Максим Нефедов – кар’єра реформатора: від інвестбанкіра до керівника Держмитслужби

Більшість чиновників, які намагалися перекроїти державні інституції, стикалися з глухим опором системи, проте мало хто з них починав кар’єру в такому далекому від бюрократії середовищі, як офіс інвестбанку. Максим Нефедов потрапив до уряду не класичним кар’єрним шляхом, а з бажанням застосувати логіку ринків капіталу та інструменти цифрового аудиту там, де роками панували тіньові схеми. Його постать асоціюється водночас із проривом Prozorro та безкомпромісною спробою перезавантажити митницю після десятиліть “ручного управління”.

Початок у Dragon Capital і світ великих цифр

Сьогодні мало хто згадує, що Нефедов увійшов у професію як аналітик, здатний розбирати звіти гігантів металургії, нафтогазового сектора та аграрних компаній. У Dragon Capital він швидко зрозумів: цінність фахівця визначається не лише розрахунками мультиплікаторів, а й умінням будувати довіру. Саме там сформувалася звичка дивитися на будь-яку структуру через призму прозорості даних – пізніше цей підхід стане фундаментом для Prozorro.

На початку двохтисячних команда Dragon Capital була невеликою, але надзвичайно насиченою талантами. Нефедов почав із позиції молодшого аналітика, занурившись у моделювання фінансових потоків гірничо-збагачувальних комбінатів. Уже за кілька років він очолив напрям корпоративних фінансів, де супроводжував угоди злиття та поглинання. Така робота вимагала бездоганного розуміння реальної вартості активів, а не паперової звітності, і виховувала нетерпимість до спроб приховати реальний стан справ.

Освітній фундамент – магістр економіки Києво-Могилянської академії – дав йому змогу не просто оперувати цифрами, а й вловлювати поведінкові викривлення, притаманні пострадянському бізнесу. В інтерв’ю колишні колеги неодноразово зазначали, що Нефедов міг годинами обговорювати слабкі місця системи розкриття інформації, поки інші фіксували сухі котирування. Це поєднання аналітичної дотошності з внутрішньою відразою до непрозорості пояснює, чому пізніше його покликали реформувати державні закупівлі.

Працюючи в інвестбанківському середовищі, він також отримав щеплення від страху перед великими ставками. Рішення про зміну підходів до оцінювання активів або про доцільність входу в складні проєкти часто ухвалювалися в умовах неповноти даних. Саме таку толерантність до невизначеності Нефедов згодом переніс на державну службу, не чекаючи, поки зникнуть усі ризики перед запуском Prozorro або перед спробою перебудувати митні процеси.

Як народилася ідея Prozorro і чому вона спрацювала

У 2014 році, після Революції Гідності, з’явилося політичне вікно для реальних змін, і Нефедов, тоді вже заступник міністра економічного розвитку і торгівлі, зосередився на одному з найбільш корумпованих секторів – державних закупівлях. Головною фішкою майбутньої системи стало не саме переведення тендерів в онлайн, а зміна логіки контролю: замість перевірки кожного папірця чиновником запроваджувався алгоритмічний аудит, доступний кожному. Бізнес отримав інструменти моніторингу в режимі реального часу, а громадські активісти – змогу бачити всі контракти в одному вікні.

Ключовим партнером у розробці виступила волонтерська спільнота, а технічним майданчиком стала гібридна модель – державно-приватне партнерство з відкритим кодом і API. Таке рішення дозволило уникнути монополії одного розробника та зробило систему стійкою до політичних штормів. Нефедов наполіг, щоби вся інформація про тендери, учасників і переможців публікувалася в машиночитаному форматі, без будь-яких обмежень для повторного використання.

Запровадження Prozorro відбувалося поетапно, і перші обов’язкові електронні закупівлі стартували з невеликих сум. Ось лише кілька принципових змін, які відрізняли систему від попереднього паперового хаосу:

• відкриті дані про всі етапи закупівлі без потреби реєстрації;
• автоматичне виявлення аномальних цін та пов’язаних учасників;
• модуль ризик-індикаторів, який самостійно позначав підозрілі тендери;
• можливість оскарження процедур через Антимонопольний комітет онлайн;
• інтеграція з десятками комерційних майданчиків, що конкурували між собою;
• повна історія змін у тендерній документації, захищена від фальсифікацій.

За два роки Prozorro стала обов’язковою для всіх державних замовників, і, за оцінками проекту, економія бюджетних коштів сягнула десятків мільярдів гривень. Міжнародні донори визнали модель успішною, а ЄС включив український досвід до рекомендацій для країн Східного партнерства. Сам Нефедов рідко говорив про особисту заслугу, постійно підкреслюючи колективну працю команди, але саме його наполегливість у відстоюванні відкритості стала вирішальною.

Митниця до призначення та спроба докорінної перебудови

У липні 2019 року Максим Нефедов очолив Державну митну службу, яку щойно відділили від податкової. Перед ним стояло завдання збудувати фактично нову структуру, позбавлену тіньових потоків і ручного регулювання. На старті він одразу поставив жорсткий діагноз: митниця залишалася найбільшим генератором корупційних схем, де вартість розмитнення часто визначалася домовленостями з окремими інспекторами, а не законом.

Перші кроки були гучними. Нефедов ініціював тотальну атестацію персоналу спільно з міжнародними експертами, запустив пілотний проект електронного декларування з єдиним вікном та почав тестувати систему управління ризиками. За попередниками жоден із цих інструментів не працював у режимі реального часу – перевірки відбувалися хаотично, а бази даних існували розрізнено. Офіс реформ намагався забезпечити прозорість не на рівні гасла, а через синхронізацію IT-платформ із суміжними державними реєстрами.

Порівняння контексту реформ, із якими зіткнувся Нефедов у різних сферах

Паралельно команда запустила проект “Культура доброчесності”, запровадила аналітичний центр для моніторингу імпортних поставок та домоглася ухвалення закону про криміналізацію товарної контрабанди. Гучним кроком стало відкриття даних про оформлення вантажів у реальному часі, чого бізнес вимагав роками. Платформа дозволила імпортерам відслідковувати свої декларації без посередників, і це боляче вдарило по шарі брокерів, які продавали “доступ до віконця”.

Проте реальність виявилася складнішою за презентації. Базу даних інспекторів колишньої системи довелося перевіряти вручну, бо багато хто звільнився ще до початку атестації, зберігши тіньові канали. Кадровий голод поєднувався із саботажем на місцях: вантажі затримувалися без пояснень, а місцеві керівники митниць просто ігнорували розпорядження з центру. За словами Нефедова, він інколи особисто дзвонив начальникам постів, щоби зрушити з місця зупинені фури з гуманітарними товарами.

Цікавий факт: попри карантинні обмеження та спротив системи, за 2020 рік Держмитслужба забезпечила надходження до бюджету в розмірі 296 мільярдів гривень – на 17% більше, ніж попереднього року. Це сталося на тлі скорочення імпорту та численних прогнозів про неминучий провал.

Спротив системи, кадрові чистки і ламання застарілих схем

Швидка хода реформи вдарила по стійкій екосистемі “чорних” і “сірих” імпортних схем. Як тільки Нефедов почав вимагати реальних, а не “бумажних” митних вартостей, на нього обрушився тиск із боку імпортерів, які звикли занижувати ціну товару в кілька разів. Окремі депутатські групи вимагали зберегти практику “коригування митної вартості” за вказівкою керівництва, а митні брокери влаштовували акції протесту, виводячи на площі людей під гаслами про знищення малого бізнесу.

Кадровий ребрендинг виявився наймасштабнішою операцією. Протягом перших місяців роботи команда відправила у відставку сотні працівників, чия кваліфікація не відповідала новим вимогам. Система конкурсного відбору, побудована за участі міжнародних донорів, дозволила залучити до лав митниці юристів із приватного сектора та ІТ-спеціалістів, які раніше не мали жодного стосунку до державної служби. Втім, ті, хто втратив “годувальницю”, переходили у відкриту війну: публікували компрометуючі матеріали, ініціювали перевірки з боку фіскальних органів і навіть сприяли слідчим діям проти самого керівника.

Нефедов не приховував, що бажає демонтувати старі ієрархії. Він намагався переконати уряд ухвалити закон, який дозволяв би переводити митників на контрактну службу з випробувальним терміном, але ця ініціатива загрузла в комітетах. Парадоксально, але найбільшу підтримку реформатор отримував від міжнародних партнерів, тоді як усередині державної машини його методи вважали надто радикальними. Внутрішній опір швидко переріс у політичну кризу, коли стало зрозуміло, що реформа потребує не лише IT-рішень, а й зламу вертикалі “ручного контролю” на найвищому рівні.

Відставка, про яку говорили не лише фінансисти

У березні 2020 року уряд розпочав кадрові перестановки у фінансовому блоці, і в квітні Нефедова офіційно звільнили з посади голови Держмитслужби. Офіційне формулювання – незадовільна робота та невиконання планових показників надходжень – суперечило статистиці, адже реальні цифри, навпаки, зростали. Неофіційною причиною називали конфлікт із впливовими гравцями ринку, чиї “оптимізаційні” маршрути почали блокуватися завдяки новим аналітичним алгоритмам.

Сам Нефедов назвав своє звільнення “політичним рішенням” і заявив, що не отримав конкретних претензій щодо якості роботи. Відставка стала сигналом для бізнесу: корумпована інфраструктура знову може набрати вагу. Аналітики ринку фіксували сплеск невизначеності, а міжнародні фінансові організації висловили стурбованість гальмуванням митної реформи. Очевидним наслідком стало те, що команду реформаторів поступово витіснили з ключових посад, а низка пілотних проектів залишилася без фінансування.

Важливо зауважити: ще за кілька місяців до звільнення Нефедов публічно окреслив ризики реверсу реформи. Він попереджав, що без законодавчої підтримки створити незалежну митну службу неможливо, і що політичне бажання захистити окремі сектори імпорту переважатиме над стратегічними інтересами країни. Його слова виявилися пророчими, і за період після відставки жоден із системних законодавчих проектів у митній сфері не був ухвалений у тому вигляді, який пропонувала його команда.

Що залишилося після бурхливого періоду

Попри короткий строк на чолі митниці, Нефедов залишив по собі архітектуру процесів, яка частково виявилася невразливою до повернення старих кадрів. Система аналізу ризиків, запущена за його каденції, досі відловлює сумнівні поставки, а електронне декларування зменшило час оформлення для сумлінного бізнесу з кількох діб до кількох годин. Кадрова люстрація, хоч і була зупинена, змусила наступників принаймні формально звітувати про кваліфікацію персоналу.

Сам Максим Нефедов після звільнення не пішов у публічну політику, обравши консультаційні проекти та менторську підтримку технологічних стартапів. Його досвід став настільним кейсом для студентів шкіл державного управління й аналітичних центрів, які досліджують, чому навіть успішний реформатор програє битву з інституційною інерцією. Досвід Prozorro навпаки залишився унікальним прикладом того, як волонтери і держава можуть створити продукт світового рівня.

Головне, що показав шлях Нефедова: одноосібна воля керівника здатна запустити механізм змін, але без глибоких політичних домовленостей і без трансформації середньої ланки чиновництва результати залишаються крихкими. Парадоксально, але найбільш успішна за рівнем визнання реформа – Prozorro – відбулася тоді, коли над нею не було такого жорсткого контролю з боку силових груп, а митниця, навпаки, перебувала в епіцентрі фінансових потоків і не дала другого шансу. Ця асиметрія навряд чи випадкова, і вона вказує на те, що справжня трансформація митної системи ще попереду.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts