Медицина Закарпаття має власних героїв, чия праця стає фундаментом здоров’я регіону. Один із них – хірург Іван Ілліч Курах, чиє ім’я давно асоціюють із порятунком у найскладніших випадках. За десятки років практики він провів понад 12 000 операцій, перетворивши обласну лікарню на центр хірургії, де виконують втручання, за які раніше бралися лише в столичних клініках. Його підхід до лікування вирізняється поєднанням глибоких знань, філігранної техніки та постійного пошуку нових рішень для порятунку пацієнтів.
Студент, який став лідером хірургії краю
Іван Курах народився в 1955 році на Закарпатті, закінчив медичний факультет Ужгородського університету, потім пройшов спеціалізацію в Києві та стажування в європейських клініках, що визначило його прагнення до малоінвазивної хірургії. Уже в 1980-х роках молодий лікар почав працювати в Закарпатській обласній клінічній лікарні імені Андрія Новака. Перші самостійні резекції шлунку, видалення жовчного міхура, апендектомії гартували характер та формували ту саму впевненість рук, яку сьогодні називають феноменом Кураха.
Вирішальним став період початку 1990-х, коли він очолив відділення загальної хірургії. Саме тоді закладалися принципи, що пізніше переросли у власну хірургічну школу: ретельне передопераційне планування, мінімізація травматичності, використання доказових методик. Відвідавши клініки Німеччини та Австрії, Іван Ілліч переконався: майбутнє хірургії за ендоскопічними технологіями. Повернувшись, він почав послідовно впроваджувати лапароскопічний інструментарій, який на той час для багатьох обласних лікарень залишався недосяжною розкішшю.
Його наполегливість швидко дала плоди: вже в 1994 році була виконана перша лапароскопічна холецистектомія в історії закладу. Відтоді кількість малоінвазивних процедур зростала на 20-30 % щороку, а ускладнення знижувалися до рівня, порівнянного з показниками європейських центрів. Зараз важко уявити, що колись пацієнти з жовчнокам’яною хворобою мусили їхати до Києва чи Львова – тепер вони отримують допомогу вдома, часто з випискою на другу-третю добу.
Лапароскопія, що прижилася на Закарпатті
З появою лапароскопічного обладнання Іван Курах одним із перших в Україні почав виконувати холецистектомії через невеликі проколи, що кардинально знизило травматичність та термін перебування пацієнтів у стаціонарі. Якщо традиційна відкрита операція залишала рубець до 15 см і вимагала до двох тижнів лікарняного ліжка, то лапароскоп давав змогу виписати людину на третій день із трьома ледь помітними отворами. Такий перехід заощадив регіону колосальні ресурси та позбавив хворих тривалого больового синдрому.
Ключові віхи розвитку лапароскопічної хірургії у відділенні Івана Кураха
| Період | Напрямок роботи | Ключові досягнення |
|---|---|---|
| 1994–2000 | Впровадження лапароскопічної холецистектомії | Понад 800 операцій, зниження післяопераційного ліжко-дня з 10 до 2,5 |
| 2001–2008 | Освоєння лапароскопічної герніопластики та апендектомії | Зменшення рецидивів гриж до 1,2 % та відмова від рутинних відкритих втручань |
| 2009–2016 | Лапароскопічні втручання на товстій кишці та діафрагмі | Виконано понад 200 колоректальних резекцій з мінімальною крововтратою |
| 2017–2023 | Комбіновані лапаро-ендоскопічні операції при складних патологіях гепатобіліарної зони | Розширення спектра резекцій печінки, панкреатодуоденальні резекції у відібраних хворих |
Окрім зниження травматичності, лапароскопічна методика принесла ще кілька переваг, які активно використовував Курах:
- мінімальний больовий синдром, що скорочує потребу в анальгетиках;
- швидке відновлення перистальтики кишечника вже через 6–8 годин;
- низька частота ранових інфекцій завдяки малій площі розрізів;
- добрий косметичний ефект, який позитивно впливає на психологічний стан хворого;
- рання активізація та повернення до звичного життя на 5–7 добу.
Не менш важливо, що власний досвід лікаря був систематизований і ліг в основу численних публікацій у фахових журналах. Завдяки цьому напрацювання закарпатського хірурга стали доступними для колег з інших регіонів, а саме відділення перетворилося на базу для стажування лікарів-інтернів.
Рекорди на межі можливого
Окрім рутинних втручань, Іван Ілліч освоїв резекції печінки при метастазах колоректального раку, панкреатодуоденальні резекції та реконструктивні операції на жовчних протоках, що раніше виконувалися лише в спеціалізованих інститутах. Це вимагало не тільки бездоганного володіння скальпелем, а й глибокого знання анатомічних варіантів, адже будь-яка помилка загрожує масивною кровотечею. Відділення було оснащене ультразвуковими скальпелями та апаратурою для інтраопераційної візуалізації, що дало змогу виконувати анатомічні резекції навіть на тлі цирозу.
Статистика говорить сама за себе: за останні 12 років тут здійснено понад 350 резекцій печінки різного об’єму, летальність не перевищила 2,8 %, а п’ятирічна виживаність при метастазах колоректального раку сягнула 42 %. Такі цифри корелюють з даними великих європейських реєстрів. Для обласної лікарні це був справжній прорив, який багато хто вважав неможливим через брак коштів і кадровий голод.
У 2015 році хірург провів унікальну операцію пацієнту з гепатоцелюлярною карциномою на тлі цирозу, де пухлина займала майже всю праву частку. Завдяки анатомічній резекції з мінімальною крововтратою чоловік повернувся до роботи через два місяці та спостерігається без рецидиву дотепер.
Паралельно розвивався напрям панкреатичної хірургії. Операції з приводу хронічного панкреатиту, кіст підшлункової залози, а також радикальні втручання при раку головки підшлункової залози поступово увійшли до щоденної практики. Звісно, такі випадки потребували мультидисциплінарного консиліуму за участю онкологів, гастроентерологів і реаніматологів, однак саме хірургічне виконання лягало на плечі Кураха та його команди. Рівень післяопераційних ускладнень залишався стабільно нижчим за середньоукраїнські показники, що підтверджувало доцільність обраної стратегії.
Хірург, який виховує хірургів
Іван Курах виховав понад 30 хірургів, які сьогодні працюють у різних районах області та за її межами, передаючи їм не лише технічні навички, а й філософію відповідальності за кожного пацієнта. У його відділенні завжди панувала атмосфера, де помилка не карається, а ретельно аналізується на ранкових конференціях. Такий підхід сформував покоління фахівців, які не бояться складних випадків і вміють приймати рішення в умовах дефіциту часу.
Програма навчання включала кілька обов’язкових елементів:
- відпрацювання базових лапароскопічних навичок на бокс-тренажерах;
- асистенція на всіх етапах складних резекційних операцій;
- участь у міжнародних майстер-класах з абдомінальної хірургії;
- щотижневий аудит історій хвороби з акцентом на ускладнення;
- обов’язкове ведення післяопераційного періоду під наглядом наставника;
- підготовка клінічних випадків для публікацій у фаховій періодиці.
Таке поєднання теорії та практики дало змогу вже через 5–7 років отримувати самостійних хірургів, здатних виконувати лапароскопічну холецистектомію, герніопластику та резекцію печінки. Багато вихованців очолили хірургічні відділення в Мукачеві, Хусті, Тячеві та навіть працюють у клініках Чехії й Словаччини. Курах завжди наголошував, що справжній учень не копіює вчителя, а розвиває його ідеї – і ця думка стала девізом для цілої школи.
Зараз, коли вік уже наближається до 70 років, Іван Ілліч продовжує оперувати, хоч і поступово передає найскладніші випадки молодим колегам. Кожна його операція – це наочний урок, а кожна консультація – квінтесенція досвіду, який не можна знайти в жодному підручнику.
Щоденна робота Івана Кураха доводить, що навіть в обласній лікарні, за відсутності столичних бюджетів, можна створити центр хірургії, який не поступається світовим стандартам. Тисячі врятованих життів, сотні підготовлених учнів і визнання колег – це той слід, який він залишає на карті Закарпаття. Його скальпель дійсно став символом надії для пацієнтів, а сам хірург – прикладом того, як відданість професії здатна змінювати долі людей на краще.
About the Author
