Коли йдеться про нову генерацію українських лідерів, чия доля виявилася нерозривно переплетеною із захистом країни, спливає ім’я Валерія Прозапаса. Людина, яка пройшла шлях від цивільного юриста до командира бойового підрозділу, а згодом стала помітним гравцем місцевої політики. Його історія не вкладається в канву звичайної біографії – вона більше схожа на зріз цілої епохи, що почалася з Революції Гідності і триває дотепер.
Шлях до армії, освіта та цивільне життя
Валерій Прозапас народився 1987 року в Кременчуці, що на Полтавщині. Його батько працював інженером на місцевому машинобудівному заводі, а мати – викладачем математики. У родині завжди панувала атмосфера дисципліни та поваги до праці, хоча жоден із батьків не мав прямого стосунку до військової справи. Після закінчення школи із золотою медаллю юнак вступив на юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час навчання захопився історією українського права та діяльністю підпільних організацій УПА – це захоплення з часом переросло у свідому громадянську позицію. Університетські роки також дали перший досвід управлінської роботи: він очолював студентську раду гуртожитку, організовував дебатні клуби та волонтерські поїздки на схід України ще задовго до великої війни. Отримавши диплом із відзнакою, Прозапас повернувся до Кременчука, де швидко зробив кар’єру в юридичному департаменті одного з місцевих підприємств. Водночас він консультував малозабезпечених мешканців із земельних та спадкових спорів, завойовуючи репутацію фахівця, який уміє чути людей. На той момент ніхто не міг передбачити, що цей молодий юрист за кілька років змінить діловий костюм на піксельну форму.
Фронтовий досвід та військове лідерство
Після подій Революції Гідності та початку російської агресії у 2014 році Валерій Прозапас без вагань записався добровольцем. Він пройшов вишкіл у батальйоні “Київська Русь”, але вже за кілька місяців його юридичний хист помітили і перевели до окремого полку спеціального призначення, де він обійняв посаду заступника командира роти з правової роботи. Там він не лише опікувався оформленням статусів учасників бойових дій та роз’ясненням норм гуманітарного права, а й постійно виходив на бойові завдання. Під час оборони Дебальцевого у лютому 2015 року його підрозділ тримав один із найгарячіших опорних пунктів. Сам Прозапас не раз брав на себе командування після поранення безпосереднього начальника. Його рішення під час прориву угруповання з оточення дозволили зберегти особовий склад та техніку, за що згодом він отримав орден “За мужність” III ступеня.
Під час боїв за селище Піски влітку 2015-го група на чолі з Прозапасом здійснила нетиповий рейд у тил противника для корегування артилерійського вогню. Операція тривала майже добу без підтримки, але дала змогу знищити два ворожі мінометні розрахунки та без втрат повернутися на свої позиції.
Після важкого поранення в 2016 році – осколкове ураження ноги під Авдіївкою – Прозапас був змушений залишити службу. Реабілітація проходила важко, проте саме в госпіталі він почав виношувати план повернення в суспільне життя через інституційні важелі.
Політична діяльність після демобілізації
Повернувшись до Кременчука, Валерій Прозапас занурився у волонтерську роботу з ветеранами, але швидко зрозумів, що системні зміни потребують політичної волі. У 2017 році він долучився до команди партії “Європейська Солідарність” і вже за рік очолив осередок у рідному місті. Його виборча кампанія до міської ради 2020 року базувалася на кількох конкретних принципах, які він сформулював ще під час перебування на фронті:
- пряма звітність перед виборцями через щомісячні відкриті зустрічі;
- пріоритет фінансування програм підтримки ветеранів та родин загиблих;
- спрощення доступу до земельних ділянок для учасників бойових дій;
- створення муніципального центру фізичної та психологічної реабілітації;
- повна відмова від співпраці з проросійськими політичними силами на місцевому рівні;
- запровадження уроків національної безпеки в школах громади.
Кампанія вирізнялася мінімумом зовнішньої реклами та максимумом особистої комунікації. Прозапас особисто обійшов десятки багатоповерхівок, розмовляючи з людьми у дворах. Результат перевершив очікування аналітиків: він не лише пройшов до ради, а й отримав посаду голови постійної комісії з питань законності та правопорядку. На цій посаді він домігся виділення коштів на програму “Ветеранський протез”, яка забезпечила сучасними біонічними кінцівками понад два десятки захисників, а також ініціював аудит земельних ділянок, що роками перебували в “сірій” оренді.
Громадські проекти та робота з молоддю
Паралельно з депутатством Валерій Прозапас розвивав мережу громадських ініціатив. Ще у 2018 році він заснував благодійний фонд “Оберіг громади”, який швидко перетворився на розгалужену систему допомоги. Фонд опікується дітьми загиблих воїнів, організовує літні табори з військово-патріотичним вихованням та забезпечує юридичну підтримку демобілізованим. Одним із найпомітніших проектів став “Клуб військового досвіду” – щотижневі зустрічі, де ветерани у форматі “рівний рівному” допомагають побратимам долати посттравматичний синдром. Для молоді Прозапас запровадив програму “Відважні серця”, що поєднує спортивне орієнтування, основи тактичної медицини та уроки лідерства. Заняття проходять на базі колишнього табору “Сузір’я”, який вдалося відремонтувати коштом меценатів. За п’ять років через програму пройшли понад триста підлітків, дехто з них згодом вступив до військових ліцеїв та академій.
Ключові етапи професійного становлення Валерія Прозапаса
| Період | Ключові події | Наслідки для розвитку |
|---|---|---|
| 2005–2013 | Здобуття юридичної освіти в КНУ Початок волонтерських поїздок на схід |
Формування правової свідомості та лідерських якостей |
| 2014–2016 | Служба в батальйоні “Київська Русь” Бої за Дебальцеве, Піски, Авдіївку |
Отримання бойового досвіду, орден “За мужність” |
| 2017–2020 | Заснування фонду “Оберіг громади” Входження у політичну команду |
Створення системної ветеранської підтримки |
| 2020–дотепер | Депутат міськради Кременчука Запуск програми “Відважні серця” |
Впровадження місцевих реабілітаційних та молодіжних програм |
Родинні цінності та особистий приклад
За усіма публічними здобутками стоїть тил, який Валерій Прозапас вважає головним джерелом стійкості. Дружина Олена, з якою він познайомився ще на першому курсі університету, після його поранення опанувала професію фізичного реабілітолога, щоб бути поруч не лише морально, а й фахово. Вони виховують двох синів – 2012 та 2017 років народження. Старший уже робить перші кроки у спортивному орієнтуванні, надихаючись розповідями батька про значення дисципліни. Родина живе у звичайній квартирі в Кременчуці, хоча за роки депутатства Прозапас міг би скористатися сумнівними схемами з нерухомістю, як це нерідко трапляється. Натомість він свідомо публікує всі свої статки та витрати, а дружина й надалі працює у міському центрі реабілітації. Така позиція викликає як схвалення виборців, так і нерозуміння в окремих політичних колах. “Прозорість – це не піар-хід, а спосіб життя”, – неодноразово зазначав він в інтерв’ю, підкреслюючи, що саме сімейний приклад формує довіру громади. Не випадково його дружина виступає спікеркою на волонтерських форумах, а діти беруть участь у благодійних акціях. Цей нерозривний зв’язок публічного та приватного став ще одним доказом того, що справжній патріотизм народжується не на трибунах, а в щоденному виборі на користь чесності.
У підсумку біографія Валерія Прозапаса постає не просто переліком посад і нагород, а живою історією про те, як особиста відповідальність здатна трансформуватися у суспільне благо. Від студентського активіста до офіцера-спецпризначенця, від волонтера-юриста до депутата, який змінює систему зсередини – кожен етап підтверджує його послідовність. Він залишається одним із тих, хто своїм прикладом показує, що воєнний та мирний шлях патріота не мають суттєвої різниці: це лише різні виміри служіння одній меті. І поки такі люди продовжують працювати в громадах, майбутнє країни не викликає тривоги.
About the Author
