Православні та греко-католики виходять з однієї візантійської спадщини Київської митрополії, але належать до різних церковних єдностей. Для парафіянина різниця часто менш помітна в храмі, ніж у способі визнання влади: православні тримають соборний устрій помісних церков, а Українська греко-католицька церква перебуває в повній єдності з Римським престолом і визнає першість Папи. Обряд при цьому лишається східним.
Плутанина виникає через спільні шати, ікони, церковнослов’янську чи українську мову богослужіння і майже той самий текст літургії. Юридична та догматична межа проходить не по вишиванці чи формі купола, а по тому, хто є видимим осередком єдності і як читають Символ віри.
Спільний обряд не скасовує різної єдності
Обидві спільноти служать літургію Івана Золотоустого, у піст – Василія Великого, використовують квасний хліб-просфору і причащають під двома видами. Хрещення немовлят звичайно поєднують із миропомазанням, а не відкладають утвердження віри на підлітковий вік, як у латинському обряді. Священник може бути одруженим, якщо шлюб укладено до висвячення; єпископа обирають із безшлюбних.
Греко-католицька традиція в Україні виросла з рішення частини єпископів Київської митрополії на Берестейському соборі 1596 року зберегти східний обряд, увійшовши в єдність із Римом. Православна лінія тієї самої митрополії цієї унії не прийняла. Тому подібність співу і жестів не означає взаємного сопричастя: православні парафії не вважають греко-католиків частиною своїх помісних церков, а Рим визнає дійсність православних таїнств, не змішуючи юрисдикції.
На парафії подібність тримається на кількох стійких речах:
- іконостас і візантійський спів;
- літургія Івана Золотоустого;
- причастя під двома видами;
- миропомазання немовлят після хрещення;
- одружені парафіяльні священники.
На Берестейському соборі 1596 року частина єпископів Київської митрополії зберегла візантійський обряд і право одруженого парафіяльного священства, увійшовши в єдність із Римським престолом.
Римський престол і соборна влада
Для греко-католиків Папа є видимим головою вселенської церкви, з юрисдикцією, яку латинська традиція уточнила на Першому Ватиканському соборі 1870 року, включно з учительством у справах віри і моралі за чітко окреслених умов. Помісний синод і верховний архієпископ керують внутрішнім життям церкви східного права, але не замінюють цієї єдності з Римом.
Православні помісні церкви не приймають такої вселенської юрисдикції. Константинопольський патріарх має першість честі, а не владу над кожною автокефалією. Рішення, які зачіпають усю повноту церкви, очікують соборної згоди єпископату. Саме тому томос про автокефалію чи спір про межі митрополії в православному середовищі вирішують через визнання інших церков, а не через римську конгрегацію.
Символ віри і походження Духа
У православному Символі віри Святий Дух сходить від Отця. Додаток “і Сина”, прийнятий на Заході, православне богослов’я вважає самовільною зміною соборного тексту і відхиляє його як спотворення рівності осіб Трійці в порядку походження. Греко-католики, лишаючись у єдності з Римом, приймають католицьке розуміння цього питання, хоча в багатьох парафіях східний текст Символу виголошують без усної вставки, щоб не ламати літургійний звичай.
Розбіжність не зводиться до двох складів. Ідеться про те, хто має право уточнювати соборне сповідання і чи можна вважати західне пояснення тотожним східному мовчанню. На катехизації це місце варто читати за служебником власної церкви, а не за популярним переказом.
Священство, шлюб і єпископство
Дисципліна кліру в обох традиціях східна: одружений чоловік може стати священником, а єпископом – той, хто прийняв чернецтво або безшлюбність. Греко-католицьке право це підтверджує окремо від латинської практики обов’язкового целібату парафіяльного кліру. Рукоположення, здійснене в розколі чи поза єдністю, кожна сторона оцінює за власними правилами; автоматичного взаємовизнання юрисдикції немає.
Мирянинові важливіше інше. Сповідь, вінчання і погребіння звершує священник тієї церкви, до якої людина належить. Перехід між православними і греко-католиками не є зміною обряду в побутовому сенсі: змінюється єдність, а отже, і те, чий єпископ поминається на літургії.
Пости, календар і поминання померлих
Пісні дисципліни близькі: Великий піст, Петрівка, Спасівка, Пилипівка, середа і п’ятниця. Відмінність частіше в календарі нерухомих свят. Частина православних парафій тримає юліанський рахунок, через що Різдво припадає на 7 січня за цивільним календарем. Греко-католики в різні періоди поєднували григоріанський рахунок із східним уставом; конкретну дату Різдва і Пасхи треба звіряти з оголошенням власної єпархії, бо місцева практика не однакова.
Молитва за померлих є в обох традиціях: сорокоуст, панахида, суботи поминання. Католицьке вчення про очищення після смерті греко-католики приймають у єдності з Римом, але не переносять у проповідь латинські схеми в незмінному вигляді. Православна побожність говорить про милість Божу і молитву церкви, не закріплюючи західного юридичного опису цього стану як обов’язкової формули.
Таблиця зіставляє стійкі відмінності і спільні риси двох традицій.
| Ознака | Православні | Греко-католики |
|---|---|---|
| Єдність | Помісні церкви, собор єпископів, першість честі Константинополя | Повна єдність із Римським престолом, свій синод східного права |
| Символ віри | Дух сходить від Отця, додаток “і Сина” відхилено | Католицьке сповідання прийняте, літургійний текст часто східний |
| Євхаристія | Квасний хліб, чаша, візантійський чин | Квасний хліб, чаша, той самий візантійський чин |
| Клір | Одружені священники, безшлюбні єпископи | Та сама східна дисципліна, не латинський целібат |
| Календар | Часто юліанський для нерухомих свят | Залежить від єпархії, устав лишається східним |
Отже, православних і греко-католиків розрізняє не ікона і не мова молитви, а єдність із Римом, спосіб ухвалення віровчительних рішень і читання Символу віри. Спільний обряд пояснює, чому храми здаються близькими, і водночас не стирає межі сопричастя. Для практичного життя вирішальними лишаються поминання єпископа, календар власної єпархії і те, в якій церкві людина приступає до сповіді та причастя.
About the Author
