Ігор Лапін: від ротного до нардепа і захисника Попасної

Для розуміння сучасних трансформацій в українському війську та політиці важливо вивчати конкретні персоналії, що поєднали в собі безпосередній бойовий досвід із законотворчою роботою. Однією з таких фігур є Ігор Лапін, чия біографія не вписується в шаблонні рамки класичного радянського офіцера чи типового політика. Його траєкторія руху – від командира десантно-штурмового взводу, через керівництво добровольцями в гарячому 2014-му, до місця у Верховній Раді – дозволяє простежити еволюцію армійського мислення та ви到最后 законодавчих норм, що сьогодні визначають статус ветеранів. Ігор Лапін не вів світський спосіб життя, рідко давав гучні інтерв’ю, але його ділова активність у комітетах та на передовій створила репутацію людини, яка тримає удар, не зважаючи на політичний тиск. Інформація, зібрана нижче, базується на відкритих даних, включаючи його декларації, стенограми виступів у Верховній Раді та хронологію військової служби, і покликана дати вичерпний портрет без зайвого пафосу.

Початок шляху: Крим, училище та перші гарнізони

Вихідна точка біографії Ігоря Лапіна – місто Армянськ на півночі Кримського півострова, де він народився 6 травня 1969 року. У типовій для офіцерських дітей манері його дитинство пройшло в середовищі військових гарнізонів, що наклало помітний відбиток на подальший вибір фаху. Після закінчення школи він без особливих коливань вступає до Сімферопольського вищого військово-політичного будівельного училища, яке готувало офіцерів для інженерних та будівельних військ. Сам факт навчання в “будівельному” на перший погляд суперечить його майбутньому амплуа десантника, але вже тоді проявилася його риса характеру – впертість у досягненні мети. Отримавши лейтенантські погони у 1990 році, він починає службу на посаді заступника командира роти з політичної частини. Подальший розпад Радянського Союзу змусив його, як і сотні інших офіцерів, приймати принципове рішення щодо присяги. Лапін свідомо склав присягу на вірність українському народові, що автоматично закрило йому шлях до кар’єри в російських збройних силах. У 1990-ті роки він продовжив службу в Збройних Силах України в аеромобільних військах, зокрема в 95-й окремій аеромобільній бригаді, яка була і залишається елітним підрозділом.

Проходження служби в Житомирській десантній бригаді стало для нього справжньою школою виживання та командної роботи в умовах хронічного недофінансування армії. Одразу після виходу з училища ідеологічна підготовка, якою він мав займатися за штатом, втратила сенс, тож довелося зануритися в суто бойову роботу. Лапін пройшов стандартний для офіцера ДШВ шлях від командира взводу до заступника командира батальйону. У цей період він отримав унікальний досвід участі в миротворчих місіях, зокрема у Косово, де український контингент виконував завдання з підтримання миру. Перебування на Балканах стало для нього першим реальним контактом із сучасною гібридною війною та етнічними конфліктами. Цей відрізок кар’єри сформував його як офіцера, який не сприймає паперову муштру, а цінує ініціативу та витривалість. Звільнення з лав ЗСУ на початку 2000-х у званні майора можна було б вважати логічним завершенням військової кар’єри, однак життя розпорядилося інакше – набутий досвід став у пригоді значно пізніше, коли держава опинилася на порозі великої війни.

Трансформація у 2014-му: створення підрозділу та повернення в стрій

24-й окремий штурмовий батальйон “Айдар” часто асоціюється з ім’ям Ігоря Лапіна, хоча він не був його засновником, а прийняв командування у критичний момент. Коли у травні 2014 року почалася активна фаза бойових дій на Донбасі, Лапін, маючи статус цивільної особи та займаючись адвокатською діяльністю на Волині, не залишився осторонь. Використовуючи свій військовий бекграунд та організаторські здібності, він включився у формування добровольчих загонів. У червні 2014 року він очолив 2-й батальйон спеціального призначення “Захід”, який згодом був переформатований у ротну тактичну групу в складі “Айдару”. Фактично, під його командуванням опинився збірний загін добровольців, який потребував негайної військової виучки просто в польових умовах. Лапін зробив ставку на жорстку дисципліну, запозичену з практик десантних військ, та максимально швидке злагодження підрозділу. Цей підхід дозволив уникнути хаосу під час перших зіткнень із противником.

Його роль у літній кампанії 2014 року полягала не лише в управлінні боєм. Як колишній військовий політпрацівник та юрист, він узяв на себе функцію зв’язку між добровольцями та офіційним армійським командуванням, що було вкрай складно через взаємну недовіру. Потрібно було “на пальцях” пояснювати як міністерські циркуляри, так і реалії війни. Восени 2014-го, після офіційного переведення батальйону до складу ЗСУ, Лапін отримав звання підполковника та посаду заступника командира батальйону. Саме тоді проявився його хист до тактичного планування в умовах обмежених ресурсів. Він особисто брав участь у розробці операцій зі звільнення населених пунктів Луганської області, зокрема Щастя та околиць Луганська. Про рівень довіри до нього свідчить той факт, що після виходу з оточення під Луганськом у серпні-вересні 2014 року, де батальйон зазнав серйозних втрат, саме Лапін зумів відновити керованість підрозділу та вивести його на переформування без деморалізації особового складу.

Під час одного з рейдів у глибокому тилу противника у 2014 році, коли засоби зв’язку були заглушені, а координація з артилерією втрачена, Ігор Лапін використав для управління підрозділом виключно карту та механічний секундомір, розрахувавши рух колон так, щоб уникнути зустрічного бою з переважаючими силами ворога. Це дозволило роті вийти з-під вогню без втрат.

Оборона Попасної: зона відповідальності та тактичні рішення

Рубіжним етапом у військовій біографії Ігоря Лапіна стала Попасна. Цей невеликий населений пункт перетворився на стратегічний вузол оборони, від утримання якого залежала стабільність усього фронту на Лисичанському напрямку. Лапіна було призначено командиром сектору, і саме під його безпосереднім керівництвом відбувалася розбудова оборонних споруд, які згодом витримали численні штурми. Специфіка оборони Попасної полягала в тому, що місто розташоване на панівних висотах, і контроль над ним дозволяв прострілювати логістичні шляхи противника на Первомайськ та Стаханов. Задачею Лапіна було не просто утримати позиції, а й перетворити міську забудову на суцільний укріплений район. Він застосував нетривіальний підхід до інженерного обладнання позицій, інтегрувавши підвальні приміщення промислових будівель та житлових будинків у загальну систему вогневих точок. Це вимагало значних зусиль з логістики, адже потрібно було доставляти бетонні блоки, мішки з піском та боєприпаси під постійним артилерійським тиском.

Командування сектором у Попасній дало Лапіну репутацію жорсткого, але компетентного командира середньої ланки. Він особисто контролював графік чергувань на спостережних пунктах і проводив заняття з особовим складом з тактики дій у місті. За свідченнями побратимів, він вимагав від бійців досконалого знання секторів обстрілу та вміння швидко переміщуватися між позиціями через проламані стіни будівель, що дозволяло уникати втрат від снайперів. У той період у нього відбулося остаточне формування світогляду щодо необхідності змін у законодавчому полі для захисників. Перебуваючи на передовій, він на власні очі бачив, як бюрократична машина не встигає за потребами війни: відсутність чіткого статусу добровольця, проблеми з оформленням бойових виплат та відпустками. Сама Попасна стала для нього не просто точкою на карті бойових дій, а й символом того, як невелике місто здатне стримувати навалу завдяки грамотному управлінню та мотивації гарнізону.

Вхід у велику політику: від комбата до депутатського мандата

Перехід від військової справи до політичної діяльності для багатьох фронтовиків стає травматичним досвідом, але Ігор Лапін сприйняв це як логічне продовження боротьби на іншому рівні. У 2019 році він балотувався до Верховної Ради України за мажоритарним округом №22 у Луцьку як безпартійний кандидат. Його передвиборча кампанія будувалася не на гучних обіцянках, а на конкретному багажі військового досвіду та критиці неефективного управління силовим блоком. Важливо зазначити, що на виборах він здобув переконливу перемогу, обійшовши представників провладних на той момент політичних сил, що свідчило про високий рівень довіри суспільства до людей у військовій формі. У парламенті він увійшов до фракції “Європейська Солідарність”, що стало компромісом між його позапартійним статусом та необхідністю отримати інструменти для законотворчої роботи в коаліції опозиційних сил.

У Верховній Раді Лапін обійняв посаду заступника голови Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Ця позиція була ідеальним плацдармом для реалізації його основної мети – адаптації армійської нормативної бази до реальних потреб війни. Маючи за плечима практичний досвід управління ротно-тактичною групою та утримання району оборони, він міг предметно дискутувати з генералітетом та чиновниками Міністерства оборони. Його робота в комітеті була зосереджена не на політичних ток-шоу, а на опрацюванні сотень поправок до законопроектів. Стиль поведінки Лапіна в Раді відрізнявся стриманістю; він уникав дешевого популізму та блокування трибуни, натомість використовував апаратні важелі та особистий авторитет для просування рішень. Зокрема, він активно лобіював питання спрощення процедури надання статусу учасника бойових дій для добровольців, які воювали в перші місяці російської агресії без належного оформлення документів.

Окремої згадки потребує його робота з волинськими виборцями. Як мажоритарник, він значно менше залежав від партійної дисципліни і міг дозволити собі концентруватися на проблемах регіону, паралельно виконуючи функції в комітеті. Така модель поведінки – суміщення локальних інтересів із загальнодержавною безпековою політикою – вирізняла його на фоні інших депутатів-“силовиків”. І хоча його каденція завершилася, і він не пройшов до парламенту наступного скликання, законодавчі напрацювання того періоду лягли в основу подальших реформ територіальної оборони та ветеранської політики, які набули особливої ваги після 24 лютого 2022 року.

Законодавчі ініціативи, які змінили правила гри для військових

Практична діяльність Ігоря Лапіна як законотворця була сконцентрована навколо усунення законодавчих прогалин, які він виявив під час перебування на передовій. Одним із найвагоміших напрямів стала боротьба за визнання добровольчих формувань, які у 2014-2015 роках фактично врятували країну від розвалу фронту. Разом із колегами по комітету він домігся внесення змін до профільних законів, які дозволили зараховувати час служби в добровольчих батальйонах до страхового стажу. Йдеться не просто про формальне визнання заслуг, а про цілком конкретні матеріальні речі – пенсії, пільги на житло та санаторне лікування. До цього моменту сотні бійців мали статус, який фактично не відрізнявся від цивільної особи, незважаючи на отримані поранення та контузії.

Другим блоком, яким опікувався Лапін, була модернізація системи військового управління. Він виступав за впровадження системи сержантського корпусу нового зразка, максимально наближеної до стандартів країн НАТО. Логіка була проста: жодна армія не здатна ефективно воювати без професійного сержанта, який є стрижнем дисципліни та бойової підготовки. У цьому контексті він підтримував зміни до статутів Збройних Сил, які розширювали дисциплінарні права молодших командирів. Також серед його напрацювань варто назвати ініціативи щодо спрощення процедур постачання нелетальної зброї для підрозділів територіальної оборони. Лапін наполягав, що бюрократичні перепони в отриманні тепловізорів чи дронів вартістю в кілька тисяч гривень через систему державних закупівель є злочинною безгосподарністю в умовах війни. Він лобіював механізми, за яких волонтери та місцеві громади могли б напряму закривати потреби військових частин без ризику кримінальної відповідальності.

Для кращого розуміння відмінностей між характером діяльності Ігоря Лапіна до та після початку політичної кар’єри, варто зіставити основні віхи:

Порівняльний аналіз ключових етапів діяльності Ігоря Лапіна до та після набуття політичних повноважень

Адвокатська практика та правозахисний вектор

Мало хто звертає увагу на те, що військовий лідер до моменту повернення в армію у 2014 році реалізував себе і в цивільній професії. Ігор Лапін має повноцінну юридичну освіту та значний стаж роботи адвокатом, що є нетиповим для кадрового офіцера радянського гарту. Ця обставина відіграла ключову роль у його здатності писати законопроекти “з голосу”, без залучення численних помічників-юристів. Працюючи на Волині, він спеціалізувався переважно на цивільному та земельному праві, що дало йому розуміння економічних процесів на місцевому рівні. Власне кажучи, саме через це поєднання юридичної точності та військової прямолінійності його виступи в комітетах часто ставили у глухий кут чиновників, які звикли оперувати розмитими формулюваннями.

Правозахисна діяльність Лапіна не обмежувалася депутатським мандатом. Після завершення каденції у Верховній Раді він продовжив публічну роботу, зокрема у сфері захисту прав військовослужбовців, які стикаються з несправедливими рішеннями ВЛК (військово-лікарських комісій) чи командування. Його публікації та коментарі у цей період стосуються глибинних проблем військової юстиції. Він неодноразово наголошував на тому, що відсутність повноцінної військової поліції призводить до ситуацій, коли розслідування військових злочинів або подій на передовій проводять цивільні органи, не розуміючи специфіки бойових дій. Такий симбіоз юридичного фаху та командирського досвіду формує доволі рідкісний профіль експерта, здатного оцінити як правову, так і тактичну сторону проблеми. У контексті триваючої війни така експертиза виявилася надзвичайно затребуваною при розробці нових редакцій бойових статутів та алгоритмів взаємодії з цивільною владою.

Світоглядні орієнтири та еволюція поглядів

Аналіз біографії Ігоря Лапіна буде неповним без фіксації тих принципових змін, які відбулися у його світосприйнятті під впливом війни. Якщо на початку 1990-х це був молодий офіцер із типовою пострадянською військовою освітою, то до моменту обрання в Раду це вже зрілий політик із чіткою проукраїнською та євроатлантичною позицією. Еволюція його поглядів найкраще простежується через призму ставлення до кадрової армії та добровольчого руху. Спочатку, як колишній кадровий заступник командира батальйону з політичної частини, він мав певний скепсис щодо іррегулярних формувань. Однак досвід 2014 року радикально змінив цю думку. Він побачив, що мотивація добровольця за ефективністю часто переважає механічне виконання наказу контрактником, і згодом став одним із головних адвокатів добробатів на державному рівні.

Ще один аспект – ставлення до командної вертикалі. Лапін є послідовним критиком надмірної централізації, коли рішення про відкриття вогню з міномета на рівні взводу має ухвалюватися за кілька кілометрів від передової. Його досвід в Косово показав йому переваги децентралізованої моделі управління, яку він намагався прищепити українському війську через законодавчі ініціативи та публічні виступи. У цьому сенсі він завжди перебував у певній опозиції до “старої гвардії” генералітету, яка звикла до радянської школи управління. Людина прямолінійного складу, він не толерував спроб переписати історію боїв та відбілити репутацію тих воєначальників, чиї помилкові рішення призвели до трагедій у “котлах”. Водночас, варто відзначити його конструктивний підхід: він ніколи не переходив у площину безпідставного очорнення, оперуючи виключно документами та фактами, що вигідно вирізняло його на тлі багатьох інших політиків із військовим минулим.

Отже, розглянувши різні періоди життя, можна виділити кілька наскрізних ліній, які дозволяють зрозуміти феномен Ігоря Лапіна як військового лідера та політика. По-перше, це рідкісна комбінація бойового командира та кваліфікованого правника, що дозволило йому не просто констатувати проблеми армії, а й оформлювати їхнє вирішення на рівні законів. По-друге, це траєкторія від типового радянського майора до одного з творців сучасної нормативної бази українського війська. Його досвід оборони Попасної, вихід із кризових ситуацій у 2014 році та робота над статусом УБД для добровольців – це не просто рядки в біографії, а приклади того, як конкретна людина може трансформувати власний бойовий досвід у системні зміни. На відміну від багатьох, для кого війна стала трампліном у політику, Лапін використав політику як інструмент для війни, і в цьому полягає ключова особливість його суспільної цінності. Навіть завершивши парламентську каденцію, він залишив після себе законодавчий фундамент, який продовжує працювати в умовах повномасштабного вторгнення, що ріднить його з тією категорією людей, яких називають “архітекторами обороноздатності”.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts