На незалежній правозахисній мапі України постать Валерії Вершиніної давно не потребує додаткових представлень для тих, хто щільно працює з темою документування воєнних злочинів. Проте широкий загал рідко чує це ім’я, хоча саме зібрані нею та її колегами матеріали неодноразово лягали на стіл міжнародних слідчих. Її кар’єра – показовий приклад того, як глибоке знання регіону, журналістська в’їдливість і особиста мужність перетворюються на дієвий інструмент захисту людської гідності. Подальший текст детально розкриває етапи професійного становлення, методи роботи та виклики, з якими зіткнулася ця правозахисниця зі Сходу України.
Журналістське коріння в Луганську та старт громадської активності
Валерія Вершиніна народилася й виросла в Луганську, де з юності виявляла стійкий інтерес до соціальних тем. Закінчивши факультет журналістики Луганського національного університету, вона прийшла в редакцію місцевої газети “Восточный экспресс” – видання, яке на той час вважалося майданчиком для гострих репортажів і не боялося порушувати незручні питання. Колеги згадують, що молода репортерка швидко здобула репутацію впертої збирачки фактів, здатної днями вивчати бюрократичну документацію або їхати у віддалені райони області, щоб поспілкуватися з людьми. Саме в газеті вона навчилася перехресно перевіряти свідчення, верифікувати дані й тримати текст у межах сухої доказовості – навички, які згодом стали основою її правозахисної методології. Примітно, що вже тоді її матеріали часто виходили за межі суто регіонального порядку денного: Вершиніна досліджувала проблеми доступу до правосуддя, корупційні схеми в місцевих органах влади та порушення трудових прав. Цей журналістський бекграунд пізніше дозволив їй діяти в гарячих точках із холодною головою та без зайвих ілюзій, що неабияк знадобилося після 2014 року.
Перетворення на правозахисницю під тиском війни
Коли навесні 2014-го Луганськ почали захоплювати озброєні угруповання, звичний уклад зник за кілька тижнів. Вершиніна не виїхала одразу, а залишилася в місті й стала фіксувати випадки незаконних затримань, викрадень людей та побиття активістів. Її матеріали оперативно передавалися до центральних українських медіа, однак дедалі частіше виникала потреба не просто описати подію, а зібрати юридично значущі докази. Саме тоді вона разом із групою однодумців заснувала організацію “Восток-SOS”, яка швидко перетворилася на потужний центр допомоги внутрішньо переміщеним особам і документування порушень. В інтерв’ю пізніших років Вершиніна наголошувала, що рішення перейти від журналістики до правозахисту було не стільки свідомим вибором, скільки вимушеною реакцією на лавину насильства, яку неможливо було ігнорувати. Фактично вона поєднала дві ролі: продовжувала писати аналітику для профільних видань, але водночас вибудовувала процедури збору свідчень, які б відповідали стандартам міжнародних судових інституцій.
Методологія документування та повсякденна робота Восток-SOS
Центральним елементом діяльності Вершиніної стало скрупульозне збирання інформації безпосередньо на територіях, наближених до лінії зіткнення. Її команда розробила чеклісти, анкети та протоколи інтерв’ювання потерпілих, які дозволяли фіксувати не лише сам факт порушення, а й деталі, придатні для подальшої юридичної оцінки. Кожен виїзд перетворювався на мінірозслідування із фотофіксацією, супутниковою прив’язкою координат та збором контактів свідків. Такий підхід вимагав неабиякої витримки, адже багатьом постраждалим важко повертатися до пережитого, а ризик наразитися на обстріл чи затримання залишався постійним тлом. Сама Вершиніна неодноразово наголошувала, що довіра людей виникає лише тоді, коли вони бачать реальну готовність передати зібрані матеріали до суду. Через це “Восток-SOS” налагодив тісну співпрацю з українськими прокурорами та слідчими Міжнародного кримінального суду.
Основні напрями роботи організації за активної участі Вершиніної включали:
- документування фактів позасудових страт, катувань і незаконних ув’язнень;
- організацію евакуації цивільного населення із зони бойових дій;
- юридичну підтримку постраждалих і супровід звернень до національних та міжнародних судів;
- адвокаційну роботу на національному рівні для вдосконалення законодавства про внутрішньо переміщених осіб;
- співпрацю з міжнародними інституціями для передачі верифікованих доказових матеріалів;
- публічні інформаційні кампанії з метою привернення уваги до гуманітарної кризи.
Колеги відзначають, що з роками Вершиніна перетворилася на одного з найавторитетніших фахівців із польового моніторингу в українському правозахисному середовищі. Вона не лише сама виїжджала в найгарячіші точки, а й навчала нових активістів стандартам збору доказів, які відповідають вимогам міжнародного гуманітарного права. В особистих бесідах вона часто підкреслювала, що безсистемний збір інформації не має сенсу – важлива кожна деталь, яка допоможе слідству відтворити ланцюжок подій.
Міжнародна арена та інституційне визнання
Досвід, накопичений у польових умовах, швидко вивів Вершиніну на глобальні майданчики. Вже у 2015 році її дані стали частиною першої комунікації до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду щодо ситуації в Україні. Згодом вона представляла зібрані докази на слуханнях у Комітеті ООН проти катувань, виступала на засіданнях Ради ООН із прав людини в Женеві, де незмінно наголошувала на необхідності розширення мандату моніторингових місій. Її доповіді вирізнялися конкретикою: замість загальних оцінок вона наводила прив’язані до місцевості й дат приклади порушень, що справляло сильне враження на дипломатів. У 2019 році Генеральний секретар ООН призначив Валерію Вершиніну членом Консультативної ради Фонду добровільних внесків для жертв катувань – органу, який розподіляє гранти на реабілітацію постраждалих по всьому світу. Це призначення стало не лише визнанням її особистого внеску, а й знаком довіри до українського правозахисного сектору загалом.
Ключові події в міжнародній діяльності Вершиніної:
| Період | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 2015 | Передача матеріалів до МКС | Перше офіційне подання фактів воєнних злочинів від громадської організації. |
| 2017 | Виступ на спецзасіданні Комітету ООН проти катувань | Доповідь про системне застосування тортур в зоні конфлікту спонукала комітет до жорсткіших рекомендацій. |
| 2019 | Призначення до Консультативної ради Фонду ООН для жертв катувань | Входження до керівного органу, що розподіляє гуманітарні гранти на глобальному рівні. |
| 2021 | Участь у Форумі ООН з прав людини | Презентація доказової бази щодо нападів на цивільну інфраструктуру Донбасу. |
Попри щільний графік міжнародних заходів, Вершиніна ніколи не втрачала зв’язку з польовою роботою. Колеги відзначають, що після тривалих переговорів у Женеві чи Гаазі вона одразу поверталася до координації наземних команд, перевіряла чернетки звітів і допомагала готувати нові пакети доказів. Такий баланс між адвокацією на високому рівні та щоденною чорновою роботою став її фірмовим почерком.
Зібрані Вершиніною та командою “Восток-SOS” свідчення про катування в луганських підвалах у 2014 році стали одними з перших матеріалів, що лягли в основу попереднього розслідування Міжнародного кримінального суду щодо ситуації в Україні.
Безпекові виклики, вимушена міграція та новий етап після 2022 року
Залишатися в окупованому Луганську довелося недовго: вже влітку 2014-го активістка отримала прямі погрози, і їй довелося виїжджати через блокпости, залишивши рідне місто. Цей досвід вона згодом називала точкою неповернення – моментом, коли стало зрозуміло, що мирне життя в регіоні зруйноване надовго. Декілька років Вершиніна жила в Києві, але постійно поверталася в зону проведення АТО/ООС у складі моніторингових груп. Після 24 лютого 2022 року масштаби роботи кардинально змінилися: її команда, яка раніше зосереджувалася переважно на Донбасі, розгорнула місії в Київській, Харківській, Херсонській та інших областях. Вершиніна особисто брала участь у документуванні наслідків масових обстрілів Маріуполя, фіксації свідчень про фільтраційні табори й депортацію людей на територію Росії. Її голос зазвучав на екстрених засіданнях Ради Безпеки ООН, де вона закликала до створення спеціального трибуналу та посилення механізмів збору доказів у режимі реального часу. Попри колосальне навантаження, Вершиніна продовжує наголошувати, що системна фіксація кожного злочину – це не просто статистика, а фундамент майбутніх вироків.
Доля розпорядилася так, що жінка, яка починала з газетних шпальт рідного Луганська, сьогодні виступає одним із головних архітекторів доказової бази для міжнародного правосуддя. Її шлях засвідчує, що наполегливе, методичне документування навіть у найважчих безпекових умовах лишається єдиною реалістичною траєкторією до відповідальності винних. Українська правозахисна спільнота вбачає у Вершиніній не лише носія унікальної експертизи, а й живий нагадування про те, що голос фактів рано чи пізно здатен пробити навіть найтовстіші стіни байдужості.
About the Author
