Лукашук Микола: як голова Дніпропетровської облради пройшов шлях від шахти до владного кабінету

Криворізьке коріння і вибір професії

Майбутній керівник представницького органу області народився 20 липня 1975 року в Кривому Розі – місті, де зосереджена значна частина гірничодобувної промисловості України. Саме промислове оточення змалечку сформувало життєвий орієнтир: багато однолітків мріяли про стабільну роботу на комбінатах, а родина заохочувала до технічної освіти. Після закінчення школи Лукашук вступив до Криворізького технічного університету, обравши спеціальність “Підземна розробка родовищ корисних копалин”. Цей вибір одразу занурив його в сувору реальність регіону – навчання чергувалося з практикою на шахтах, де студенти буквально на собі відчували важкі умови праці під землею.

Уже на старших курсах він почав поєднувати навчання з робочими змінами на місцевих підприємствах. Такий досвід дав не тільки розуміння технологій видобутку, а й навчив розуміти настрої людей, які роками працюють у змінному графіку. Університетське середовище подарувало йому ще одну корисну якість – схильність до аналітики. Пізніше ця риса проявиться в написанні наукових робіт і в спробах привнести структурованість у політичне життя. Несподіваним для багатьох знайомих стало те, що гірник за фахом зацікавився економічними дисциплінами настільки глибоко, що згодом захистив кандидатську дисертацію з економіки.

Криворізьке походження залишило відчутний відбиток на всьому подальшому стилі спілкування Лукашука. У його публічних виступах майже немає абстрактних обіцянок, натомість переважають конкретні господарські категорії – кошториси, проєктна документація, строки виконання робіт. Це зрозуміло: промислове місто вчить оцінювати слова через швидкість досягнення відчутного результату, і на такому тлі популістські заяви не працюють зовсім. Згодом ця звичка перетворилася на впізнаваний політичний почерк, який одні називають технократичною сухістю, а інші – чесною відвертістю управлінця, що не прикрашає дійсність.

Від підземного стажу до управлінських посад

Перші трудові роки були пов’язані з роботою на гірничорудних підприємствах Кривбасу. Лукашук пройшов типовий для регіону шлях – починав із рядових посад на видобувних дільницях, де фізична витривалість цінувалася не менше за диплом. У ті часи професійне зростання залежало від уміння швидко приймати рішення в аварійних ситуаціях, дотримуватися жорсткої технічної дисципліни і водночас знаходити спільну мову з бригадами, що часто складалися з людей різного віку та життєвого досвіду. Це дало йому відчуття реальної економіки – не за підручниками, а в щоденному режимі.

Поступово він перейшов на керівні посади в комерційних структурах, що обслуговували промисловий сектор. Займався постачанням обладнання, організацією ремонтних робіт, а згодом і фінансовим аналізом діяльності підприємств. Колеги відзначали в ньому рідкісне поєднання – людина технічного профілю, яка щиро заглиблювалася в економічні моделі, рахувала собівартість і не боялася вивчати нормативну базу суміжних галузей. Саме тоді проявилася ще одна цінна звичка: ховати за мовчазною зосередженістю досить потужний аналітичний апарат. Від колег можна було почути, що він не поспішає з висновками, поки не перевірить щонайменше три-чотири джерела даних.

Захист дисертації на тему економічної безпеки гірничодобувних підприємств дозволив глибше зрозуміти системні ризики сировинної економіки. У колах промисловців Кривого Рогу така робота викликала повагу, адже вона не була відірваною від реальності кабінетною теорією. Наукова діяльність остаточно сформувала в Лукашука здатність дивитися на управлінські проблеми з різних сторін – це згодом відіграло свою роль, коли він опинився всередині публічної політики, де доводилося працювати одночасно з бюджетними цифрами, земельними питаннями та гуманітарними потребами мешканців регіону.

Як технократ пішов у політику

До великої політики Микола Лукашук прийшов не через партійні осередки з багаторічною історією, а через платформу, яка сама тільки набувала обрисів – партію “Слуга народу”. У 2019 році він балотувався до Верховної Ради по 37-му одномандатному округу з центром у Кривому Розі. Виборча кампанія видалася напруженою, адже округ традиційно вважався непростим через високу конкуренцію та запит виборців на конкретні справи, а не гасла. У підсумку Лукашук поступився іншому кандидату, проте отримав важливий досвід публічного діалогу, який раніше був для нього незвичним середовищем.

Попри поразку, партійне керівництво помітило в ньому системного господарника із розумінням місцевої специфіки. Уже за кілька місяців його було призначено головою обласної організації політсили на Дніпропетровщині. Це рішення багато хто сприйняв як спробу перенести криворізький досвід жорсткого менеджменту на всю область. У цей період Лукашук активно їздив районами, вивчав проблеми громад, налагоджував контакти з місцевими активістами. Така методичність дала свої плоди під час місцевих виборів 2020 року, коли він очолив список “Слуг народу” до Дніпропетровської обласної ради.

Прикметно, що він не намагався копіювати стиль яскравих публічних ораторів, а натомість робив ставку на зрозумілі алгоритми вирішення проблем. Виборча програма переважно складалася з інфраструктурних тем, підкріплених цифрами, а не з політичних декларацій. Такий підхід сподобався частині електорату, яка втомилася від безкінечних обіцянок. У результаті партія здобула переконливу кількість мандатів, а Лукашука було обрано депутатом облради. Внутрішньофракційна робота і коаліційні домовленості привели до того, що 11 грудня 2020 року він став очільником Дніпропетровської обласної ради.

Очільник обласної ради – перші кроки і кадрові рішення

Посада голови обласної ради передбачає не пряме керівництво виконавчою вертикаллю, а насамперед координацію роботи депутатського корпусу, організацію сесій та підписання документів загального характеру. Лукашук одразу почав підкреслювати, що вбачає свою роль у забезпеченні безперебійної роботи ради як колегіального органу, здатного швидко ухвалювати потрібні рішення. Уже перші сесії показали, що він тяжіє до жорсткого регламентного порядку й не заохочує затяжних дискусій без конкретних наслідків.

Одним з перших помітних кадрових акцентів стало призначення на посади керівників виконавчого апарату людей із технократичним минулим – фінансистів, юристів, фахівців із державного управління, які раніше не світилися у публічній політиці. Це викликало обережне схвалення з боку експертів, які стежили за розвитком регіонального самоврядування. Лукашук часто наголошував на тому, що ефективність ради повинна вимірюватися не кількістю ухвалених програм, а здатністю вчасно профінансувати ремонт мосту чи лікарні. Саме такі фрази запам’яталися журналістам під час перших брифінгів.

Для ілюстрації того, наскільки змінилися умови роботи керівника представницького органу після децентралізації, варто поглянути на порівняння повноважень в різні періоди:

Така конфігурація вимагала від Лукашука тонкого балансування між інтересами різних політичних груп. Частина депутатів звинувачувала його в надмірній централізації процесів під головою ради, інші, навпаки, схвалювали чіткий розподіл обов’язків. У будь-якому разі, навіть критики визнавали, що сесії почали проходити швидше, а документи стали більш прозорими для громадськості. Це було помітне зрушення порівняно з практиками попередніх скликань, коли рішення могли гальмуватися через відсутність елементарного погодження між комісіями.

Конфлікт із міською владою Дніпра та боротьба впливів

Окремою сторінкою біографії стали напружені відносини з мерією обласного центру, яка здавна опонувала обласній раді з цілої низки питань. Мер Дніпра Борис Філатов мав власне бачення розподілу ресурсів і не приховував скепсису щодо спроможності ради втручатися в міські справи. Лукашук, зі свого боку, неодноразово вказував на те, що частина проєктів у Дніпрі потребує саме обласного співфінансування, і тому ігнорувати думку депутатського корпусу неможливо. Такі словесні дуелі постійно потрапляли в новинні стрічки і формували образ постійного тертя всередині регіональної політики.

Особливо гострою виявилася дискусія довкола програми відновлення дорожньої інфраструктури між містом та областю. Міський голова наполягав на пріоритеті Дніпра, тоді як обласна рада пропонувала рівномірний розподіл коштів по всіх районах. Лукашук зайняв жорстку перемовну позицію, не раз нагадуючи, що рада представляє інтереси всього регіону, а не тільки його адміністративного центру. Це викликало схвалення з боку голів сільських і селищних громад, які роками відчували брак уваги до власних доріг. Проте в експертному середовищі зазначали, що подібне протистояння гальмує швидкість ухвалення критично важливих рішень, а на виправлення ситуації потрібна була додаткова політична воля.

Варто зауважити, що конфліктна тональність не перетворювалася на повне блокування співпраці. Коли йшлося про невідкладні потреби – ліквідацію наслідків аварій на комунальних мережах чи постачання медичного кисню під час пандемії, – сторони знаходили спільну мову за лічені години. Сам Лукашук у коментарях підкреслював, що публічні суперечки є нормальним елементом демократичного процесу, поки в підсумку вдається знайти компроміс. Така позиція дозволяла йому уникати ярлика людини, яка не йде на поступки, і водночас зберігати обличчя перед власними виборцями.

Дорожня трагедія 2021 року та її наслідки

5 серпня 2021 року в Дніпрі сталася подія, яка мала серйозний суспільний резонанс. Службовий автомобіль обласної ради скоїв наїзд на жінку-пішохода на регульованому переході. Від отриманих травм постраждала померла в лікарні. Микола Лукашук перебував у салоні авто як пасажир. Новина миттєво облетіла і місцеві, і всеукраїнські ЗМІ, адже йшлося про керівника представницького органу однієї з найбільших областей. Правоохоронці розпочали розслідування, водія затримали, а Лукашука одразу допитали як свідка.

Реакція голови облради була миттєвою: він вибачився перед родиною загиблої, заявив про готовність надати будь-яку фінансову допомогу і пообіцяв, що не впливатиме на слідство. У публічному просторі почалися гострі дискусії – одні наголошували на особистій відповідальності посадовця, навіть якщо він не був за кермом, інші закликали дочекатися результатів розслідування. Лукашук тимчасово обмежив публічні виступи, проте через пресслужбу ради було передано повідомлення про компенсацію, яка була виплачена родині. Ця ситуація обійшлася без гучних судових позовів із боку постраждалої сім’ї, однак залишила тривалий шлейф питань щодо рівня безпеки пересування посадовців.

У політичному плані цей інцидент мав подвійні наслідки. З одного боку, критики використали його для звинувачень у закритості обласної влади. З іншого, відсутність спроб уникнути відповідальності та швидка компенсація запобігли масштабному політичному тиску на Лукашука. Деякі колеги-депутати навіть відзначали, що він змінив стиль поведінки після трагедії – став більш обережним у публічних поїздках і почав приділяти більше уваги питанням безпеки дорожнього руху під час планування бюджетних програм. Фактично цей драматичний епізод послугував каталізатором для запровадження додаткових регламентів використання службового транспорту в обласній раді.

Цікавий факт: Микола Лукашук захистив дисертацію на тему економічної безпеки гірничодобувних підприємств ще до того, як йому виповнилося 30 років, але при цьому завжди підкреслював, що справжнє розуміння галузі отримав не в аудиторіях, а під час нічних змін на криворізьких шахтах.

Робота під час великої війни та гуманітарні проєкти

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Дніпропетровська обласна рада фактично перетворилася на штаб координації гуманітарних зусиль та допомоги військовим адміністраціям. Лукашук набагато рідше виходив у публічну площину з політичними заявами, натомість брав участь у нарадах із питань облаштування блокпостів, розгортання тимчасового житла для переселенців, організації поставок медикаментів. Депутати ради незалежно від партійної приналежності констатували, що голова діяв оперативно, прибираючи будь-які бюрократичні перепони під час ухвалення термінових рішень.

Одразу кілька ключових напрямів вимагали постійної уваги:

• створення резервного фонду обласного бюджету для екстреного фінансування потреб тероборони та військових частин;
• налагодження логістичних ланцюгів для гуманітарних вантажів з-за кордону та їх розподіл між громадами;
• комунікація з донорськими організаціями та міжнародними фондами, які пропонували допомогу регіону;
• підтримка лікарень, що приймали поранених з усієї лінії фронту, забезпечення їх обладнанням та пальним;
• організація роботи пунктів обігріву і тимчасового розміщення для евакуйованих осіб у холодну пору року;
• координація дій між військовими адміністраціями та органами місцевого самоврядування без порушення закону про правовий режим воєнного стану

Попри складні умови, йому вдалося зберегти регулярний ритм сесійної роботи. Звісно, графік був напруженим, але основні функції представницького органу не припинялися. У коментарях ЗМІ він неодноразово згадував, що вважає своїм обов’язком бути присутнім у регіоні, не виїжджаючи надовго за кордон. Це додавало певної ваги його публічним запевненням, що обласна рада працюватиме до остаточної перемоги. Ба більше, у бюджетних планах на черговий рік було закладено механізми швидкого перекидання коштів між програмами, аби реагувати на зміни без зволікань.

Поступово в поведінці Лукашука проявилася ще одна зміна – він почав частіше з’являтися на заходах за участі волонтерських спільнот та ветеранських організацій. Такі зустрічі не мали гучного медійного розголосу, однак свідчили про намагання посадовця тримати руку на пульсі реальних потреб тих, хто безпосередньо боронить країну. Декілька депутатів з інших фракцій відзначали, що під час закритих нарад він демонстрував невластиву раніше гнучкість, частіше погоджувався на компроміси, якщо вони пришвидшували виконання оборонних завдань.

Регіональна політика рідко буває простою, тим паче в індустріальному серці України, де перетинаються інтереси великого бізнесу, місцевих громад та центральної влади. Кар’єра Миколи Лукашука наочно показує, як людина, яка починала з підземних горизонтів, поступово взяла на себе управління складною колегіальною структурою. Від упертої звички перевіряти цифри до готовності нести репутаційні втрати після резонансних подій – усе це стало частиною того досвіду, який нині визначає його підхід до керівництва обласною радою. Шахтарська прямота, помножена на навички аналітика, і вміння домовлятися тоді, коли ставки надто високі, – ось що згадуватимуть при оцінці цього етапу його політичної біографії.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts