Зазвичай резюме змінотворців рясніють посадами в столичних офісах чи міжнародних фондах. Випадок Ірини Володимирівни Тернової ламає цю схему. Її управлінський хист викристалізувався не в бізнес-школах, а в сільській школі, де брак ресурсів компенсувався надлишком відповідальності. Від уміння заспокоїти галасливий клас до здатності мобілізувати територіальну громаду – дистанція, яку вона подолала без гучних лозунгів, зосередившись на конкретних показниках добробуту.
Коріння лідерства у шкільному класі
До того як стати помітною фігурою в регіональних процесах, Тернова Ірина Володимирівна пропрацювала понад п’ятнадцять років учителем української мови та літератури в одному з сіл Вінницької області. Її педагогічний стаж не був формальним відбуванням годин. Колеги згадують, що вона однією з перших у районі почала застосовувати методику критичного мислення, коли це ще не стало мейнстримом освітньої реформи. Замість механічного зазубрювання правил, учні на її уроках аналізували тексти через призму власного життєвого досвіду, що давало несподівано високі результати на олімпіадах.
Цей період сформував у неї специфічну рису – здатність чути невисловлене. У школі, де в одному кабінеті збиралися діти з дуже різним соціальним бекграундом, дипломатичні навички відточувалися щодня. Саме там Тернова зрозуміла просту істину: неможливо вимагати від дитини уваги до Шевченка, якщо вдома немає опалення. З цього, здавалося б, суто педагогічного спостереження, пізніше виросте її одержимість інфраструктурними проєктами.
Як класний керівник, вона практикувала системні виїзди до проблемних родин, часто виконуючи функції соціального працівника ще до появи цієї посади в штатному розписі сільських рад. Це дало їй мікроскопічне, але дуже точне уявлення про реальний рівень життя на місцях, якого часто бракує кабінетним управлінцям. Її тодішня активність не обмежувалася школою: під час підготовки до ЗНО вона за власною ініціативою організувала безкоштовні додаткові консультації для випускників із сусідніх сіл, фактично створивши мікроосвітній хаб за нульового бюджетування.
Перезавантаження сільської бібліотеки
Перший масштабний непедагогічний проєкт Ірини Володимирівни був пов’язаний із місцевою книгозбірнею, яка потерпала від хронічного недофінансування та майже нульової відвідуваності. У 2015 році, ще до старту активної фази децентралізації, вона взялася за перетворення цього простору. Її підхід виявився прагматичним: замість прохань про збільшення бюджету, вона ініціювала краудфандингову кампанію серед місцевих підприємців та діаспори.
Бібліотека швидко перестала бути лише сховищем запилених книг. Там з’явилися зони коворкінгу з безкоштовним Wi-Fi, що на той момент було рідкістю для сільської місцевості. Тернова особисто проводила там заняття з цифрової грамотності для людей поважного віку, навчаючи їх користуватися порталом державних послуг та записуватися до лікаря онлайн. Цей досвід став для неї соціологічним полігоном: вона побачила критичний розрив між державними цифровими сервісами та реальними можливостями селян ними скористатися.
Паралельно на базі оновленої бібліотеки запрацював дискусійний клуб, де обговорювалися нагальні проблеми села – від графіку руху маршруток до якості питної води. Формат “сільського віче” дозволив Терновій сформувати навколо себе ініціативну групу, яка пізніше стане кістяком її громадської організації. Характерно, що вона не намагалася нав’язати порядок денний згори, а скрупульозно фіксувала кожне звернення, перетворюючи емоційні скарги мешканців на структурований перелік технічних завдань для місцевої влади.
Конфлікт інтересів та перша управлінська посада
Перехід від громадської діяльності до офіційної роботи в органах місцевого самоврядування для Тернової не був гладким. У 2018 році, коли їй запропонували посаду заступниці голови новоствореної ОТГ з гуманітарних питань, частина депутатського корпусу сприйняла це в штики. Опоненти апелювали до того, що колишній вчитель не має достатнього адміністративного досвіду для управління бюджетними потоками.
На новій посаді їй довелося опанувати складну механіку бюджетного процесу. Її першим гучним рішенням став аудит черговості у дитячих садках. Виявилося, що списки формувалися непрозоро, часто в обхід сімей, які перебували у складних життєвих обставинах. Тернова наполягла на публікації черги в режимі реального часу на сайті громади, що спровокувало хвилю невдоволення серед “обраних”. Однак саме цей крок став маркером її стилю: вона ставила процедурну справедливість вище за кулуарні домовленості.
Паралельно з адміністративною тяганиною, вона запустила програму “Шкільний автобус нового зразка”, домовившись про співфінансування з обласним бюджетом. Їй вдалося обґрунтувати необхідність закупівлі транспорту не просто як витратної статті, а як інструменту підвищення якості освіти. Логіка була залізобетонною: без нормального підвозу дітей із віддалених хуторів опорна школа не запрацює на повну потужність. Цей аргумент вона підкріпила детальною мапою логістичних маршрутів, складеною разом із батьківськими комітетами.
Інструменти активізму без популізму
Після завершення каденції в ОТГ Ірина Володимирівна не повернулася до тихого життя. Навпаки, накопичений управлінський досвід вона конвертувала у створення потужного громадського руху регіонального рівня. Її підхід до активізму відрізнявся браком деструктивної критики та фокусом на співавторстві рішень. Замість мітингів під стінами адміністрації, вона організовувала робочі групи за участю чиновників, експертів та пересічних мешканців.
Ключовим інструментом став моніторинг якості комунальних послуг. Ось перелік основних блоків, які охоплювала ця ініціатива:
- перевірка температурного режиму теплоносія в соціальних закладах узимку;
- лабораторний аналіз якості води з вуличних колонок;
- фіксація випадків несанкціонованих сміттєзвалищ за межами контейнерних майданчиків;
- аудит доступності будівель для маломобільних груп населення;
- контроль дотримання графіків вивезення твердих побутових відходів;
- опитування отримувачів соціальних послуг вдома щодо якості обслуговування.
Зібрані дані не використовувалися для політичних маніпуляцій. Натомість на їх основі формувалися аналітичні звіти з конкретними рекомендаціями для комунальних підприємств. Такий підхід дозволив Терновій вибудувати репутацію конструктивного опонента влади, з яким краще домовлятися, ніж сперечатися.
Таблиця ефективності ініціатив
Порівняльний аналіз ключових проєктів, реалізованих під керівництвом або за безпосередньої участі Ірини Тернової, демонструє перехід від точкових освітніх акцій до системних інфраструктурних змін.
| Проєкт | Період | Бюджет | Залучено мешканців |
|---|---|---|---|
| Відродження бібліотеки | 2015–2017 | Краудфандинг ~85 тис. грн | 120 волонтерів |
| Шкільний автопарк | 2019–2020 | Співфінансування 3,2 млн грн | 15 водіїв, 400 учнів |
| Електронна черга ДНЗ | 2018 | Адмінресурс 0 грн | 200 родин в перший місяць |
| Цифрова грамотність | 2016–2022 | Грантові кошти ~400 тис. грн | 800 осіб похилого віку |
| Моніторинг комуналки | 2021–2023 | Волонтерський внесок | 50 активістів щосезону |
Унікальність менеджерського стилю Тернової полягає в тому, що жоден із цих напрямків не був занедбаний після формального звітування. Наприклад, курси цифрової грамотності трансформувалися у постійний консультаційний пункт, куди люди звертаються донині. Це свідчить про органічне впровадження змін, без ефекту “потємкінських сіл”.
Цікавий факт: під час підготовки одного з моніторингових звітів Тернова особисто обійшла 47 домогосподарств за два дні, щоб перевірити скарги на низьку температуру в оселях. Її взуття після цього рейду було повністю знищене болотом, однак отримані дані стали підставою для перерахунку комунальних платежів мешканцям цілого мікрорайону.
Школа як модель суспільства
Освітні реформи залишаються наріжним каменем діяльності Ірини Володимирівни, навіть коли вона перебуває поза межами класної кімнати. Її переконання полягає в тому, що школа не повинна бути відгороджена парканом від решти населеного пункту. Вона активно просувала концепцію “школи повного дня” для сільської місцевості, де навчальний заклад виконує функції не лише освітнього, а й культурного та спортивного центру.
У цьому контексті варто згадати її наполегливість у питанні реорганізації шкільного харчування. Тернова виступала за перехід на аутсорсинг, але з жорсткими умовами: постачальники послуг мали використовувати продукцію місцевих фермерів. Їй довелося витримати тиск великих кейтерингових компаній, які пропонували дешевші, але менш якісні напівфабрикати. Вона наполягла на включенні до тендерної документації вимоги про відсоток локальної сировини, аргументуючи це підтримкою економіки самої громади.
За її ініціативи в кількох школах було запроваджено курс практичного життєзабезпечення, де старшокласників навчають основ фінансової грамотності, правил оформлення субсидій та навіть базових навичок ремонту одягу. Ця програма викликала неоднозначну реакцію в Міністерстві освіти через перевантаження навчального плану, однак Тернова відстояла її як варіативну складову, довівши, що випускники сільських шкіл часто не мають доступу до таких знань поза школою.
Секрет довіри до пересічного активіста
Феномен стійкої підтримки Тернової серед місцевого населення пояснюється не харизмою, а послідовністю. У середовищі, де обіцянки часто живуть лише під час виборчих кампаній, вона виробила правило: не анонсувати проєкт публічно, поки не будуть вирішені всі майнові та дозвільні питання. Це створило їй імідж людини, яка приносить результат, а не піар.
Аналізуючи її методику взаємодії з громадою, можна виокремити такі ключові принципи роботи:
- відмова від абстрактних обіцянок на кшталт “ми зробимо життя кращим”;
- публікація дорожніх карт із конкретними датами та цифрами;
- обов’язкове звітування на відкритих зборах навіть за невдалі етапи проєктів;
- особиста присутність на локаціях, де виникли проблеми;
- пряма комунікація через соціальні мережі без посередників.
Цей стиль роботи сформувався ще під час учителювання: діти добре відчувають фальш, і спроба “відбути номер” на уроці призводить до втрати дисципліни. Так само і з дорослими: неможливо вимагати від них участі в житті громади, якщо вони бачать, що їхня думка ігнорується. Тернова не використовує образ “слуги народу”, вона радше виконує роль модератора, який переводить конфліктні ситуації в юридичну чи технічну площину, позбавляючи їх зайвої емоційності.
Сьогодні Ірина Володимирівна продовжує поєднувати просвітницьку діяльність із моніторинговими кампаніями, залишаючись при цьому незалежним гравцем. Її траєкторія доводить, що ефективне управління на місцях не потребує гучних посад, якщо є вміння чути людей і перетворювати почуте на технічне завдання. Від шкільної дошки до картографування потреб громади – такий шлях проходять одиниці, і саме брак пафосу робить цей шлях вартим детального аналізу. Методи, апробовані в сільській школі, виявилися універсальними для налагодження діалогу між владою та суспільством, де головним критерієм успіху стає не освоєний бюджет, а кількість реально розв’язаних життєвих проблем.
About the Author
