Дата 7 січня здається стабільною лише на перший погляд. Вона виникла не через окреме рішення української влади чи церковного собору, а як побічний результат того, що цивільний календар змінився, а літургійний залишився на старому обчисленні. Хронологія цих змін охоплює кілька століть: від середньовічних богослужбових книг до законодавчих актів незалежної України. Розуміння цього шляху допомагає не плутати саме свято з датою, яка закріпилася в побуті лише у XX столітті.
Календарний розрив, який усе пояснює
Юліанський календар, запроваджений ще в Римській імперії, накопичував відхилення від астрономічного року приблизно на одну добу за 128 років, тому до XVI століття весняне рівнодення змістилося з 21 березня на 11 березня. Папа Григорій XIII у 1582 році вилучив одразу десять днів і змінив правило високосних років, щоб календар більше не відставав від сонця. Східні церкви, зокрема православні єпархії на українських землях, цю реформу не прийняли і продовжили користуватися юліанським обчисленням для всіх літургійних дат. Відтоді між цивільним григоріанським і церковним юліанським календарями почав накопичуватися розрив, який у XX та XXI століттях становить 13 днів.
Таблиця нижче показує, як змінювалася григоріанська дата юліанського 25 грудня залежно від століття і накопиченої різниці днів.
| Століття | Різниця між календарями | 25 грудня за юліанським календарем у григоріанському обчисленні |
|---|---|---|
| XVI-XVII століття |
10 днів | 4 січня |
| XVIII століття |
11 днів | 5 січня |
| XIX століття |
12 днів | 6 січня |
| XX-XXI століття |
13 днів | 7 січня |
| XXII століття |
14 днів | 8 січня |
Різниця не була постійною. У XVI-XVII століттях вона сягала 10 днів, тому юліанське 25 грудня відповідало 4 січня за новим стилем. У XIX столітті ця дата припадала на 6 січня, і лише після 1900 року, коли григоріанський календар не зарахував 29 лютого у 1900 році, розрив зріс до 13 днів. Саме тому в XX столітті Різдво за старим стилем почали позначати як 7 січня. Для вірянина, який жив за юліанським календарем, нічого не змінилося: він і далі святкував 25 грудня, але для державних документів і світського календаря це було вже 7 січня.
Варто зауважити, що самі віряни в XIX столітті не казали “6 січня”, бо жили за юліанським календарем. Для них 25 грудня було абсолютною константою, а січневі дати виникали лише в листуванні із західноєвропейськими партнерами або в подорожніх нотатках. У XX столітті ця побутова звичка змінилася: новий цивільний календар змусив перекладати всі церковні дати на григоріанське обчислення, і 25 грудня старого стилю стало сприйматися саме як 7 січня.
У 2100 році юліанське 25 грудня припадатиме вже на 8 січня, оскільки різниця між календарями зросте до 14 днів. Отже, 7 січня як дата Різдва для громад, що дотримуються старого стилю, не є вічною.
Що було до 1918 року
Християнство прийшло в Київську Русь з Візантії, де в богослужбовому вжитку залишався юліанський календар, тому з 988 року українські землі фіксували Різдво 25 грудня за старим стилем. Після реформи 1582 року в Речі Посполитій, до складу якої входила більшість українських земель, цивільна адміністрація перейшла на григоріанський календар, однак православні братства і монастирі рішуче відкидали нововведення. Для них перехід на новий стиль означав би розрив із церковним переданням і підозрілу поступку католицькому світу. Тому в українських селах і містах поряд із державним новим стилем паралельно діяв старий літургійний цикл.
У XVII-XVIII століттях це створило ситуацію, коли польська адміністрація святкувала Різдво 25 грудня за григоріанським календарем, а православні – 25 грудня за юліанським, що в світському вимірі могло означати 4 або 5 січня залежно від століття. Після поділів Речі Посполитої українські землі опинилися під владою Російської імперії, де цивільним календарем залишався юліанський, тож до 1918 року потреба називати православне Різдво січневою датою взагалі не виникала. Мешканці підросійської України в офіційних паперах бачили дату 25 грудня, і саме вона була законним вихідним днем для святкових богослужінь.
У підросійській Україні цей стан проіснував аж до 1918 року. Цивільний і церковний календарі тут були однаковими, тому питання, коли святкувати Різдво за новим стилем, не виникало. На західноукраїнських землях під владою Австро-Угорщини частина адміністративних документів велася за григоріанським календарем, тож місцева преса іноді згадувала дві дати, але для більшості сільського населення вирішальним залишався церковний календар.
Що змінив 1918 рік
У 1918 році на українських землях відбулося кілька календарних реформ, які вперше зробили 7 січня цивільною датою Різдва за старим стилем. Російська радянська влада перейшла на григоріанський календар у лютому 1918 року, вилучивши 13 днів, а Українська Народна Республіка ухвалила аналогічний перехід у лютому того самого року, і з березня державний обіг пішов за новим стилем. Після цих рішень державні установи, школи та преса почали жити за новим стилем, тоді як православні єпархії зберегли юліанський літургійний цикл. Таким чином 25 грудня за церковним календарем автоматично стало припадати на 7 січня за новим цивільним календарем.
До того моменту жодна українська газета не писала про Різдво 7 січня, тому що цивільний календар у Російській імперії збігався з церковним. Перехід на григоріанське обчислення розірвав цю єдність, але не змінив саму релігійну практику. Віряни, як і раніше, йшли до церкви 25 грудня за старим стилем, однак у паспортах, наказах і газетах ця дата тепер читалася як 7 січня. Певна річ, у радянській частині України цей розрив був частиною ширшої антирелігійної політики, тому 7 січня не стало вихідним днем, навпаки, його намагалися перетворити на звичайний робочий день.
Окрема ситуація склалася на західноукраїнських землях. Західноукраїнська Народна Республіка у 1918 році також прийняла григоріанський календар для адміністративних потреб, але греко-католицькі парафії в більшості залишалися на юліанському. Це означало, що й у Галичині значна частина населення зустрічала Різдво 7 січня за новим стилем, хоча частина інтелігенції та міських греко-католиків могла орієнтуватися на 25 грудня за новим стилем. Такий парадокс у тім, що одна державна дата не могла охопити всі релігійні звичаї, зберігався в регіоні десятиліттями.
Радянська доба без вихідного
Після встановлення радянської влади 7 січня не було офіційним святом, а релігійні відправи 25 грудня за старим стилем опинилися під тиском атеїстичної пропаганди. У 1920-х роках більшовики запровадили п’ятиденний робочий тиждень, потім шестиденний, і жодних релігійних вихідних у табелі не було. Попри це, в селах і невеликих містах домашнє святкування Різдва 7 січня зберігалося, часто без відкритих богослужінь, але з вечерею, колядками і родинними звичаями. Радянська влада намагалася замінити різдвяний цикл новорічними масовими заходами, але повністю викорінити січневу обрядовість не змогла.
У міжвоєнний період на Західній Україні, що перебувала під владою Польщі, ситуація була м’якшою. Греко-католицькі парафії могли відкрито правити 7 січня, і ця дата була частиною публічного релігійного життя. Натомість у радянській частині релігійні свята майже зникли з офіційного простору, але саме заборона часто робила домашній Святвечір більш підкресленим.
Усталенню 7 січня як дати Різдва в радянській Україні сприяло кілька обставин:
- відмова православних церков від григоріанської реформи 1582 року залишила 25 грудня за старим стилем головною літургійною датою;
- перехід цивільного діловодства на новий календар у 1918 році зсунув сприйняття церковного 25 грудня на 7 січня;
- збереження юліанського обчислення в підпільних і легалізованих парафіях після 1943 року;
- побутова пам’ять про Святвечір і коляду, яка передавалася в родинах незалежно від державного календаря;
- відновлення відкритих богослужінь у повоєнні роки, коли частину церков знову дозволили реєструвати.
У повоєнний період, особливо з кінця 1940-х років, богослужіння на Різдво 7 січня вже відбувалися відкрито в тих храмах, які мали державну реєстрацію. Однак у трудових колективах і школах цей день залишався робочим, а відвідування служби могло сприйматися як нелояльність. Відтак сформувалася подвійна практика: офіційний календар не визнавав Різдва, а приватний час багатьох родин 6 і 7 січня був насичений традиційними приготуваннями. Саме ця подвійність перетворила 7 січня на маркер збереження релігійної ідентичності в умовах тиску.
Як незалежна Україна закріпила 7 січня
Відновлення державного статусу Різдва 7 січня відбулося влітку 1991 року, коли Верховна Рада Української РСР внесла зміни до Кодексу законів про працю. Цим рішенням 7 січня оголошувалося святковим і неробочим днем. Формулювання не вказувало на приналежність до конкретної церкви, а просто називало день Різдва Христового, що відповідало юліанському календарю, поширеному серед православних і греко-католицьких громад. Для багатьох українців це було не створення нової дати, а легалізація тієї, що десятиліттями існувала в побуті.
Наступні роки показали, що 7 січня стало наймасовішою різдвяною датою в Україні. Школи, державні установи та підприємства вибудовували графік відпусток і канікул з огляду на цей вихідний. Водночас частина українців на заході країни, особливо римо-католики і протестанти, святкувала 25 грудня за григоріанським календарем, але цей день до 2017 року не мав офіційного вихідного. У 2017 році парламент додав 25 грудня до переліку святкових днів, що створило правову основу для одночасного існування двох дат Різдва.
Для православних громад, що підпорядковувалися УПЦ Московського патріархату, 7 січня залишалося основною датою. Для частини греко-католиків на заході України також зберігалася прив’язка до юліанського календаря, хоча в діаспорі греко-католики переважно святкували 25 грудня. Ця внутрішня різноманітність робила календарне питання чутливим, тому держава не нав’язувала єдиного вибору.
Чому частина громад перейшла на 25 грудня
У 2018 році з’явилася Православна церква України, а згодом частина її єпархій почала переходити на новоюліанський календар для нерухомих свят. Це означало, що Різдво в цих парафіях переносилося на 25 грудня за григоріанським календарем, тоді як Великдень і пов’язані з ним рухомі свята обчислювалися за старим методом. У 2023 році Помісний собор ПЦУ затвердив календарну реформу для єпархій, які виявили бажання, а Українська греко-католицька церква також оголосила про перехід на новий стиль для нерухомих свят з вересня 2023 року. Ці рішення не скасували 7 січня автоматично для всіх, оскільки громади отримали перехідний період, а частина парафій залишилася на юліанському.
Ця реформа стала найбільшою календарною зміною з часу запровадження григоріанського календаря в цивільному обігу 1918 року. Вона не вплинула на державне законодавство, адже і 25 грудня, і 7 січня вже були вихідними днями. Головний наслідок полягав у тому, що для частини вірян звичне святкування 7 січня перестало бути обов’язковим, а для інших залишилося єдиною прийнятною датою. Такий стан вкотре підтвердив, що календарне питання в Україні ніколи не було суто технічним розрахунком днів, воно завжди перепліталося з церковною ідентичністю, політичними контекстами та регіональними традиціями.
Подібна ситуація вже виникала на початку XX століття, коли частина греко-католицьких єпархій у Галичині перейшла на новий стиль, а православні єпархії залишилися на старому. Тоді це теж призвело до появи кількох паралельних дат Різдва в одному регіоні. Зрештою, календарні суперечки ніколи не були лише про числа: за ними стояли уявлення про тяглість традиції, стосунки з державою та сприйняття церковної самостійності.
Отже, дата 7 січня виникла не як окрема українська традиція, а як григоріанський відповідник юліанського 25 грудня після того, як у 1900 році різниця між календарями сягнула 13 днів. У цивільному обігу ця дата закріпилася після переходу УНР і радянської влади на новий стиль у 1918 році, а офіційним вихідним стала в 1991 році. Подальші календарні дискусії не змінили історичного факту: 7 січня для багатьох українців і досі пов’язане з різдвяним циклом, що передавався через покоління навіть тоді, коли держава намагалася викреслити свято з публічного простору. Розуміння цієї хронології допомагає не плутати дату з самим святом і точніше читати сучасні суперечки навколо календаря.
About the Author
