31 серпня 1997 року о четвертій годині ранку лікарі паризької лікарні Пітьє-Сальпетрієр офіційно констатували смерть принцеси Діани. Звістка, що облетіла світ за лічені хвилини, зупинила новинні стрічки й увірвалася в життя мільйонів людей із небаченою доти силою. На той момент мало кого цікавили сухі протокольні формулювання – загибель однієї з найвідоміших жінок планети стала подією, яка й досі викликає запитання, переосмислення та полеміку. Щоб відокремити факти від міфів, варто пройти шляхом тієї фатальної ночі крок за кроком.
Останні літні дні принцеси
У другій половині серпня 1997 року принцеса Діана разом із синами – принцами Вільямом і Гаррі – проводила відпустку на півдні Франції на запрошення єгипетського бізнесмена Мохамеда аль-Файєда. Саме там вона дедалі частіше з’являлася в компанії його старшого сина Доді, з яким її пов’язували романтичні стосунки. Папараці невідступно фіксували кожен вихід пари: прогулянки на яхті “Джонікал”, відвідування вілли в Сен-Тропе, спільні обіди. Інтенсивність уваги з боку фотографів сягала такого рівня, що безпека Діани та Доді почала викликати серйозне занепокоєння у служби охорони.
Після того як 30 серпня Діана попрощалася зі своїм особистим охоронцем Кеном Ворфом, пара несподівано вилетіла до Парижа. План передбачав лише коротку зупинку перед поверненням до Лондона, однак негласний графік одразу опинився під контролем кількох десятків репортерів. У французькій столиці Доді та Діана спочатку прибули до особистої резиденції аль-Файєдів на вулиці Арсен Уссе, розташованої неподалік від Єлисейських полів. Однак навіть там розраховувати на спокій не довелося – біля воріт чергували фотографи, які відстежували кожне пересування. Спроба провести тихий вечір провалилася, і близько 21:50 було ухвалено рішення вирушати до готелю “Ріц”, власником якого був Мохамед аль-Файєд.
Готель сприймався як острівець приватності, адже персонал суворо дотримувався політики нерозголошення. Проте вже в ресторані “L’Espadon”, де пара мала повечеряти, присутність решти відвідувачів унеможливила вільне спілкування. Вечерю перенесли до президентських апартаментів номеру 102. Діана та Доді залишилися там до півночі, обговорюючи, судячи з усього, плани на найближче майбутнє. Саме в ці години була запущена ідея так званого “відволікаючого маневру”, який мав урятувати від настирливих папараці.
План утечі та останні хвилини в готелі
Близько опівночі 31 серпня заступник керівника служби безпеки готелю “Ріц” Анрі Поль отримав вказівку підготувати два автомобілі. Офіційний шофер Доді Філіп Дурно мав виїхати від головного входу на порожньому Range Rover як відволікаючий чинник, тоді як Діана та Доді мали покинути готель через задній службовий вихід на вулицю Камбон. За кермо чорного Mercedes-Benz S280 сів саме Анрі Поль. Пасажирами стали Доді аль-Файєд – на передньому сидінні праворуч; принцеса Діана – позаду за водієм; і особистий охоронець Тревор Ріс-Джонс – на передньому пасажирському місці.
Рішення залучити саме Поля, а не професійного водія, стало наслідком намагання діяти максимально швидко й непомітно. Він знав планування будівлі, володів потужним автомобілем і, на перший погляд, не привертав уваги зграї репортерів. Станом на 00:10 після опівночі у Mercedes завантажилися всі четверо, й автомобіль рушив у напрямку до квартири на вулиці Арсен Уссе. Однак уже за кілька секунд після виїзду їх наздогнали мотоциклісти з фотокамерами, які продовжували переслідування попри високу швидкість.
Усі наступні хвилини були змаганням водія з папараці – Поль вів машину агресивно, перевищуючи дозволену швидкість на вузьких паризьких набережних. Примітно, що ніхто з чотирьох пасажирів не скористався пасками безпеки. Цей факт пізніше стане одним із ключових у розслідуванні, адже саме відсутність ременів значно підвищила тяжкість травм під час зіткнення.
Тунель Альма та тринадцята опора
Близько 00:23 автомобіль із пасажирами в’їхав у тунель під мостом Альма зі швидкістю, яка, за підрахунками слідства, становила не менше 105 кілометрів на годину. На ділянці, де дорога робить ледь помітний вигин, Mercedes різко втратив керування. Автомобіль зачепив правий борт об білу Fiat Uno (автомобіль так і не вдалося ідентифікувати з достовірністю, попри багаторічні пошуки), після чого врізався в бетонний стовп номер 13. Від удару передня частина кузова буквально зім’ялась, двигун змістився в салон, а задня частина автомобіля залишилась відносно цілою.
Анрі Поль і Доді аль-Файєд загинули миттєво. Тревор Ріс-Джонс, який був у свідомості попри важкі травми обличчя, – єдиний, хто використовував ремінь. Принцеса Діана отримала масивні внутрішні пошкодження, зокрема розрив легеневої вени та забиття серця. Свідки, серед яких були лікарі, що випадково проїжджали повз, викликали екстрені служби та намагалися надати допомогу ще до прибуття швидкої.
Зафіксований у крові Анрі Поля рівень алкоголю перевищував дозволену у Франції норму приблизно втричі. Крім того, токсикологічний аналіз виявив сліди антидепресантів та інших препаратів, які потенційно могли вплинути на здатність керувати автомобілем. Ці дані суттєво скоригували перебіг слідства, хоча прихильники теорій змови й досі вважають їх неповною картиною.
Опорний стовп №13 мосту Альма, який прийняв на себе удар, після трагедії перетворився на неофіційний меморіал – люди залишали там квіти, свічки та записки; через роки паризька влада встановила неподалік копію факела Статуї Свободи, що стала точкою пам’яті про Діану.
Боротьба лікарів та офіційне оголошення
Бригада швидкої допомоги прибула на місце аварії о 00:32. Діану витягали з понівеченого салону майже годину, і лише о 01:18 карета швидкої рушила до лікарні Пітьє-Сальпетрієр. Дорогою стан постраждалої різко погіршився – двічі фіксували зупинку серця, яку вдавалося долати реанімаційними заходами просто в машині. О 02:06 автомобіль нарешті прибув до приймального відділення, де на той момент уже чергувала мультидисциплінарна хірургічна бригада.
Хірурги провели екстрену торакотомію, спробували зашити розрив легеневої вени й стабілізувати кровообіг. Однак пошкодження виявилися надто обширними, внутрішня кровотеча не припинялася, а серцевий м’яз втрачав здатність скорочуватися. О 04:00 ранку, після тривалих спроб реанімації, черговий лікар Бруно Ріу був змушений констатувати смерть пацієнтки. Саме цей час увійшов у всі офіційні документи як момент загибелі принцеси Діани.
Офіційна заява для преси пролунала з уст головного лікаря лікарні, після чого новина стрімко розлетілася світовими агентствами. У лікарні одразу запровадили посилений режим охорони, а тіло принцеси тимчасово розмістили в окремій палаті, куди пізніше прибули представники британського посольства та найближчі родичі.
Реакція світу та суперечки довкола трагедії
Перші години після оголошення про смерть показали, наскільки сильно Діана впливала на колективну свідомість. У Лондоні, біля воріт Кенсінгтонського палацу, стихійно почали з’являтися квіти, дитячі малюнки та свічки. Черга охочих залишити записку розтягнулася на кілька кварталів. Водночас британська королівська родина, яка перебувала в замку Балморал із онуками Діани, зберігала мовчання майже добу. Така пауза викликала обурення в суспільстві, а надто – на тлі безперервних випусків новин, у яких журналісти називали відсутність реакції з боку монарха “холодністю”. Згодом королева Єлизавета II перервала відпочинок і повернулася до Лондона, де виступила з безпрецедентним особистим зверненням.
Французьке слідство досить швидко оприлюднило попередні висновки, покладаючи основну провину на Анрі Поля та переслідувачів-папараці. Однак невдовзі навколо справи вибудувався потужний масив версій, підкріплений нестиковками. Серед ключових моментів, які роками живили теорії змови, дослідники виділяли такі:
- відсутність записів із камер відеоспостереження у тунелі Альма, попри те, що маршрут пролягав через зону з високою щільністю систем контролю;
- тривалий пошук та подальше зникнення білого Fiat Uno, який міг спровокувати маневр Поля;
- дивна поведінка водія-охоронця, якому дозволили сісти за кермо в стані сильного сп’яніння;
- заяви, нібито Діана повідомила близьким про намір оголосити заручини з Доді, що створило б безпрецедентну династичну ситуацію;
- тривала затримка транспортування постраждалої до лікарні, яку французькі медики пояснювали необхідністю стабілізації тиску на місці;
- відмінності в показаннях свідків і те, що частина з них несподівано змінила свідчення.
Офіційне британське розслідування “Операція Педжет”, що тривало два роки й коштувало мільйони фунтів, у 2008 році підтвердило вердикт французької сторони – нещасний випадок через грубу необережність водія та дії папараці. Утім, для багатьох людей суперечності так і не були вичерпані.
Похорон, що зупинив країну
Церемонія прощання відбулася 6 вересня 1997 року у Вестмінстерському абатстві. Попри те, що Діана вже не була членкинею королівської родини в юридичному сенсі, похорон отримав статус церемоніального королівського заходу. Труну, накриту королівським штандартом, супроводжував піший кортеж, до якого приєдналися принц Філіп, принц Чарльз, Вільям, Гаррі та брат Діани граф Спенсер. Уздовж маршруту від Кенсінгтонського палацу до абатства стояли сотні тисяч людей.
Усередині абатства прозвучав виступ Елтона Джона, який спеціально для цього дня переписав текст “Candle in the Wind”. Прощальне слово Чарльза Спенсера, звернене до сестри, стало одним із найемоційніших моментів церемонії. Після служби катафалк вирушив до родинного маєтку Спенсерів у Елторпі, де на озерному острові відбулося приватне поховання. Так завершилася земна історія жінки, чий образ і досі викликає живий відгук.
Стрімка хронологія останньої ночі, плутані свідчення й безліч нестиковок перетворили загибель принцеси Діани на одну з найбільш обговорюваних трагедій кінця ХХ сторіччя. Утім, попри всі теорії, факти залишаються фактами. У тунелі Альма зійшлися разом переслідування папараці, необачне водіння в стані сп’яніння та фатальна відмова від пасків безпеки. Саме ця комбінація обставин обірвала життя, яке встигло змінити уявлення про монархію, доброчинність і право на особисте щастя. Подальші зміни в законодавстві багатьох країн, що обмежили методи роботи “мисливців за сенсаціями”, стали прямим наслідком тієї серпневої ночі, але ціна такого уроку виявилася надто високою.
About the Author
