Юрист, який обрав шлях невідступного переслідування істини, часто викликає або захоплення, або шалений спротив системи. Сергій Горбатюк належить до тих правників, чиє ім’я нерозривно пов’язане з найболючішими сторінками новітньої історії України. Він став символом спроб притягнути до відповідальності винних у трагедії на Майдані, а його робота перетворилася на тяглий фронт справедливості, де кожен крок супроводжують політичні інтриги, тиск і сподівання громадян.
Наріжним каменем діяльності Горбатюка була відмова від компромісів, коли йшлося про розкриття злочинів проти протестувальників. Його постать уособлює спробу зробити правосуддя реальним інструментом у державі, яка донедавна розглядала слідство як засіб політичної розправи. Щоб зрозуміти, чому цей прокурор став знаковою фігурою, варто зануритися в хронологію його кар’єри, виклики, з якими він стикався, та наслідки його боротьби.
Формування правника, який пішов проти течії
Сергій Горбатюк розпочав службу в органах прокуратури задовго до подій Революції Гідності. Військова прокуратура загартувала його характер, привчила до дисципліни та чіткого розуміння ієрархії. Проте навіть у тих умовах він вирізнявся готовністю ставити під сумнів розпорядження, якщо вони суперечили закону. Колеги відзначали його надмірну скрупульозність, яка часто дратувала керівництво, адже Горбатюк не приймав наказів, що могли б перетворити слідство на інструмент політичних чи бізнесових розбірок.
Ще до призначення на посаду керівника Управління спецрозслідувань Генеральної прокуратури він брав участь у гучних справах, де фігурували високопосадовці. Адвокати потерпілих згадують, що Горбатюк був одним із небагатьох, хто ризикував піти на конфлікт із системою, обстоюючи інтереси постраждалих. Ця риса виявилася вирішальною після революції, коли суспільство вимагало невідкладного покарання винних у розстрілах на вулицях Києва.
Коли в листопаді 2014 року постало питання, кому довірити найважливіше розслідування в новітній українській історії, вибір упав саме на Горбатюка. Його репутація безкомпромісного фахівця дозволяла сподіватися, що справа Майдану не стане черговою імітацією правосуддя. Він погодився очолити тільки-но створене Управління спецрозслідувань, чітко усвідомлюючи, який шквал спротиву його чекатиме.
Управління спецрозслідувань під його керівництвом
На новій посаді Горбатюк одразу сформулював простий, але надзвичайно амбітний пріоритет: жоден із організаторів і виконавців злочинів проти майданівців не повинен уникнути покарання. Під його керівництвом опинилася група слідчих, яким належало опрацювати сотні епізодів, від побиття студентів у ніч на 30 листопада 2013 року до розстрілів на Інститутській. Масштаб роботи вражав навіть досвідчених прокурорів: лише за перші кілька місяців було зібрано матеріали, що стосувалися понад 4,5 тисячі потерпілих і свідків.
Команда Горбатюка впровадила системний підхід до документування злочинів. Слідчі працювали з відеозаписами, фотографіями, даними мобільного зв’язку та свідченнями очевидців. Від самого початку Горбатюк наполягав на використанні міжнародних стандартів документування, щоб матеріали розслідування могли бути використані в міжнародних судах. Така ретельність пояснювалася усвідомленням, що політичний вплив може в будь-який момент паралізувати національну систему правосуддя.
Управління діяло в умовах постійного дефіциту кадрів і спротиву з боку правоохоронної системи, яка не звикла розслідувати злочини своїх же колег. Проте Горбатюку вдалося згуртувати навколо себе фахівців, для яких ідея відновлення справедливості була не декларацією, а внутрішньою потребою. Важливою рисою його стилю стало оперативне інформування громадськості про перебіг ключових справ, що ламало звичну для прокуратури закритість і дозволяло суспільству контролювати роботу слідства.
Основні віхи професійного шляху Сергія Горбатюка:
| Рік | Подія | Роль |
|---|---|---|
| 2014 | Створення Управління спецрозслідувань ГПУ | Керівник управління |
| 2015 | Перші повідомлення про підозру щодо беркутівців | Процесуальний керівник |
| 2016 | Справа про розстріли на Інститутській направлена до суду | Старший групи прокурорів |
| 2019 | Конфлікт із керівництвом ГПУ та звільнення | Прокурор відділу |
| 2022 | Громадська та волонтерська діяльність, правозахисні ініціативи | Незалежний адвокат справедливості |
Розслідування, які змінили уявлення про відповідальність
Вершиною діяльності Горбатюка стали справи, що безпосередньо стосувалися смертей протестувальників. З перших днів роботи він вимагав, аби епізоди розстрілів на вулиці Інститутській розглядалися не як ізольовані перевищення влади, а як частина злочинного плану. Така позиція ламала шаблон, за яким державна машина звикла приписувати провину окремим виконавцям, залишаючи в тіні організаторів.
Одним із найгучніших епізодів стало розслідування подій 18–20 лютого 2014 року. Команда Горбатюка встановила, що силовики застосовували проти мітингувальників не лише травматичну зброю, а й бойову. Доказова база формувалася з даних балістичних експертиз, супутникових знімків і синхронізованих записів радіообміну міліцейських підрозділів. Ці матеріали дали змогу висунути обвинувачення не просто рядовим бійцям, а високопосадовим чиновникам, зокрема колишньому міністрові внутрішніх справ.
Не менш знаковими стали справи щодо суддів, які виносили завідомо неправосудні рішення про арешт активістів. Горбатюк особисто наполягав на притягненні до відповідальності представників судової гілки влади, адже без цього весь ланцюг злочинів лишався б непокараним. У 2017 році прокуратурі вдалося домогтися вироку для судді, який свідомо штампував арешти під виглядом адмінправопорушень. Цей випадок став безпрецедентним у практиці української Феміди і продемонстрував, що навіть суддівський імунітет не є непробивним.
Резонансність розслідувань спричинила сплеск уваги з боку міжнародних організацій. Горбатюк регулярно брав участь у закритих брифінгах із представниками Міжнародного кримінального суду, що дозволяло синхронізувати національне провадження з вимогами Римського статуту. Цей досвід відкрив для української прокуратури нову філософію доказування, орієнтовану на встановлення зв’язку між відданими наказами та смертельними наслідками.
Нижче наведено ключові напрямки, у яких слідча група Горбатюка досягла найбільших зрушень:
- встановлення повного ланцюжка команд від керівництва МВС до виконавців;
- документування фактів застосування вогнепальної зброї проти мирних людей;
- розкриття організованої групи “тітушок”, які діяли скоординовано з міліцією;
- притягнення до відповідальності суддів, які ухвалювали каральні рішення;
- ініціювання міжнародного розшуку десятків підозрюваних, що втекли з країни;
- створення цифрової бази відеодоказів, придатної для використання в суді.
Факт: до моменту відсторонення Горбатюка від справ Управління спецрозслідувань направило до суду обвинувальні акти щодо понад 400 осіб, а обсяг зібраних доказів перевищив 4 500 томів – це майже двадцять п’ять мільйонів сторінок інформації.
Конфлікт довкола справ Майдану та усунення Горбатюка
Попри потужний суспільний запит на справедливість, діяльність Горбатюка дедалі частіше наштовхувалася на шалений спротив з боку політичного керівництва. Кульмінацією стало його відкрите несприйняття кадрових рішень тодішнього генпрокурора Юрія Луценка, які, на думку Горбатюка, паралізували розслідування найгостріших епізодів. Конфлікт перейшов у публічну площину: Горбатюк заявив про спроби злити ключові справи та знищити незалежність слідчої групи.
Особливої гостроти ситуація набула, коли у 2019 році нове керівництво ГПУ передало розслідування справ Майдану до іншого структурного підрозділу, фактично усунувши Горбатюка від процесуального керівництва. Сам він назвав це рішення політичною розправою, спрямованою на згортання найнебезпечніших для влади проваджень. Громадські активісти та родини загиблих влаштували протести, звинувачуючи генпрокурора в саботажі.
Незважаючи на тиск, Горбатюк продовжував наголошувати на неприпустимості передачі функцій розслідування новим підрозділам, які не мали доступу до всього масиву доказів. Його аргументи підкріплювалися висновками Ради Європи, де відзначали критичний стан справ Майдану. Проте політична доцільність узяла гору, і формальний привід для цього знайшли у тривалому нерозкритті окремих епізодів, хоча причиною затримок значною мірою була якраз відсутність інституційної підтримки.
У жовтні 2019 року стало відомо, що Горбатюка вивели зі складу слідчої групи. Суспільство сприйняло це як кінець послідовної роботи над майданівськими справами. Сам юрист залишився в системі прокуратури ще на деякий час, однак фактично був позбавлений важелів впливу. Його відхід із активної фази розслідувань багато хто розцінив як черговий доказ нездатності державної машини довести до ладу злочини, скоєні попереднім режимом.
Нові обрії адвокації та вплив на суспільство
Після вимушеного відсторонення від резонансних проваджень Горбатюк не залишив правозахисну діяльність, а лише змінив її формат. Він зосередився на консультуванні громадських організацій, які опікуються долями постраждалих майданівців, і став одним із співзасновників ініціатив, що домагаються міжнародного тиску на українську владу в питаннях правосуддя перехідного періоду. Його експертиза виявилася затребуваною серед іноземних правозахисників, які вивчали український досвід переслідування злочинів проти людяності.
Окремим напрямом діяльності стала підтримка колег, які залишилися в прокуратурі та ризикують кар’єрою, продовжуючи розслідування. Горбатюк виступав із відкритими лекціями для студентів-правників, де на реальних прикладах пояснював механізми спротиву системи та способи їхнього мінімізування. Неодноразово він наголошував, що без зовнішнього контролю з боку суспільства будь-яке резонансне розслідування приречене на саботаж.
Активна громадянська позиція Горбатюка зробила його помітною фігурою навіть поза суто прокурорською площиною. Він став частим спікером на панельних дискусіях, присвячених реформуванню правоохоронної системи, і неодноразово брав участь у міжнародних конференціях з питань воєнних злочинів. Цей досвід у майбутньому допоміг переосмислити підходи до документування злочинів, учинених уже під час повномасштабної війни, адже методики, використані у справах Майдану, виявилися напрочуд актуальними.
З початком повномасштабного вторгнення Горбатюк не залишився осторонь. Він долучився до волонтерських проектів, що займаються правовою допомогою сім’ям загиблих військових і цивільних. Його досвід роботи з постраждалими та свідками дає змогу ефективно фіксувати докази для майбутніх міжнародних трибуналів. Хоча тепер він не обіймає державних посад, його слово важить не менше, ніж у роки керівництва спецрозслідуванням, адже за ним стоїть потужний масив реально виконаної роботи, а не лише гучні декларації.
Прогнозовано, що дискусії навколо постаті Горбатюка не вщухнуть, адже він залишається живим нагадуванням про нереалізовані очікування мільйонів українців. Його приклад демонструє, що навіть один принциповий прокурор здатен зрушити з місця громіздку систему, однак без системної підтримки такі зусилля швидко губляться в коридорах влади. Саме тому справа Майдану, як і справа Горбатюка, перетворилися на дзеркало, у якому суспільство бачить і власні сподівання, і власну безпорадність перед глибоко вкоріненим устрійцем.
Енергія спротиву, яку уособлює Горбатюк, не зникла з його відходом із прокуратури. Вона трансформувалася в наполегливу просвітницьку роботу й адвокацію на рівні міжнародних інституцій. Його шлях доводить, що справедливість, яка спізнюється на роки, не втрачає своєї ваги, а ті, хто боровся за неї в минулому десятилітті, мають усі шанси стати архітекторами правосуддя прийдешніх років.
About the Author
