Хто насправді заснував Херсон – Потьомкін, Ганнібал і народження міста на Дніпрі

Заснування Херсона не зводиться до одноосібного наказу чи миттєвого виникнення поселення. Це складний сплав фронтирних амбіцій, військової логіки та нагальної потреби в суднобудуванні наприкінці 1770-х років. Ключовою фігурою виступає Григорій Потьомкін, чия адміністративна воля запустила процес. Проте безпосереднім технічним виконавцем і співавтором чистового планування став генерал-поручик Іван Ганнібал. Це дует політичного візіонера та військового інженера породив не просто фортецю, а системоутворюючий центр майбутніх Чорноморських сил. Трохи згодом до них приєднався архітектор Клод Молдаванський, який і втілив регулярний план у камені.

Стрілецький шанец і попередники на Дніпрових гирлах

Офіційна дата заснування Херсона – 18 червня 1778 року, коли Катерина II підписала указ про будівництво фортеці та верфі. Проте державний акт ліг на підготовлений грунт. За три роки до того, у 1775-му, на місці майбутнього міста вже існував Олександрівський шанец – тимчасове укріплення, зведене для прикриття військ під час російсько-турецької війни. Шанец обслуговував гарнізон, мав пристань і виконував роль форпосту на підступах до турецького Очакова. Саме ця локація була обрана не випадково – вона давала стратегічний контроль над Дніпровським лиманом.

Вибір місця підкріплювався глибоководними плесами, які дозволяли проводити великі лінійні кораблі без ризику посадити їх на мілину. Інженери, надіслані Ганнібалом, ретельно проміряли фарватер. Цей епізод часто випадає з уваги, хоча він визначальний: Олександрівський шанец став хронологічним та логістичним попередником Херсона. Без нього масштабна забудова була б неможливою в умовах степової незахищеності. Солдати і перші теслярі з’явилися тут не на порожнє місце – їх зустріли готові склади та причали.

Парадокс полягає в тому, що назва “Олександрівський” фігурувала в офіційних документах ще до появи самого Херсона. Деякі історики схильні вважати шанец нульовим циклом міста. Він виконував не лише оборонну, а й комунікаційну функцію, з’єднуючи Хаджибей, Кінбурн і глибокий тил. Тож коли говоримо про “батька Херсона”, мусимо визнати, що фундамент закладали безіменні інженери та солдати, які закріпилися на цьому березі ще до підписання високих указів. Без їхньої праці ідеальні креслення Молдаванського так і залишилися б паперовими фантазіями.

Цей перехідний етап тривав близько трьох років. За цей час встигли просісти піщані ґрунти, було випробувано придатність місцевості до масштабних земляних робіт. Військове відомство отримало безцінні дані про повені та шторми в гирлі. Таким чином, офіційне народження міста у 1778 році було не стихійним осяянням князя Потьомкіна, а ретельно прорахованим рішенням, заснованим на суворих емпіричних даних, зібраних мешканцями шанеця.

Князь Григорій Потьомкін як адміністративний двигун проекту

Призначення Григорія Потьомкіна новоросійським генерал-губернатором у 1774 році розв’язало йому руки для грандіозних територіальних перетворень. Він отримав від імператриці карт-бланш на освоєння Дикого Поля. Херсон не був самодостатнім капризом вельможі – він вписувався в доктрину створення потужного військового флоту, здатного закрити Османській імперії вихід у Чорне море. Потьомкін особисто обирав назву на честь грецького Херсонеса, апелюючи до Візантійської спадщини. Це був акт політичної магії: назва легітимізувала присутність на землях Кримського ханства.

Князь тримав у голові весь ланцюжок постачання, від пригону деревини з північних лісів до розселення майстрових. Саме він продавив через державні колегії безпрецедентний кошторис, який передбачав не лише бастіони, а й комфортабельні адміралтейські будівлі. Потьомкін мислив не як тактик, а як стратег, розуміючи, що Херсон має стати ще й торговою брамою для чорноморського експорту. Без його вольових якостей проект буксовав би в бюрократичному піску – жоден інший чиновник того часу не зміг би координувати десятки тисяч кріпаків та вільнонайманих робітників у голому степу.

Особиста участь Потьомкіна не обмежувалася кабінетним керівництвом. Він неодноразово інспектував будівельні майданчики, ночуючи у похідних наметах. Збереглися свідчення, як князь власноруч правив креслення адміралтейства, вимагаючи збільшити довжину елінгів для майбутніх 66-гарматних лінкорів. Його головний талант полягав у підборі ключових виконавців. Потьомкін не намагався грати роль архітектора – він найняв для цього найкращих інженерів Європи. Це рішення і стало запорукою того, що Херсон отримав передову фортифікацію, а не застарілий острог.

Втім, адміністративний стиль Потьомкіна мав і зворотний бік. Його нетерплячість породжувала гарячкові темпи робіт, що призводило до людських втрат серед рекрутів. Князь вимагав неможливого, але й сам палав ідеєю. Його плани постійно розширювалися: до фортеці додалися купецьке передмістя, палац, монетний двір. Саме Потьомкін став “хресним батьком” міста, без якого цей грандіозний задум не отримав би імперського розмаху та фінансування. Його роль у заснуванні Херсона – роль каталізатора, що перетворив географічну точку на столицю величезного краю.

Іван Ганнібал і військова математика заснування

Якщо Потьомкін був мозком і гаманцем, то Іван Абрамович Ганнібал, син “арапа Петра Великого”, став руками проекту. У чині генерал-поручика він очолив будівництво Херсонської фортеці та порту, прибувши на місце з командою фортифікаторів. Саме Ганнібал провів остаточну геодезичну зйомку і затвердив трасування майбутніх бастіонів, прив’язаних до рельєфу заплави. Його інженерний геній проявився в умінні поєднувати класичну систему Вобана з реаліями піщаних ґрунтів. Для цього довелося забивати тисячі паль, щоб запобігти сповзанню земляних валів.

Роль Ганнібала часто витісняється фігурою Потьомкіна, але без африканського нащадка місто ризикувало стати “потьомкінською” декорацією в буквальному сенсі. Генерал встановив сувору дисципліну серед будівельників, впровадив норми виробітку і, що важливо, забезпечив захист робіт від турецьких розвідників. Він розумів, що закладення верфі потребує не лише цегли, а й постійної військової присутності. Саме Ганнібал запропонував почати з будівництва великого форштадта для купців, а не замикати все життя всередині фортечних периметрів, що виявилося далекоглядним кроком для майбутньої економіки міста.

Хвороба очей змусила Ганнібала залишити посаду у 1779 році, але основний кістяк фортеці вже було закладено. Він залишив спадкоємцям детальні плани верфі та системи артилерійського захисту. Історична література іноді називає його “пташеням Гнізда Петрова”, що глибоко символічно – Ганнібал переніс петровську морську доктрину на південні рубежі. В його діях відчувається сувора математична логіка: прямі лінії проспектів, точні кути редутів, абсолютно симетричний план центрального ядра. Через чотири роки після його від’їзду на стапелях Херсона вже стояв перший 66-гарматний корабель “Слава Катерини”.

Суспільство звикло бачити в керівниках лише номінальних засновників, однак інженерне мистецтво Ганнібала заслуговує на титул співзасновника. Саме він наділив місто планувальною структурою, що збереглася в історичному центрі до сьогодні. Про його роль згадують рідше, ніж про Потьомкіна, але аналіз військових архівів підтверджує – без нього Херсон ризикував залишитися незручною фортецею-одноденкою, а не повноцінним міським організмом.

Клод Молдаванський замість кустарної забудови

На зміну Ганнібалу прийшла група цивільних та військових архітекторів, серед яких виділявся Клод Молдаванський. Він прибув до гирла Дніпра вже з готовим баченням регулярного міста європейського зразка. Його завданням було перетворити військовий табір на благоустрійний населений пункт. Молдаванський впорядкував квартальну мережу, запроектував кам’яні будівлі магістрату та митниці, заклав головний проспект, що виводив до пристаней. Архітектор свідомо відмовився від середньовічної хаотичності, застосувавши прогресивні принципи прямокутного планування.

Існує розхожа думка, що Херсон будували “на око”, але підхід Молдаванського був кабінетно-точним. Він провів детальну інвентаризацію вже побудованого, визнав частину ганнібалівських садиб непридатними і виніс житлову забудову на підвищені ділянки. Саме цей архітектор запровадив типові фасади для казенних будівель, що визначило стилістичну цілісність центру. Він же заклав першу міську кузню та цегельний завод, без яких кам’яне будівництво було б неможливим. Використання місцевої сировини для цегли дозволило значно пришвидшити темпи робіт.

Діяльність Молдаванського припала на складний період епідемій та нестачі фінансів. Він змушений був маневрувати: десь заміняти камінь на дерево, десь зменшувати поверховість. Але загальний задум залишався неспростовним – створити місто, комфортне для життя великого гарнізону та колоністів. Його внесок менш ефектний, ніж військові перемоги, проте саме Молдаванський подарував Херсону той вигляд, який ми бачили на гравюрах кінця XVIII століття. З позиції сучасного містобудування, його рішення виявилися еволюційно вдалими, заклавши потенціал для зростання міста у глиб степу.

Архівування міських планів було налагоджено за безпосередньої участі цього зодчого. Завдяки цьому ми можемо відстежити, як швидко розросталися квартали у перші п’ять років існування Херсона. Він зафіксував статус міста не як тимчасового поселення, а як постійного адміністративного центру. Ім’я Молдаванського рідко спалахує в популярних історичних нарисах, але професійна спільнота визнає його ключову участь у матеріалізації засновницьких намірів.

Михайло Фалєєв та економічний зліт нової столиці

Щойно оборонні споруди набули видимих обрисів, постало питання про гроші на флот. Тут на перший план вийшов купець Михайло Фалєєв – перший громадянин Херсона, компаньйон Потьомкіна та невтомний постачальник усього, що потрібно для військового будівництва. Він отримав підряд на забезпечення Адміралтейства корабельним лісом, вітрильним полотном, чавуном та продовольством для робітників. Саме Фалєєв створив в місті перші купецькі склади, чим перетворив Херсон із витратного військового проекту на прибуткове торгівельне підприємство.

Купець особисто керував спорудженням найбільшого в регіоні елінгу і запустив канатну мануфактуру. Його ділова хватка дозволяла вирішувати кризи постачання майже миттєво. Фалєєв не гидував особисто спускатися в трюми барж і перевіряти якість колод. Цей діяч забезпечив Херсону статус не просто військово-морської бази, а місця, де зароджувався торговий капітал. Саме завдяки його зусиллям сюди потягнулися грецькі та італійські купці, створюючи космополітичний мікроклімат.

Роль Фалєєва в заснуванні міста не варто недооцінювати. Він був мостом між державним коштом і приватною ініціативою. Цей симбіоз і зробив можливим спуск на воду кораблів у фантастично короткі терміни. Якщо Ганнібал і Молдаванський дали місту кістяк, то Фалєєв наповнив його кров’ю економіки. Без нього верф була б приречена на простої, а населення розбіглося б через голод і безгрошів’я. Купця заслужено називають третім батьком Херсона, чий образ викуплено у забуття завдяки сучасним дослідженням локальної історії.

Міфи і фактура народження Херсона

Існує стійка ілюзія, нібито Херсон постав за єдиним указом імператриці в чистому полі. Реальна ж картина виткана з компромісів та титанічних помилок. Перші будівельники масово гинули від малярії та дизентерії, оскільки заплава була гнилою. Потьомкіну доводилося приховувати від Петербурга масштаби втрат, водночас форсуючи роботи. З’являлася навіть відверта дезінформація: до столиці йшли рапорти про вже зведені стіни, яких насправді ще не існувало. Це породило міф про “потьомкінські села”, коріння якого частково криється саме в пришвидшеному будівництві Херсона.

Реальне поняття “потьомкінських сіл” з’явилося значно пізніше завдяки саксонському дипломату Гельбігу, який ніколи не був у Новоросії. Однак сам феномен театральності під час інспекцій дійсно мав місце – з наказів Потьомкіна випливало, що вздовж інспекторських маршрутів мали бути зведені тимчасові декоративні фасади, що імітували муровані будинки на місці звичайних землянок.

Нижче зібрані ключові виконавці, які сформували Херсон у перші роки його існування, та їхній основний внесок:

Основні діячі та їхні сфери відповідальності під час заснування Херсона

Варто розуміти, що жоден з цих людей не працював у вакуумі. Це була складна ієрархія, на вершині якої стояв Потьомкін, а далі розгалужувалася мережа інженерів, десятників та купців. Херсон став продуктом колективного розуму, але воля князя надала цьому організму динаміки. Дослідження архівів Канцелярії будівництва міста демонструють, що бюрократична плутанина іноді йшла на користь: підрядники дублювали замовлення, що створювало резерви на випадок турецьких диверсій.

Історія заснування Херсона – це історія не одного підпису, а ланцюга критичних рішень, що розтягнулися на кілька років. Від Олександрівського шанеця до першого спуску корабля на воду пройшла ціла низка безсонних ночей, інженерних авантюр і фінансових махінацій. Григорій Потьомкін став символічним батьком ідеї, Іван Ганнібал вдихнув у неї інженерну міць, Клод Молдаванський одягнув у гранітні береги, а Михайло Фалєєв наповнив скарбницю. Жодна історична постать цього періоду не була зайвою – саме їхня суперечлива співпраця породила місто, що стало ключем до Півдня і колискою Чорноморського флоту. Справжнє заснування відбувалося не в кабінетах, а на піщаних пагорбах, під акомпанемент сокир, плавлених печей і морських вітрів, які й досі визначають характер цього портового гіганта.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts