Шлях Михайла Федорова від фермерства до створення цифрової держави

Коли мова заходить про перебудову державного апарату на цифрові рейки під час повномасштабної війни, постать Михайла Федорова викликає полярні оцінки. Одні називають його архітектором найшвидшого державного сервісу у світі, інші скептично хитають головою через занадто стрімкі темпи змін. Проте відкинути той факт, що за кілька років Україна перетворилася з країни паперових черг на світовий приклад цифрового урядування, неможливо. Менш відомою є стартова точка цієї траєкторії. Вона починається не в офісах міжнародних корпорацій чи стінах профільних міністерств, а на звичайних фермерських угіддях Запорізької області, де майбутній віцепрем’єр засвоював принципи системної роботи та прорахунку ризиків.

Дитинство та юність на запорізьких фермах

Спроба зрозуміти, як формується мислення людини, котра згодом кине виклик громіздкій бюрократичній системі, неминуче приводить до аналізу середовища, де минало її дитинство. Михайло Федоров народився 21 січня 1991 року в типовому степовому містечку Василівка, що на Запоріжжі. Родина не належала до промислової еліти чи наукової інтелігенції – вона володіла фермерським господарством. Такий бекграунд рідко асоціюється з технологічним проривом, однак саме аграрний сектор часто виховує жорстку дисципліну та вміння оперувати конкретними показниками, а не абстрактними теоріями. Робота на землі вимагає циклічного планування, швидкої реакції на погодні зміни та постійного контролю витрат. Ці навички згодом проявилися у стилі управління Федорова, де головним критерієм успіху стала вимірювана цифра, а не роздуті звіти.

Василівська загальноосвітня школа, де він навчався, не була спеціалізованим ліцеєм з IT-профілем. Тамтешні вчителі згадують радше гуманітарну спрямованість юнака та його активну участь у шкільному самоврядуванні. Саме в старших класах проявився перший управлінський досвід майбутнього міністра – організація позакласних заходів та проектів місцевого рівня. Це не були глобальні ініціативи, проте вони вимагали координації людей, обліку мізерних ресурсів та звітності перед колективом. Базове розуміння соціальної інженерії закладалося поза межами комп’ютерного монітора. Окремо варто відзначити рівень мобільності в регіоні: близькість до обласного центру дозволяла отримувати інформацію про всеукраїнські молодіжні конкурси, участь в яких поступово розширювала світогляд.

По закінченні школи постало питання, куди рухатись далі. Сфера аграрного бізнесу давала стабільний заробіток, проте не здатна була задовольнити інтерес до суспільних процесів. Вибір припав на Запорізький національний університет, факультет соціології та управління. Така спеціальність на перший погляд здається далекою від програмування, однак саме вивчення соціальних систем заклало в майбутнього топ-менеджера держави розуміння того, як технологічне рішення сприймається масштабною аудиторією. Університетські роки збіглися з бурхливим зростанням соціальних мереж в Україні, де навичка аналізу поведінки масового користувача коштувала набагато більше, ніж глибоке знання коду.

Старт у підприємництві та SMM-революція 2013 року

Замість того щоб після отримання диплому шукати місце в держструктурах або продовжити сімейну аграрну справу, Федоров обирає нішу digital-маркетингу. Початок десятых років ознаменувався масовим переходом бізнесу в соціальні мережі, і ринок гостро потребував людей, здатних налаштувати таргетинг та створити вірусний контент. В 2013 році з’являється SMM Studio – амбітний бізнес-проект, орієнтований на комплексне просування компаній у соціальних мережах. Студія досить швидко набрала обертів завдяки вмінню засновника аналізувати аудиторію та сегментувати рекламні кампанії з точністю, раніше притаманною хіба що великим рекламним холдингам. Цей етап виявився фундаментальним для формування майбутнього стилю управління державним сервісом. Федоров на практиці зрозумів, що будь-який продукт – чи то комерційний пост, чи то державна послуга – це не просто інструмент, а насамперед ідеально спроектований користувацький шлях.

Агентство займалося обслуговуванням локальних та столичних клієнтів, вибудовуючи репутацію завдяки конкретним цифрам конверсії. Тут варто звернути увагу на значний нюанс: на відміну від багатьох “креативних” агенцій, підхід студії тяжів до математичної вивіреності кампаній. Кожна витрачена гривня рекламного бюджету повинна була приносити виміряний результат. Ця жорстка фінансова дисципліна, прищеплена ще в сільському господарстві, трансформувалася в безжальний data-driven підхід у маркетингу. Коли згодом Федоров очолив цифрове міністерство, саме метрики, а не “експертні думки”, стали основним критерієм під час прийняття рішень про запуск тієї чи іншої функції на порталі Дія.

Паралельно з підприємницькою діяльністю формувалися і політико-суспільні погляди. Досвід роботи з інтернет-аудиторією засвідчив значний потенціал цифрових платформ для швидкої мобілізації людей навколо конкретної ідеї. Інструменти, які до того використовувалися для продажу товарів, виявилися напрочуд ефективними для суспільної комунікації. Це усвідомлення стало вирішальним чинником, який згодом привів Федорова до співпраці з командою Володимира Зеленського, де його досвід було застосовано вже не для комерційного прибутку, а для політичної кампанії національного масштабу.

Як вибудувати цифровий штаб кампанії

Перехід від бізнесу до великої політики відбувся для Федорова стрімко, хоча й не випадково. Під час президентської кампанії 2019 року він обійняв посаду керівника digital-напряму штабу Зеленського. Це не була формальна роль консультанта, який лише пропонує ідеї. Це був повноцінний менеджмент цифрового виміру кампанії – сфери, яка тоді в українській політиці була представлена здебільшого хаотичним постингом у Facebook. Федоров запропонував системний підхід: сегментування виборців відповідно до їхніх цифрових звичок, запуск каскадного контенту та пряму взаємодію команди з аудиторією через месенджери. Канали комунікації в Telegram, інтерактивні чат-боти для збору зворотного зв’язку та детальна аналітика рекламних банерів уперше застосовувались у таких масштабах.

Успіх digital-кампанії базувався на жорсткій внутрішній структурі, що нагадувала конвеєр. Було налагоджено миттєве тестування креативів: десятки варіантів візуального оформлення та текстів запускалися на малі аудиторії, і лише найбільш конверсійні отримували великі бюджети. Такий метод, запозичений з арсеналу продуктових IT-компаній, дозволив максимально ефективно витрачати рекламні ресурси. Критики називали це надмірним спрощенням політики, проте з технологічного боку це була бездоганна архітектура впливу. Важливо розуміти, що в цей період Федоров виконував роль своєрідного продюсера, який відповідає за кінцевий продукт – якісне донесення меседжу до кожного конкретного користувача смартфона.

Саме під час президентських перегонів сформувалася та управлінська модель, яку згодом було масштабовано на рівень держави. Йшлося про проектний менеджмент з чітким KPI та абсолютною нетерпимістю до бюрократичних зволікань. Якщо сервер не витримував навантаження або чат-бот зависав, це сприймалося не як технічний збій, а як провал в обороні. Ця військова термінологія в оцінці IT-рішень міцно закріпилася в команді. Після перемоги на виборах логіка подій вимагала перенести цю модель роботи з агітаційних майданчиків у кабінети міністерств, що й було реалізовано зі створенням нового відомства.

Що сталося із сервісом Дія та Мінцифрою зсередини

Отримання посади віцепрем’єр-міністра – міністра цифрової трансформації у 2019 році для багатьох стало несподіванкою. Новостворене міністерство не мало ані громіздкого штату, ані роздутого бюджету. Ключова ідея Федорова була майже авантюрною – перевести всі основні державні послуги в смартфон, зробивши візити до чиновників архаїзмом. Такий підхід викликав скепсис у консервативної частини апарату, яка звикла до контролю за паперовими носіями. Але замість тривалих узгоджень модель була запозичена з венчурних стартапів: швидкий запуск мінімального життєздатного продукту (MVP), аналіз поведінки користувачів та безперервне оновлення. Додаток Дія народжувався в умовах жорстких дедлайнів, коли тестувальники знаходили помилки мало не за ніч до релізу.

Структурно відомство будувалося на принципах, протилежних бюрократичній ієрархії. Залучалися фахівці з комерційного сектору, для яких робота в уряді була тимчасовим і надскладним проектом. Система електронного документообігу всередині самої міністерської команди працювала настільки швидко, що сторонні підрядники часом не встигали за темпом. Федоров особисто наполягав на відкритті коду та публічних API, що було революційним для пострадянської системи, де дані традиційно закривались під грифом “для службового користування”. Такий крок не лише підірвав корупційні схеми на реєстрах, а й створив ринок для сотень приватних сервісів, які інтегрували державні дані.

Основні етапи становлення державного цифрового сервісу в перші роки:

Найголовнішим зсувом стало переведення державного сервісу на рівень звичного мобільного застосунку. Користувачі, які звикли до швидкості Приват24, більше не були готові терпіти черги в ЦНАПах. Додаток почав виконувати функцію цифрового гаманця та інструменту комунікації з державою одночасно. Це спровокувало лавиноподібний ефект: відомства, які раніше саботували цифровізацію, були змушені підлаштовуватися під загальний темп, оскільки відсутність їхньої послуги в Дії ставала індикатором неефективності. Відбувся той самий культурний злам, на який і був розрахунок: бюрократичний тиск поступився тиску користувацького попиту.

Цифровий фронт та захмарна швидкість під час війни

Ранок 24 лютого 2022 року поставив хрест на планах планомірної цифровізації. Однак замість того щоб піти в глухий захист або обмежитися підтримкою поточних серверів, міністерство під керівництвом Федорова задіяло абсолютно нову тактику ведення технологічної війни. Вже в перші тижні повномасштабного вторгнення з’явився чат-бот єВорог, який дозволяв громадянам миттєво передавати дані про пересування російських колон. Це був класичний краудсорсинг розвідки, перетворений у державний інструмент військової підтримки. Швидкість створення цього продукту була немислимою для старого чиновницького апарату. Саме тут фермерська звичка швидко реагувати на зміну обставин і SMM-івський досвід сегментації даних зіграли ключову роль.

Подальші кроки виходили за рамки простої автоматизації послуг. Було запущено проєкт Армія дронів у тісній зв’язці з платформою UNITED24. Держава виступила в ролі венчурного посередника між донаторами, військовими та виробниками БПЛА. Федералізація закупівель і прозора звітність через цифрові канали допомогли акумулювати значні ресурси. Крім цього, під технічним наглядом команди міністерства було створено систему для фіксації воєнних злочинів, де швидкість збору доказів мала критичне значення для міжнародних судів. Федоров неодноразово наголошував на тому, що у війні нового типу бюрократія вбиває швидше за ракети, тож рішення приймалися за лічені години.

Окремим напрямком стала тотальна цифровізація військового документообігу. Заміна паперових рапортів на планшети в окопах здавалася утопією, однак проєкт Армія застосунків стартував саме в розпал бойових дій. Суть полягала в мінімізації людського фактору під час оформлення бойових виплат, рапортів про поранення та логістичних заявок. Це знизило корупційні ризики та значно прискорило бюрократичні процеси, які в умовах війни часто коштували життя. Цифрова оборона почала сприйматися не як абстрактний термін, а як цілком конкретний набір інструментів, що закривають тилові потреби армії.

Цікавий факт: через місяць після початку повномасштабного вторгнення український уряд ухвалив рішення перенести всі державні цифрові реєстри в закордонні хмарні сховища. Завдяки цьому кроку, здійсненому без зволікань, жоден критичний реєстр не було втрачено, навіть коли ворожі ракети влучали в дата-центри на території країни.

Підхід до інформаційної гігієни теж став частиною оборонної стратегії. Координація з міжнародними технологічними компаніями перейшла на рівень персональних контактів Федорова. Санкційний тиск на російські медіа в соціальних мережах, блокування пропагандистських акаунтів та вимкнення мовлення ворожих телеканалів на супутниках – усе це було частиною війни в цифровому полі. У цьому сенсі біографія міністра зробила ще один крутий віраж: людина, яка починала з рекламних кабінетів у соцмережах, почала блокувати цілі національні інформаційні кампанії противника на глобальному рівні.

Погляд зі сторони на стиль керівництва

Методи роботи Федорова часто стають об’єктом критики в професійному середовищі державних службовців. Його нетерпимість до звітів і нарад, які не ведуть до конкретних дій, сприймається старою гвардією як відсутність політичної культури. Однак навіть опоненти визнають, що саме завдяки цьому стилю вдалося подолати “ефект залізобетонної стіни”, коли будь-яка спроба цифровізації розбивалася об інтереси суміжних відомств. У кабінетах міністерства панувала атмосфера стартапу з елементами кризового менеджменту, де горизонтальні зв’язки завжди важливіші за субординацію. Працівників часто набирали через неформальні канали, орієнтуючись на реальні кейси, а не на записи в трудовій книжці.

Феноменальна працездатність компенсувала брак формального управлінського досвіду. Федоров міг особисто тестувати нову функцію додатка вночі та вимагати виправлень до ранку. Це накладало відбиток на всю команду: робота на випередження стала нормою. Показовою є історія із запуском COVID-сертифікатів у Дії, коли інтеграція з європейською системою відбулася в рекордні терміни завдяки цілодобовій роботі невеликої групи розробників, а не величезного департаменту. У цьому контексті його аграрне походження знову дає про себе знати: у сільському господарстві під час посівної чи жнив немає вихідних, є чітке вікно можливостей, яке не можна змарнувати.

Публічна комунікація Федорова завжди була далекою від протокольної сухості. Прямі ефіри в соціальних мережах, звернення до аудиторії на “ти” у цифровому просторі, використання сленгу та відкрита демонстрація скриншотів листування з міжнародними партнерами – це свідомий розрив шаблону державного діяча. Такий підхід має подвійний ефект. З одного боку, він зрозумілий молодій аудиторії та IT-спеціалістам, які бачать у міністрі “свого”. З іншого – викликає роздратування в дипломатичних колах. Проте в умовах інформаційної війни саме відвертість і швидка реакція в соцмережах стали потужною зброєю проти фейків.

Ось ключові елементи його підходу до цифровізації під час війни:

• пріоритизація швидкості запуску над ідеальною архітектурою продукту;
• відкриття державних даних для стимулювання приватних сервісів;
• абсолютна нетерпимість до паперового документообігу всередині команди;
• пряма комунікація з глобальними IT-гігантами без дипломатичних прошарків;
• залучення волонтерських розробок до державних цифрових контурів;
• краудсорсинг даних від громадян для військових потреб.

Сьогоднішня траєкторія Михайла Федорова показує, як особистий досвід, винесений з підприємництва та політичного консалтингу, перетворився на системну державну політику. Хоча його шлях від фермерських господарств до урядових кабінетів і нагадує стрімкий кар’єрний ліфт, підґрунтям цього злету є дуже прагматичні навички: здатність рахувати ресурси, сегментувати аудиторію та не боятися запускати продукти навіть тоді, коли обставини далекі від ідеальних. Діджиталізація перестала бути абстрактним терміном для звітів. Її результати можна побачити в кожному смартфоні з Дією, у швидкості фіксації воєнних злочинів та у прозорості зборів на армію. Саме ця прикладна, реміснича суть роботи, скоріш за все, і визначить подальший вектор цифрової оборони країни.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts