міністр неодноразово наголошували, що поведінка євродепутатки завдає шкоди національним інтересам та ускладнює позицію Бухареста на переговорах про бюджет ЄС. Дипломатичне відомство неофіційно повідомляло, що низка послів країн-членів висловлювали стурбованість щодо того, чи здатна Румунія контролювати власних представників у Брюсселі. Водночас частина виборців сприймала нападки на неї як підтвердження правильності її курсу: опитування громадської думки, проведене восени 2024 року, зафіксувало близько 14 % позитивних оцінок її діяльності в Європарламенті серед усіх опитаних румунів.
Міжнародна реакція виявилася консолідованою в негативному ключі. Речниця Європейської комісії назвала дії євродепутатки “такими, що суперечать фундаментальним цінностям Союзу”, а група з 40 європарламентарів ініціювала процедуру, що могла б обмежити право доступу до трибуни для осіб, які систематично порушують регламент. Окремо звернули увагу на небезпеку її проросійських висловлювань у контексті повномасштабної війни Росії проти України. Партія ідентичності та демократії, яка об’єднує правих популістів, відмовилася приймати SOS Romania до свого складу, назвавши риторику Шошоаке “надто токсичною навіть для нас”. У самій же Румунії правоохоронні органи почали перевірку на предмет розпалювання міжнаціональної ворожнечі та глорифікації фашистських рухів – злочинів, що передбачають кримінальну відповідальність за місцевим законодавством.
Наслідки для внутрішньополітичного розкладу виявилися суперечливими. З одного боку, скандальна популярність відтягнула на себе протестний електорат, який раніше голосував за AUR, що послабило позиції Сіміона. З іншого, вона створила запит на системну праворадикальну партію, якого раніше в Румунії не існувало. Частина місцевих аналітиків попереджала, що навіть якщо сама Шошоаке зійде з дистанції через судові рішення чи внутрішні конфлікти, вивільнена нею енергія не розчиниться, а буде підхоплена іншими діячами. Брюссель же отримав живий приклад того, як європейські інституції можуть стати майданчиком для демонтажу європейських цінностей ізсередини. Жоден регламент поки що не здатен зупинити депутата, який свідомо перетворює кожне засідання на перфоманс.
Шлях Діани Шошоаке до бурхливого євродепутатства виявився не просто низкою ексцентричних витівок, а дзеркалом глибоких тектонічних зрушень, які переживає румунське суспільство. Її історія унаочнює, як фаховий юрист без політичного досвіду може конвертувати суспільне роздратування на електоральний успіх, коли збігаються кілька чинників – пандемічна втома, криза довіри до традиційних партій та сприятливе медійне поле. Методи, що їх вона застосовує, балансують на межі правопорушень, однак вони ж гарантують їй стійку увагу аудиторії, для якої політика давно перетворилася на шоу. Чи вдасться їй утримати здобуті позиції після завершення каденції, залежить не так від регламенту Європарламенту, як від здатності румунських інституцій запропонувати переконливу альтернативу. Без такої альтернативи феномен Шошоаке може виявитися не поодиноким спалахом, а передвісником тривалої ерозії центристського консенсусу, що десятиліттями скріплював румунську державу.
About the Author
