Світлана Гринчук стала помітною фігурою в українському уряді завдяки не лише високій посаді, а й нетиповому для політичного середовища шляху, вибудуваному на експертності й системній державній службі. Її біографія не містить різких стрибків із бізнесу в політику, зате насичена послідовним рухом крізь складні регуляторні механізми та економічні перетворення. Сьогодні, обіймаючи крісло міністерки, вона спирається на досвід, якого набувала роками в міністерських департаментах, центральних органах виконавчої влади і міжвідомчих робочих групах. Саме ця тяглість дозволяє побачити в ній не випадкову особу в уряді, а управлінку, що пройшла всі щаблі державного апарату.
Фундамент економічної освіти та робота в міністерстві
Майбутня міністерка здобула фахову підготовку в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана, який закінчила у 2007 році за спеціальністю “Економічна теорія”. Цей вибір не був випадковим: вона від самого початку орієнтувалася на глибоке розуміння макроекономічних процесів, а не лише на прикладні навички. Університет дав їй не тільки диплом, а й аналітичний інструментарій, який згодом став основою для роботи з регуляторними актами, оцінкою впливу та стратегічним плануванням. Одразу після випуску Гринчук розпочала трудовий шлях у Міністерстві економіки України (згодом – Міністерстві економічного розвитку і торгівлі), де швидко перейшла від посади провідного економіста до керівних позицій у департаменті регуляторної політики. Цей період став для неї справжньою школою державного управління: вона на практиці засвоїла, як пишуться та аналізуються нормативні документи, як вибудовується діалог із бізнесом і що таке регуляторна гільйотина в реальних умовах. Уже тоді колеги відзначали її здатність швидко орієнтуватися в масиві законодавчих змін і пропонувати рішення, які знімали зайві адміністративні бар’єри.
Професійний старт у міністерстві був позначений зростанням обсягу завдань. У 2011 році вона очолила управління, а згодом – департамент, відповідальний за дерегуляцію. На ті часи припала активна фаза реформи дозвільної системи, і молода фахівчиня виявилася в епіцентрі перетворень. Вона брала участь у розробці методик оцінки регуляторного впливу, які запроваджувалися в українське законодавство, і наполягала на тому, що кожен регуляторний акт має проходити не лише юридичну, а й економічну експертизу. Таке бачення в подальшому стало її візитівкою.
Основні професійні сходинки Світлани Гринчук до 2020 року виглядали так:
- провідний економіст та начальник відділу в Міністерстві економіки, де займалася підготовкою проектів регуляторних актів;
- начальник управління, а потім директор департаменту регуляторної політики та підприємництва в Мінекономрозвитку;
- заступник директора департаменту та директор департаменту у Державній регуляторній службі, де координувала експертизу регуляторних ініціатив;
- заступник Голови Держрегуляторної служби з березня 2020 року – посада, що вимагала стратегічного бачення реформи державного регулювання.
Ці роки сформували її репутацію людини, яка не просто критикує зайве регулювання, а пропонує життєздатні альтернативи з чіткою цифровою аргументацією. Власне, звідти бере початок її підхід до роботи – максимальна опора на дані, аналітику та міжнародний досвід, а не на інтуїтивні рішення чи політичну кон’юнктуру.
Регуляторна служба як кузня управлінських рішень
Перехід до Державної регуляторної служби у 2015 році став не пониженням, а розширенням експертного поля. У цьому органі Гринчук пройшла шлях від заступника директора департаменту до заступника голови, тож мала змогу побачити дерегуляцію з позиції контролюючого органу. Служба традиційно виконує роль “фільтра” для регуляторних актів, які готують міністерства та відомства, і саме тут вона відточила вміння знаходити слабкі місця в обґрунтуваннях, надмірне адміністративне навантаження або приховані корупційні ризики. Робота будувалася навколо експертизи проектів документів, і колишня економістка стала одним із ключових експертів, до думки якої прислухалися інші центральні органи влади.
Примітно, що до свого призначення міністеркою у 2023 році вона жодного разу не працювала безпосередньо у сфері охорони природи. Утім, саме ґрунтовний регуляторний досвід і вміння вибудовувати складні міжвідомчі процеси стали тими компетенціями, які уряд вважав критично необхідними для оновлення природоохоронного відомства в умовах воєнного стану.
Саме в цей період сформувалася її здатність дивитися на державну політику через призму “ціни регулювання” – не лише у грошах, а й у годинах, витрачених підприємцем на бюрократичні процедури. Такий підхід потім ліг в основу ініціатив із цифровізації дозвільних процедур уже на посаді заступниці міністра. Робота в службі також загартувала її комунікаційні навички: доводилося постійно роз’яснювати позицію експертного органу міністерствам, бізнес-асоціаціям та міжнародним партнерам, що зробило стиль Гринчук більш переконливим і діловим.
На посаді заступниці голови вона сконцентрувалася на модернізації самої служби – цифровізації внутрішніх процесів, впровадженні електронного документообігу, налагодженні автоматизованої аналітики регуляторних потоків. Це дало змогу суттєво скоротити час обробки документів і зменшити вплив людського чинника. Такі зміни не були гучними, але саме вони створили репутацію Гринчук як управлінки, що орієнтована на результат, а не на процес.
Від заступниці до очільниці економічного блоку
У липні 2021 року Світлана Гринчук стала заступницею Міністра економіки України. Це призначення стало логічним продовженням її багаторічної роботи з регуляторною політикою, але тепер уже з повноваженнями впливати на економічний порядок денний усієї країни. У сфері її відповідальності опинилися питання дерегуляції, спрощення умов ведення бізнесу, ліцензування, технічного регулювання та адміністративних послуг. На цій посаді вона активно просувала ідею переведення максимальної кількості дозвільних процедур в онлайн-формат із використанням порталу “Дія”, що в умовах пандемії, а згодом і повномасштабної війни, виявилося не просто зручністю, а критичною необхідністю. Цифрові рішення, запроваджені за її участі, дозволили підприємцям отримувати документи без фізичного контакту з чиновниками, що одночасно зменшило корупційні ризики й пришвидшило процеси.
Важливим напрямком роботи заступниці міністра стала адаптація українського законодавства до права Європейського Союзу в частині технічного регулювання та оцінки відповідності. Гринчук координувала діяльність робочих груп, які готували дорожні карти для імплементації європейських директив, і наполягала на тому, щоб стандарти ЄС впроваджувалися не механічно, а з урахуванням українських реалій. Її підхід полягав не в сліпому копіюванні норм, а в глибокому аналізі того, як той чи інший стандарт вплине на конкурентоспроможність українських виробників. Така позиція знаходила розуміння в європейських колег, оскільки демонструвала зрілу спроможність вести предметний діалог, а не просто декларувати наміри.
У період воєнного стану вона також опікувалася спрощенням умов для релокації підприємств, скасуванням частини регуляторних обмежень для малого бізнесу та впровадженням тимчасових заходів, які дозволяли швидше запускати виробництва на нових місцях. Ці кроки не були гучними, однак саме вони допомагали економіці вистояти в найскладніші місяці. Колеги відзначали її здатність утримувати в полі зору десятки проектів одночасно і швидко знаходити юридичні конструкції, які відкривали шлях для руху вперед, не порушуючи базових принципів державного контролю.
Основні віхи професійної біографії Світлани Гринчук наочно показує наведена таблиця:
Етапи професійного розвитку Світлани Гринчук
| Період | Посада | Ключові завдання |
|---|---|---|
| 2007–2011 | Провідний економіст, начальник відділу Міністерства економіки | Розробка та аналіз регуляторних актів, методичне забезпечення дерегуляції |
| 2011–2014 | Директор департаменту регуляторної політики Мінекономрозвитку | Впровадження оцінки регуляторного впливу, спрощення дозвільних процедур |
| 2015–2020 | Заступник директора, директор департаменту Держрегуляторної служби | Експертиза проектів регуляторних актів, удосконалення внутрішніх процедур служби |
| 2020–2021 | Заступник Голови Державної регуляторної служби | Стратегічне керівництво, модернізація аналітичних інструментів служби |
| 2021–2023 | Заступник Міністра економіки України | Цифровізація дозвільної системи, євроінтеграційні реформи технічного регулювання |
| 2023– | Міністр захисту довкілля та природних ресурсів | Інституційна реформа відомства, адаптація управлінських процесів до вимог ЄС |
Кожен із цих періодів готував Гринчук до посади, яка вимагала не галузевої, а міжсекторальної управлінської майстерності. Закономірно, що наступний кар’єрний крок зробив її керівницею цілого міністерства.
Новий виклик – керівництво природоохоронним відомством
У серпні 2023 року Верховна Рада підтримала призначення Світлани Гринчук на посаду Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України. Це рішення викликало чимало дискусій, адже вперше за довгий час міністерство очолила людина з таким виразним економіко-регуляторним профілем. Призначення пояснювали необхідністю навести лад у внутрішніх процесах відомства, яке роками потерпало від кадрових чвар і недостатньої прозорості. Новій керівниці довелося одразу зануритися в питання, далекі від її попередньої зони комфорту, однак вона швидко зробила ставку на те, у чому була найсильнішою – на побудову ефективного апарату, аудит дозвільних процедур у природокористуванні та цифрову трансформацію.
З перших тижнів роботи вона ініціювала внутрішній перегляд організаційної структури міністерства, приділивши увагу дублюванню функцій між департаментами. Паралельно було запущено процес оновлення кадрового складу із залученням фахівців, які мають досвід роботи з міжнародними донорськими програмами та юридичним супроводом євроінтеграційних проектів. Гринчук не намагалася підмінити собою профільних спеціалістів, але наполягала на тому, щоб будь-яке рішення мало зрозумілий економічний бік і прозорий механізм реалізації. Така лінія, за свідченнями співробітників, швидко підвищила дисципліну і зменшила кількість необґрунтованих відмов бізнесу.
Окрему увагу міністерка приділила переведенню адміністративних послуг у сфері користування надрами, поводження з відходами та оцінки впливу в електронний формат. Це прямо перегукувалося з її попередньою роботою в Мінекономіки, де цифровізація довела свою ефективність. Хоча повноцінне розгортання проектів гальмувалося обмеженим фінансуванням і воєнними ризиками, сам вектор змін свідчив про бажання зробити роботу відомства передбачуваною. У публічних виступах вона неодноразово підкреслювала, що міністерство має стати сервісним, а не контролюючим органом, і ця теза стала своєрідним маркером її каденції.
На міжнародній арені Гринчук зосередилася на тому, щоб синхронізувати управлінські практики відомства з вимогами acquis communautaire у частині менеджменту, звітності та антикорупційних стандартів. Вона особисто брала участь у переговорах із представниками Єврокомісії, наголошуючи на готовності імплементувати горизонтальне законодавство ЄС, що стосується оцінки регуляторного впливу, публічних консультацій та діджиталізації. Такий акцент на процедурах, а не на гучних деклараціях, дав змогу залучити технічну допомогу партнерів без довгих погоджень.
Управлінський почерк і ставка на дані
Якщо спробувати описати стиль Гринчук-управлінки кількома штрихами, то першим у переліку буде безумовна опертя на кількісну аналітику. У всіх структурах, де вона працювала, з’являлися внутрішні звіти з великою кількістю метрик – від часу обробки документів до коефіцієнтів завантаженості персоналу. Такий підхід багатьом може здатися надто “сухим”, але саме він дозволяв швидко виявляти вузькі місця та обґрунтовувати бюджетні запити перед Міністерством фінансів. Друга характерна риса – ставка на горизонтальні зв’язки. Гринчук ніколи не замикалася в межах одного відомства, натомість активно залучала колег із суміжних структур, створюючи міжвідомчі робочі групи. Це допомагало уникати ситуації, коли реформа пробуксовувала через відсутність комунікації між, скажімо, Мінекономіки, Мін’юстом і Мінцифри. Третя особливість – висока вимогливість до строків і чіткості формулювань у документах, що подекуди межує з перфекціонізмом, однак у складних умовах воєнного часу така якість стає радше перевагою, ніж недоліком. Саме ці риси дозволили їй увійти до уряду не як компромісній фігурі, а як людині з реальним планом дій.
Підсумовуючи, професійна траєкторія Світлани Гринчук демонструє, як системна державна служба може сформувати управлінця, здатного ефективно діяти в різних галузях. Від розрахунків у департаменті регуляторної політики до керівництва міністерством вона зберегла прихильність до фактів, прозорих процедур і орієнтацію на кінцевий результат. Її приклад доводить, що глибоке розуміння економічних механізмів і регуляторної культури може бути набагато ціннішим за вузькогалузеву освіту, коли йдеться про реформування великих державних інституцій. Схоже, подальша робота на посаді лише підтвердить цю тезу.
About the Author
