Системний підхід до захисту держави від зовнішніх та внутрішніх загроз в Україні оформився не в кабінетах політиків, а у кабінетах науковців, здатних поєднати математичну точність із розумінням природи гібридних викликів. Микола Степанович Романов належить до того покоління фахівців, які закладали фундамент національної безпеки, спираючись на методи кібернетики, системного аналізу й теорії інформаційних воєн. Його ім’я асоціюється з першими в Україні комплексними дослідженнями інформаційної безпеки, розробкою ключових доктринальних документів та створенням наукових шкіл, які сьогодні визначають державну політику в кіберпросторі.
Дитинство, яке визначило майбутній шлях
Микола Степанович Романов народився 29 квітня 1954 року в селі Вовківці на Сумщині в родині сільських освітян, котрі свого часу закінчили Полтавський педагогічний інститут. Батько викладав фізику й математику в місцевій школі, мати працювала вчителькою української мови та літератури, тож інтелектуальна атмосфера в оселі була насиченою від самого народження хлопця. Шкільні роки пройшли в селищі Липова Долина, де майбутній учений опанував точні науки на рівні, помітно вищому за програму, захоплювався радіоелектронікою і ще у восьмому класі самостійно збирав перші лампові підсилювачі. Це практичне захоплення підживлювало глибокий інтерес до логіки побудови складних систем, що згодом переросло у професійне наукове спрямування. У старших класах Романов брав участь у обласних олімпіадах з математики та фізики, а консультації з батьком закріпили розуміння, що природничо-технічна освіта дає ключі до вирішення проблем державного масштабу. Випускні іспити хлопець склав блискуче, що відкрило шлях до одного з найсильніших технічних закладів країни.
Київський політехнічний і вибір професії
У 1972 році Микола Романов вступив на факультет автоматики та інформаційної техніки Київського політехнічного інституту, обравши спеціальність “Автоматизовані системи управління”. Уже на другому курсі він потрапив до студентської групи, яка працювала над проектуванням програмних модулів для ЕОМ серії “Мінськ-32” – це був перший досвід реальної інженерної роботи. Викладачі кафедри відзначали не лише математичні здібності юнака, а й уміння бачити структурні зв’язки між апаратним забезпеченням та алгоритмічними рішеннями, що було визначальною рисою майбутнього науковця. Диплом інженера-системотехніка він отримав у 1977 році, захистивши роботу з оптимізації розподілених обчислювальних процесів. Після випуску Романова, як одного з найперспективніших випускників, запросили до аспірантури Інституту кібернетики Академії наук УРСР, що стало точкою відліку багаторічної співпраці з академічним середовищем.
Як кібернетика привела до інформаційної безпеки
В Інституті кібернетики Романов зосередився на моделюванні складних систем у реальному часі, що дозволяло приймати рішення в умовах неповноти даних – тематика, яка випереджала тодішні запити оборонного відомства. Кандидатську дисертацію він захистив у 1985 році, присвятивши її логіко-математичним методам аналізу слабкоструктурованих задач, а докторський ступінь технічних наук здобув у 1993-му з формулюванням “Методологія побудови інтелектуальних систем підтримки прийняття рішень”. Професорське звання прийшло вже наступного року, підтвердивши його статус провідного фахівця в царині системного аналізу. Саме на перетині 1990-х років учений дедалі частіше звертався до проблематики захисту інформації, адже стрімке поширення комп’ютерних мереж створювало нові вразливості для державного апарату й оборонно-промислового комплексу. Усвідомлюючи, що традиційні підходи безпеки не враховують цифровий вимір, Романов ініціював створення окремого наукового підрозділу, який у 2000 році трансформувався в Інститут проблем інформаційної безпеки. Очоливши цей інститут, він сконцентрував академічний потенціал навколо чотирьох наскрізних напрямів, що й далі визначають державну політику.
Наукові розробки, що змінили оборонну доктрину
Дослідження Романова від самого початку мали виражений прикладний характер: моделі, які народжувалися в лабораторіях, впроваджувалися в ситуаційних центрах силових відомств. Головна ідея, яку він послідовно обстоював, полягала в тому, що інформаційна безпека не може бути окремим додатком до національної безпеки, а мусить стати її наскрізним виміром. Працюючи над проблемою, науковець створив оригінальну концепцію інформаційної боротьби, де кібератаки розглядалися у тісному зв’язку з психологічним тиском та дезінформаційними кампаніями. Нижче наведено ключові напрями наукової діяльності, які сьогодні сприймаються як класична основа вітчизняної інформаційної безпеки:
- математичне моделювання складних організаційно-технічних систем
- автоматизоване управління в умовах інформаційної невизначеності
- теорія захисту інформації в розподілених обчислювальних середовищах
- аналіз кіберзагроз та синтез адаптивних методів протидії
- стратегічне планування у сфері національної безпеки з урахуванням цифрових ризиків
- розробка нормативно-правового забезпечення інформаційного суверенітету
Еволюцію наукових пріоритетів Миколи Романова можна простежити за таблицею, яка об’єднує періоди, напрями досліджень, ключові праці та їхній вплив на державну політику.
| Період | Напрям досліджень | Ключові праці | Вплив на державну політику |
|---|---|---|---|
| 1980–1994 | Теорія систем підтримки прийняття рішень, математичне моделювання складних об’єктів | “Логіко-математичні методи в автоматизованих системах управління” та цикл статей у фахових виданнях | Створення прототипів ситуаційних центрів для обласних адміністрацій і апарату Ради безпеки |
| 1994–2000 | Проблеми захисту інформації в розподілених комп’ютерних мережах, криптографічні протоколи | Монографія “Основи інформаційної безпеки в розподілених системах” | Теоретична база для Системи технічного захисту інформації та створення Держспецзв’язку |
| 2000–2005 | Концепція інформаційної боротьби та оцінка кіберзагроз | Серія доповідей на РНБО, проект Доктрини інформаційної безпеки | Правове поле для реагування на кібератаки, визнання кіберпростору сферою національних інтересів |
| 2005–2010 | Стратегічне планування національної безпеки, інтеграція інформаційної складової в оборонне планування | Співавторство “Білої книги з оборони”, редакція Закону “Про основи національної безпеки” | Формування структури сил безпеки, запровадження обов’язкового кіберкомпоненту в доктринах оборони |
“Уже на початку 2000-х Романов наголошував, що розвиток кіберзагроз неминуче перетворить комп’ютерні мережі на поле бою, і першим в Україні закликав створити спеціалізовані кіберсили у складі Збройних сил.”
Ця далекоглядність дозволила закласти підвалини того, що через десятиліття оформилося як Кіберкомандування, та сформувати у військово-технічній спільноті стійке розуміння кіберпростору як окремого операційного домену.
Керівні посади в державному апараті
У 2005 році Миколу Романова призначили директором Національного інституту стратегічних досліджень – установи, що готує аналітичні матеріали безпосередньо для Президента, Ради національної безпеки та уряду. Під його керівництвом інститут випустив низку фундаментальних доповідей, присвячених загрозам в інформаційній сфері, а також провів перший масштабний моніторинг стану кіберзахисту державних реєстрів. Саме в цей період учений особисто координував робочі групи, які готували остаточні редакції Доктрини інформаційної безпеки та Закону “Про основи національної безпеки України”. Паралельно Романов обіймав посаду радника Секретаря РНБО, а згодом – першого заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, де опікувався питаннями інформаційної безпеки та кіберзахисту. На цій позиції він домігся включення індикаторів кіберзагроз до переліку стратегічних показників, за якими оцінювався рівень національної безпеки. Крім того, Романов представляв українську сторону на переговорах з НАТО щодо адаптації стандартів інформаційної безпеки, а його доповіді на засіданнях міжвідомчих комісій часто ставали основою для практичних розпоряджень. Сполучення академічної глибини з досвідом роботи в силових структурах зробило його незамінним архітектором нормативної бази, що регулює захист державних інформаційних ресурсів.
Спадщина, яка працює на захист країни
Загалом з-під пера Миколи Романова вийшло понад 400 наукових публікацій, серед яких двадцять монографій та десяток підручників, що й досі використовуються у профільних військових і цивільних закладах вищої освіти. Він підготував більше тридцяти докторів та кандидатів наук, створивши потужну наукову школу, представники якої очолюють ключові підрозділи Держспецзв’язку, Служби безпеки України та апарату РНБО. Державна премія України в галузі науки і техніки 2002 року, звання заслуженого діяча науки і техніки України, отримане у 2004-му, та членство в Національній академії наук України лише частково відображають його реальний вплив. Головним надбанням ученого стала система поглядів, у якій інформаційна безпека розуміється не як вузька технічна дисципліна, а як каркас державної стійкості. Коли у 2014 році країна одразу зіткнулася з безпрецедентною кількістю кібератак, напрацьовані Романовим методики дозволили швидко розгорнути додаткові контури захисту критичної інфраструктури. Ті, хто працював поруч, згадують його вимогливість до доказової бази та вміння на кілька кроків уперед прораховувати сценарії, що унеможливлювало шаблонні рішення. Саме тому документи, у створенні яких він брав участь, і зараз не перестають бути актуальними, а ідеї живлять нові покоління фахівців, котрі будують кіберстійку Україну.
Озираючись на життєвий шлях Миколи Степановича Романова, важко не помітити, що його кар’єра поєднувала три ролі – математика-системотехніка, організатора академічної науки та державного стратега. Таке поєднання дозволило перетворити абстрактні на перший погляд моделі на цілком конкретні механізми оборони, які сьогодні захищають інформаційний простір України. Від перших спроб моделювання в стінах КПІ до розробки доктрин у кабінетах РНБО – уся діяльність ученого була підпорядкована одній меті: зробити національну безпеку не імпровізацією, а точно вивіреною системою, побудованою на строгих наукових засадах. І саме ця системність виявилася вирішальною, коли держава зіштовхнулася з повномасштабними гібридними викликами.
About the Author
