Євген Літвінкович – білоруський вокаліст, перемога в Голосі країни та сольний шлях

Навесні 2020 року під час сліпих прослуховувань десятого сезону “Голосу країни” на сцену вийшов 25-річний хлопець із Мінська. Протягом кількох хвилин його виконання змусило повернутися чотирьох тренерів одночасно. Так розпочалася українська глава кар’єри Євгена Літвінковича – співака, який зумів стати справжнім відкриттям для місцевої публіки. Далі були прямі ефіри, дуети із зірками, фінальний акорд, що приніс йому головний приз, і тривалий резонанс далеко за межами телестудії.

Білоруська музична школа та перші конкурси

Євген Літвінкович народився 4 вересня 1994 року в Мінську. З дитинства виявляв хист до музики, займався у мінській музичній школі №8, згодом вступив до Білоруського державного університету культури і мистецтв на кафедру естрадного вокалу. Під час навчання його помічали викладачі за рідкісне тембральне забарвлення і здатність миттєво відчувати матеріал. Студентські концерти та місцеві фестивалі дали першу сценічну загартованість, однак справжнім трампліном став телевізійний конкурс.

У 2014 році Літвінкович зважився подати заявку на білоруську версію “Х-Фактор”. Він пройшов відбір, потрапив до категорії хлопців і впевнено рухався ефірами. Виконання хітів “Белая ночь” та “Вахтёрам” викликали бурхливу реакцію залу, а журі відзначало оксамитовий низький регістр і вміння тримати напруження до останньої ноти. Вокаліст дістався суперфіналу й посів третє місце, що для дебютанта було відчутним досягненням. Після проєкту він намагався закріпитися в білоруському шоу-бізнесі: випустив декілька синглів, виступав на корпоративних заходах. Проте справжнього прориву не сталося, і артист вирішив знову ризикнути – тепер уже на українській сцені.

Український Х-фактор як передвісник успіху

2017 рік став для Літвінковича першою спробою підкорити українського глядача. Він подався на кастинг восьмого сезону “Х-Фактор Україна”. Продюсери одразу звернули увагу на білоруського вокаліста з незвичним тембром і схвальною історією участі в аналогічному шоу. Літвінкович потрапив до категорії “Хлопці” під наставництво Ігоря Кондратюка. У тренувальному таборі та прямих ефірах він демонстрував дисципліну й послідовне зростання від туру до туру. Пісня “Кукла” у його виконанні запам’яталася глибоким драматизмом, а “Там нет тебя” стала одним із найобговорюваніших номерів сезону.

Фінальна частина проєкту принесла йому друге місце: він поступився Михайлові Панчишину, але закріпив за собою статус артиста, здатного тримати напругу до останнього акорду. Саме на “Х-Факторі” український глядач уперше масово заговорив про мінчанина як про конкурентоздатного виконавця. Досвід, здобутий під крилом Кондратюка, став фундаментом для наступного кроку – участі в головному вокальному шоу країни.

Голос країни та повний розворот чотирьох крісел

Коли навесні 2020 року стартував десятий сезон “Голосу країни”, Євген Літвінкович з’явився на сліпих прослуховуваннях із композицією “Берега”. Він навмисно обрав складну для чоловічого діапазону пісню, аби показати контроль над верхніми нотами і водночас зберегти щільність саунду. На першому ж куплеті повернулися всі четверо тренерів – Настя Каменских, Потап, Dan Balan та Тіна Кароль. Випадок, коли повний склад журі реагує одночасно, трапляється нечасто, і це одразу створило навколо виконавця ауру особливої події.

Після виступу наставники по черзі аргументували свій вибір:

• Настя Каменских зробила акцент на теплоті подачі й готовності допомогти з медійним просуванням;
• Потап запропонував посилити сценічний образ і попрацювати над елементами шоу;
• Dan Balan наголосив на спільному розумінні мелодики та музичної естетики;
• Тіна Кароль віддала належне техніці дихання та емоційній глибині виконання.

Літвінкович обрав Dan Balan. Пізніше він пояснював, що відчув довіру до артиста, який сам пройшов шлях від естрадного співака до міжнародно впізнаваного музиканта. Цей вибір визначив подальший вектор його розвитку в шоу.

Шлях до фіналу через дуети та сольні номери

Після сліпих прослуховувань розпочався виснажливий марафон боїв, нокаутів і прямих ефірів. Літвінкович демонстрував стабільність у кожному турі. На етапі боїв він переміг суперника по команді Dan Balan, виконавши українськомовну народну пісню “Соколята”, чим засвідчив повагу до місцевої музичної традиції. У нокаутах знову зробив ставку на сильний текст і драматичне аранжування, що дозволило без зайвих зусиль пройти далі.

Прямі ефіри стали майданчиком для різнопланових експериментів. На стадії чвертьфіналу він виконав “Куклу” – пісню, яка вже була його візитівкою з часів “Х-Фактору”, але в оновленій версії, і впевнено закріпився серед лідерів глядацького голосування. У півфіналі продюсери запропонували дует із Потапом на трек “Там нет тебя”, що став одним із найемоційніших моментів сезону: два різні вокальні світи знайшли спільну мову, й номер запам’ятався щирим нервом.

Основні виступи Євгена Літвінковича у прямих ефірах “Голосу країни” 2020 року:

У кожному виступі простежувалася одна наскрізна лінія: співак не намагався здивувати технічними трюками, а послідовно вибудовував емоційний монолог. Саме тому глядачі щоразу голосували за нього не просто як за конкурсанта, а як за виконавця з власним почерком.

Перемога, яку присудили глядачі

Фінал десятого сезону відбувся в прямому ефірі. Євген Літвінкович представив авторську композицію “Острів”, музику до якої написав Dan Balan спеціально для нього. Пісня звучала як підсумок усього шляху: про мрію, що стає реальністю, коли до неї йти послідовно. Мінімалістичне інструментування дозволило на перший план вийти вокалу – щільному, з легким тремолюванням у кульмінаціях.

Глядацьке голосування принесло йому 52 % підтримки проти 48 % у суперника Сергія Асафатова. Оголошення результатів викликало миттєву хвилю обговорень у соціальних мережах: хтось називав перемогу очікуваною, хтось говорив про сюрприз, але ніхто не заперечував факту високого рівня виконання. Призом стала трикімнатна квартира в Києві, яку артист сприйняв не лише як матеріальну нагороду, а як символ нового дому.

Цікавий факт: Євген Літвінкович став першим представником Білорусі, який виграв український вокальний телепроект “Голос країни”.

Ця перемога зафіксувала унікальну ситуацію: іноземець, який прийшов на український конкурс, отримав найвищий рівень глядацького визнання не через гучний піар, а завдяки контакту, що виник між ним і публікою впродовж ефірів.

Сольна творчість та українсько-білоруський вектор

Після тріумфу в “Голосі країни” Літвінкович не став брати паузу. Вже влітку 2020 року він презентував студійну версію “Острова”, а згодом випустив сингли “Моя” та “Ты моя”. Кліпмейкерам було цікаво працювати з новим обличчям, тому відеороботи з’явилися без затримок. Дан Балан залишився в ролі саунд-продюсера кількох треків, що додало матеріалу впізнаваної мелодики.

Концертна діяльність розгорталася переважно в Україні. Співак з’являвся на міських святах, брав участь у благодійних заходах, виступав на сценах фестивалів. Окремо варто відзначити його готовність виконувати українськомовний матеріал: він поступово вчив мову і вже під час проекту демонстрував непогану вимову. Це сприймалося публікою як акт поваги до країни, яка його прийняла. Літвінкович оформив посвідку на проживання й здебільшого базується в Києві, час від часу відвідуючи Мінськ для студійних сесій. Планувався повноформатний альбом, але на момент підготовки матеріалу виконавець свідомо обирав шлях поступового накопичення треків, аби не розгубити імпульс, отриманий на телебаченні.

Феномен популярності білоруського артиста в Україні

Успіх Літвінковича часто намагаються пояснити виключно зовнішніми чинниками – мовляв, глядацьке голосування було ситуативним. Але тривалий інтерес до його персони свідчить про глибші причини. По-перше, його музична манера виявилася співзвучною українському естрадному смаку: мелодійний поп із нотками драми, що характерно для локальної традиції. По-друге, білоруський бекграунд не став бар’єром, а радше додав цікавого контексту – сприйняття “свого серед своїх” через історичну й культурну близькість.

Важливу роль відіграла здатність артиста бути гнучким без втрати ідентичності. Він не копіював українських виконавців, але водночас не випинав національну відмінність, натомість зосереджувався на музиці. Телевізійний формат лише підсилив цей ефект: прямі включення, студійні інтерв’ю, безпосередня реакція на події – усе це формувало образ відкритої людини, яка не відгороджується від публіки. Глядачі відчували, що проект для нього не самоціль, а платформа для тривалого діалогу. І цей діалог продовжився після фінальних титрів.

Залишаючись в українському культурному полі, Літвінкович, по суті, будує місток між двома аудиторіями. Його слухають і в Білорусі, і в Україні, причому жодна зі сторін не сприймає артиста як “чужого”. Саме така подвійна лояльність робить його фігуру показовою для сучасної музичної сцени, де кордони розмиваються швидше, ніж встигають сформуватися стереотипи.

Історія Євгена Літвінковича наочно показує, як наполегливість і вміння чути аудиторію перетворюють конкурсанта другого плану на головного героя сезону. Без гучних скандалів і штучного піару він зробив те, що рідко вдається навіть досвідченим артистам – перетворив телевізійну перемогу на реальний кар’єрний плацдарм. І хоча подальша траєкторія залежить від багатьох факторів, уже зараз очевидно одне: голос із Мінська знайшов в Україні дім, а українська публіка отримала виконавця, якому вірить.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts