Роман Ратушний – біографія, боротьба за Протасів Яр та загибель на війні

Коли в столиці спалахнула дискусія навколо долі ділянки на Протасовому Яру, мало хто очікував, що невисокий хлопець у кепці зможе згуртувати тисячі містян. Але саме Роман Ратушний перетворив локальний протест на загальнонаціональний символ громадянської стійкості, а згодом одягнув військову форму. Цей текст зібрав докупи відомості про його коротке, проте насичене життя.

Ранні роки та сімейне підґрунтя

Роман Ратушний народився 26 квітня 1998 року в Солом’янському районі Києва. Його мати Алла Ратушна – відома столична рестораторка, яка створила мережу закладів “Зі смаком”, батько Олег Ратушний – колишній офіцер, учасник бойових дій в Афганістані. Таке поєднання цивільного підприємництва і військової дисципліни визначило характер юнака: він рано навчився поєднувати практичність із готовністю до дії. Сім’я не була заможною в класичному сенсі, але вміла забезпечувати гідний рівень, що дозволило Роману зосередитися на навчанні. Він закінчив одну з київських шкіл із поглибленим вивченням іноземних мов, а згодом вступив на спеціальність “міжнародні відносини” до Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серед однокурсників вирізнявся не стільки оцінками, скільки впертістю: якщо брався за тему, вивчав її до кінця, не залишаючи прогалин. Ще в студентські роки він почав стежити за місцевою політикою, відвідував громадські слухання, цікавився механізмами ухвалення рішень у Київраді. При цьому зовні залишався звичайним київським хлопцем, який полюбляє футбол і проводить вечори з друзями в недорогих кав’ярнях. Така ординарність пізніше стала частиною його сили: люди бачили в ньому не відстороненого лідера, а рівного собі.

Як Майдан викував активіста

У 2013-2014 роках шістнадцятирічний Роман опинився в епіцентрі Революції Гідності. Попри юний вік він брав участь у протестних акціях, чергував на барикадах, допомагав із медичним забезпеченням. Цей досвід став для нього точкою відліку, після якої пасивне спостереження вже не сприймалось як прийнятна позиція. Ратушний неодноразово розповідав знайомим, що ночі на Майдані навчили його головному: жодна зміна не трапляється без особистої присутності та готовності ризикувати. Після завершення активної фази Революції він повернувся до навчання, однак університетські аудиторії почав сприймати не як замкнений простір теорії, а як місце, де можна залучати однодумців. Студентське самоврядування, участь у дебатах, волонтерських зборах для фронту – це все стало буденністю. Уже тоді він намагався зрозуміти, чому попри зміну влади багато міських проблем залишаються замороженими. Аналітичний склад розуму підштовхував його до вивчення юридичних тонкощів землекористування та містобудування, що пізніше стало в пригоді під час кампанії на Протасовому Яру. Ніхто не змушував його занурюватися в ці нетрі, але він робив це з тією самою скрупульозністю, що й у вивченні міжнародних відносин. Тоді ж сформувалася його звичка перевіряти будь-яку інформацію через кілька джерел і ніколи не сприймати на віру чиновницькі обіцянки.

Протасів Яр і народження лідера спротиву

Влітку 2019 року київська влада підтримала проєкт забудови схилів Протасового Яру – ділянки, яка історично використовувалася як зелена зона. Дізнавшись про підготовчі роботи, Роман Ратушний разом з однодумцями зареєстрував громадську організацію “Захист Протасового Яру”. Її метою було не просто зупинити знищення пагорбів, а й створити прецедент спільної дії мешканців, об’єднаних довкола спільного простору. Спочатку ініціатива викликала у скептиків лише посмішку, адже проти масштабного девелоперського проєкту виступала жменька молодих людей. Однак Ратушний зробив ставку на максимальну публічність: щоденні репортажі в соцмережах, відкриті зустрічі з мешканцями, ретельне документування будь-яких робіт на схилах. Він організував чергування “вартових” Яру, які цілодобово фіксували спроби техніки розпочати будівництво. Паралельно готувалися судові позови, і саме завдяки правовій складовій вдалося домогтися кількох забезпечувальних ухвал, що тимчасово блокували діяльність забудовника. Поступово на бік активістів стали відомі культурні діячі, журналісти, музиканти – це перетворило локальний конфлікт на міську подію. Пік протистояння припав на осінь 2020 року, коли сутички між охороною будмайданчика й протестувальниками потрапили в заголовки національних видань. Ратушний не цурався особистої участі в цих сутичках, що додало йому авторитету серед прихильників і насторожило опонентів. Жодних закликів до насильства він не робив, але послідовно підкреслював право громади на самозахист свого довкілля.

Хронологія ключових епізодів кампанії на Протасовому Яру демонструє, як поступово зростав тиск із боку громадськості.

Таблиця ілюструє перехід від суто протестної тактики до конструктивної розбудови правового статусу простору. Упродовж наступних місяців Ратушний розвивав цю лінію, не полишаючи й вуличного тиску, коли того вимагали обставини. Його невтомну енергію помітили не лише прихильники, а й політичні опоненти, які почали більш жорстко реагувати на діяльність організації.

Ширший фронт правозахисної та політичної боротьби

Паралельно із захистом яру Ратушний занурився в загальнонаціональні кампанії. Він став одним із помітних облич руху “Хто замовив Катю Гандзюк?”, який вимагав справедливого розслідування нападу на херсонську активістку. Його участь у вуличних акціях, блокуваннях адмінбудівель і координація медійного тиску продемонстрували здатність працювати поза межами локального конфлікту. Ратушний не обмежувався роллю виконавця – він самостійно писав тексти для соцмереж, готував юридичні довідки, спілкувався з депутатами. У цей період він остаточно сформував свій публічний стиль: мінімум абстракцій, максимум конкретики, іронічні коментарі на адресу влади, але завжди з посиланням на норми закону. Такий підхід ламав стереотип про активіста-крикуна і змушував опонентів відповідати по суті. Коли виникала небезпека для особистої свободи – йому довелося пройти через затримання та адміністративне переслідування – Ратушний використовував це як ще одну нагоду для розголосу. Він жодного разу не намагався уникнути відповідальності, але кожен виклик конвертував у новий виток підтримки з боку небайдужих людей. Окрім справи Гандзюк, він долучався до кампанії зі звільнення Сергія Стерненка, акцій на Банковій, мітингів за очищення суддівського корпусу. Для молодого чоловіка така щільність подій могла б викликати виснаження, але він, здавалося, заряджався від самого процесу колективної дії.

Основні ініціативи, до яких долучився Ратушний протягом 2020–2022 років:

• безстрокова акція на підтримку Сергія Стерненка;
• кампанія “Хто замовив Катю Гандзюк?”;
• протести проти призначення одіозних суддів до Конституційного Суду;
• вуличний тиск за відставку керівництва МВС після вбивства Кирила Тлявова;
• організація ходи пам’яті загиблих активістів;
• підготовка аналітичних матеріалів про корупційні схеми в Київраді.

Цей список показує, що його інтереси виходили далеко за межі одного столичного ландшафту, а методика роботи була універсальною. Колеги відзначали його здатність швидко опановувати нові теми й вибудовувати комунікацію з абсолютно різними аудиторіями – від суддів до журналістів.

Збройний захист держави в лютому 2022-го

Коли 24 лютого 2022 року російські війська розпочали повномасштабне вторгнення, Роман Ратушний одразу прибув до центру комплектування та долучився до лав територіальної оборони Києва. Вже в березні він перебував на позиціях під столицею, а після деокупації області перевівся до розвідувального підрозділу 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. Для людини, чиї знання й навички були зосереджені в правозахисній та організаційній площині, перехід до бойової діяльності вимагав швидкого перенавчання. Але Ратушний, як і раніше, пішов шляхом глибокого занурення: освоїв тактику, зброю, принципи розвідки. Однополчани згадують його витримку та вміння заспокоїти інших влучною фразою; командири підкреслювали, що навіть без формальної військової освіти він швидко став повноцінним членом колективу. Його рішення не виїжджати за кордон було обміркованим і ґрунтувалося на тому самому принципі особистої присутності, який він сповідував із часів Майдану. 9 червня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Мала Рогань Харківської області Роман Ратушний загинув. Йому було 24 роки. Тіло вдалося евакуювати лише за кілька днів, коли стихли бої. Прощання з активістом у Києві зібрало сотні людей; промови друзів і соратників були насичені не лише скорботою, а й рішучістю продовжувати його справи.

“Я не збираюся виїжджати, бо це моя земля і мені її захищати” – так відповів Роман на пропозиції виїхати за кордон у перші дні вторгнення.

Спадщина, яку не вдасться закреслити

Загибель 24-річного активіста викликала потужну хвилю скорботи та водночас дала поштовх до інституціалізації його справ. Громадська організація “Захист Протасового Яру” продовжила роботу, а ім’я Ратушного стало маркером для тих, хто обстоює цінність публічного простору. У Києві з’явилися ініціативи перейменувати вулиці та сквери на його честь, а волонтери започаткували стипендіальний фонд для студентів-правників. Територія, за яку він боровся, поступово набуває рис ландшафтного парку – і це один із найвиразніших пам’ятників його зусиллям, хоч сам він до цього моменту не дожив. Посмертно Романа Ратушного нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Його батьки, попри особисту трагедію, продовжують підтримувати громадські ініціативи, а товариші по зброї згадують його не як жертву, а як приклад відповідального громадянства. У медіапросторі все частіше лунає думка, що саме така модель поведінки – особиста участь, юридична обізнаність, готовність ризикувати – має стати стандартом для молодого покоління. Втрата однієї людини на війні завжди непоправна, але крізь біль проступає розуміння, що історія Ратушного не завершилася і продовжується в діях тих, хто підхопив його естафету. І хоча Протасів Яр вже ніколи не буде місцем, де він особисто стоятиме на варті, сам простір став живим свідченням того, що наполегливість і солідарність здатні переламати навіть найбільш нерівне протистояння.

Роман Ратушний прожив лише 24 роки, але встиг переконати суспільство, що послідовна особиста позиція змінює реальність. Він не став народним депутатом чи міністром, однак його методи – пряма дія, правова наполегливість, відкритий діалог із однодумцями – уже сформували новий стандарт громадянської участі в Україні. Від Майдану до Харківщини простежується одна лінія: не погоджуватися з несправедливістю, діяти тут і зараз, брати відповідальність на себе. Саме це робить його постать настільки важливою поза історичними обставинами.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts