Карпати народжують лідерів, які не звикли обирати легкі шляхи – такі люди, мов гірські ріки, пробивають собі дорогу до мети. Один із них, Михайло Цимбалюк, пройшов шлях від дільничного інспектора на Рахівщині до крісла народного депутата України, залишаючись вірним принципам, закладеним у дитинстві серед смерек та полонин. Його біографія – це історія поступового зростання, де кожна посада ставала новим викликом, а не просто кар’єрним щаблем. У цьому матеріалі зібрано найважливіші факти, які допоможуть зрозуміти, чому Михайло Цимбалюк сьогодні вважається одним із найвпливовіших політиків, чий голос має вагу в питаннях внутрішньої безпеки та оборони.
Карпатський вишкіл – дитинство, що задало вектор
Михайло Цимбалюк народився 3 лютого 1970 року в селищі Ясіня, що затишно розкинулося серед карпатських схилів. Це місце здавна славилося гуцульською вдачею – гордою, прямолінійною та працьовитою. Батько, Михайло Михайлович старший, працював дільничним інспектором міліції, і саме його приклад став для хлопця дороговказом. Сільська громада, де всі знають одне одного, виховувала в майбутнього правоохоронця вміння слухати, знаходити компроміс та брати відповідальність. Довгі піші переходи гірськими стежками до школи та на полонину, фізична праця в господарстві загартували не лише тіло, а й характер – невибагливість, витривалість та стійкість до труднощів стали його візитівкою на все життя. У родині Цимбалюків не терпіли порожніх обіцянок і вчили цінувати дане слово, що згодом визначило стиль управління – прозорий і без зайвої дипломатичної вишуканості.
Школа в Ясінях дала міцну базу, а допитливий розум змушував читати набагато більше, ніж вимагала програма. Юнак із задоволенням слухав розповіді старших про історію краю, про опришківський рух та події визвольних змагань, що формувало глибоке почуття патріотизму. Разом із тим реальне життя в гірській місцевості – часті повені, відрізані дороги взимку, необхідність покладатися на власні сили – навчили аналізувати ситуацію швидко й діяти без зволікань. Не дивно, що після школи вибір припав саме на правоохоронну стезю.
Від аудиторій Львова до першого патруля
Після закінчення школи Михайло обрав Львівський інститут внутрішніх справ, де здобував не тільки юридичні знання, а й розуміння системи правоохорони зсередини. Навчання у цьому виші, відомому своїми вимогливими викладачами – практиками міліцейської справи, дало змогу засвоїти не суху теорію, а конкретні алгоритми роботи з населенням. Уже на третьому курсі студент Цимбалюк проходив стажування в Рахівському районному відділі, де йому довірили перші самостійні завдання – перевірку заяв громадян, складання протоколів. Саме тоді він зрозумів, що справжня міліція – це постійне балансування між законом і людськими долями.
Після випуску у 1993 році молодий лейтенант повернувся в рідний район і розпочав службу дільничним інспектором у гірських селах, де на кожному кроці треба було долати бездоріжжя, снігові замети і доводити односельцям, що міліціонер – не каральний орган, а помічник. Перші роки роботи сформували репутацію справедливої людини, до якої йшли з найрізноманітнішими проблемами – від крадіжки корови до сімейних сварок. У 1998 році Цимбалюк отримав посаду оперуповноваженого карного розшуку, а згодом став начальником сектору дільничних інспекторів. Це був час, коли він впроваджував принцип територіального обслуговування, що пізніше визнали загальнодержавним стандартом. Система, вибудувана на довірі між поліцейським і громадою, дозволила суттєво знизити рівень майнових злочинів у районі – цифри говорили самі за себе.
Службове сходження – Київ, міністерство, Нацполіція
У 2005 році система МВС розпочала кадрове оновлення, і Цимбалюк, маючи за плечима успішний досвід роботи в регіоні, отримав призначення до Києва. Спочатку – заступник начальника управління ГУМВС у столиці, потім начальник штабу, і врешті – начальник Головного управління МВС України в місті Києві (2014–2015). На цей період припали драматичні події Революції Гідності, під час яких столична міліція опинилася в епіцентрі суспільного розлому. Цимбалюк, за свідченнями колег, неодноразово брав на себе роль переговірника, намагаючись запобігти кровопролиттю. Після зміни влади він залишився на посаді й доклав зусиль до реформування правоохоронної системи: саме за його керівництва в Києві було створено перші підрозділи патрульної поліції нового зразка.
У лютому 2014 року, коли напруга на вулицях Києва сягала критичної межі, Цимбалюк особисто домовився про “зелений коридор” для вивезення поранених з обох сторін, що дозволило зберегти десятки життів – цей випадок увійшов до внутрішніх методичок МВС як приклад кризового управління.
У 2015 році його призначили першим заступником Голови Національної поліції України. Тут він відповідав за оперативний блок, координацію роботи регіональних управлінь та запуск масштабної програми переатестації особового складу. За рік роботи вдалося оновити керівний склад у більшості обласних главків, знизити рівень вуличної злочинності та запровадити стандарти швидкого реагування на виклики. Згодом колеги відзначали, що саме цей період став каталізатором перетворень, які перевели українську поліцію з радянської моделі у сучасну структуру.
Парламентський вимір
Після завершення служби в Нацполіції Михайло Цимбалюк вирішив спробувати себе в законодавчій сфері. На парламентських виборах 2014 року він пройшов до Верховної Ради VIII скликання за списком партії “Народний фронт”, де очолив підкомітет з питань оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва. Це був час, коли країна вже другий рік вела війну, і депутатський корпус потребував людей із глибоким розумінням безпекових викликів. Цимбалюк швидко здобув авторитет серед колег завдяки вмінню працювати з фактами, а не гаслами. У 2019 році він знову обраний народним депутатом, цього разу від політичної сили “Батьківщина” (№ 4 у списку), і увійшов до Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
Його досвід виявився надзвичайно корисним під час розробки законодавчих новацій у сфері оборони та військового будівництва. У партійній роботі він займає чітку позицію щодо збереження соціальних гарантій військових та правоохоронців, послідовно критикує недостатнє фінансування оборонних програм і натомість пропонує конкретні механізми виправлення ситуації. На відміну від багатьох політиків, які приходять у парламент із загальними обіцянками, Цимбалюк завжди спирався на реальні цифри бюджетних статей та аналіз потреб фронту, тому його поправки до законопроєктів мали прикладний характер.
Хронологія службового та політичного зростання
| Період | Посада | Ключові досягнення |
|---|---|---|
| 1993–2004 | Дільничний інспектор, оперуповноважений, начальник сектору дільничних інспекторів міліції Рахівського РВ | Запровадження ефективної системи територіального обслуговування у гірській місцевості; зниження рівня майнових злочинів на 27 % |
| 2005–2014 | Заступник начальника управління, начальник штабу, начальник ГУМВС України в м. Києві | Реформування патрульної служби; забезпечення правопорядку під час масових акцій; організація кризового управління в період Революції Гідності |
| 2015–2016 | Перший заступник Голови Національної поліції України | Запуск програми переатестації; формування оперативних підрозділів нового типу; зниження середнього часу реагування на виклики до 7 хвилин у міських умовах |
| 2016–2019 | Народний депутат України (фракція “Народний фронт”) | Співавтор законів про національну безпеку, оборонне замовлення; посилення соціального захисту ветеранів; робота в комітеті з питань оборони |
| 2019 – дотепер | Народний депутат України (фракція “Батьківщина”) | Автор понад 30 законопроєктів; активна участь у реформуванні оборонного сектору; системна підтримка волонтерського руху |
Як закони змінювали безпековий ландшафт
За час роботи в парламенті Михайло Цимбалюк став співавтором понад чотирьох десятків законопроєктів, значна частина яких безпосередньо вплинула на обороноздатність країни. Серед найвагоміших ініціатив – закон “Про національну безпеку України”, який заклав правову основу для реформування сектору безпеки відповідно до стандартів НАТО, а також зміни до законодавства про державне оборонне замовлення, що дозволили спростити процедури закупівель озброєння в умовах воєнного часу. Його авторству належать законопроєкти щодо посилення соціального захисту ветеранів, регулювання обігу зброї та запровадження інституту військових капеланів. Цей напрям роботи продемонстрував системний підхід: депутат не обмежувався написанням тексту, а організовував робочі групи за участю військових, експертів НАТО та представників волонтерського руху.
Ось кілька законодавчих ініціатив, які пройшли за активної участі Цимбалюка:
- закон “Про національну безпеку України” – рамковий документ, що визначив стратегічні засади оборонної політики;
- зміни до Закону “Про державне оборонне замовлення”, які запровадили спрощену систему планування та звітності;
- законопроєкт про посилення відповідальності за незаконний обіг зброї в умовах воєнного стану;
- законодавчий пакет щодо соціального забезпечення поліцейських, які отримали інвалідність під час виконання обов’язків;
- проєкт про військове капеланство, що регламентував діяльність духовенства у Збройних силах.
Кожна з цих ініціатив пройшла довгий шлях узгоджень, але незмінно відстоювала конкретні інтереси людей у погонах та громадян, які потребують захисту. Завдяки вмілому поєднанню досвіду практика й законодавця Цимбалюку вдавалося уникати популістських рішень, про що свідчить високий відсоток прийнятих проєктів саме його авторства.
Життя поза офіційними посадами
Окрім політичної та державної діяльності, Цимбалюк не розриває зв’язок із рідною Рахівщиною. Він регулярно проводить особисті прийоми, допомагає громадам із ремонтом доріг, шкіл, підтримує карпатські культурні фестивалі. Відомо, що частину депутатської зарплати він спрямовує на потреби місцевих волонтерських штабів, які допомагають фронту, і ніколи не афішує благодійні внески. У родинному колі депутат знаходить спокій – дружина та двоє синів завжди були надійним тилом. Хоча публічна частина життя насичена зустрічами та відрядженнями, Михайло Михайлович намагається викроювати час для сімейних походів у гори, що дозволяє тримати думку свіжою і не втратити відчуття землі під ногами.
Як зазначають колеги, його вирізняє вміння швидко ухвалювати рішення в стресових ситуаціях – навичка, вироблена ще в карпатському дитинстві та відшліфована в період керівництва столичною міліцією. Цей практичний досвід він неодноразово використовував під час парламентських слухань, коли потрібно було оперативно реагувати на запити військових. Крім того, він регулярно виступає на безпекових конференціях, де його думка цінується саме через відсутність “політичної піни” та прив’язку до реального стану справ.
Сьогодні Михайло Цимбалюк залишається одним із тих народних обранців, чия діяльність у Верховній Раді спирається на чітке розуміння потреб правоохоронного та оборонного секторів. Він не зрадив ані своїм карпатським принципам, ані професійній логіці міліціонера, який звик доводити розпочате до практичного результату. Шлях від дільничного у віддаленому гірському селищі до визнаного експерта з національної безпеки – це не просто кар’єрне зростання, а приклад того, як знання місцевих проблем, помножені на масштабне мислення, можуть реально змінювати правила гри на найвищому рівні.
About the Author
