Михайло Весельський – біографія підприємця з Радовеля, бізнес та меценатство

Сільськогосподарське машинобудування, готельна справа, переробка зерна – за кожною з цих галузей української економіки стоять конкретні прізвища. Одне з них – Весельський. Михайло Миколайович не належить до публічних фігур, які шукають постійної уваги медіа, однак масштаб його підприємницької діяльності та філантропічних ініціатив робить цю постать вартою детального розбору. Він пройшов шлях від звичайного сільського хлопця з поліської глибинки до керівника ради директорів групи компаній, чий сукупний виторг давно перевищив сотні мільйонів доларів. В основі цього зростання – не ситуативна вдача, а методична ставка на диверсифікацію активів, командну роботу та реінвестування прибутку в локальні громади. Як саме вибудовувалася ця система, які рішення визначали повороти на бізнес-мапі країни та чому заможний підприємець вкладає власні кошти у відродження маленького села – розглянемо на фактах і конкретних прикладах.

Дитинство в Радовелі та перші уявлення про працю

Михайло Весельський народився 22 листопада 1953 року в селі Радовель Олевського району Житомирської області. На той час це був типовий поліський населений пункт – віддалений від великих міст, із піщаними ґрунтами, де кожен гектар ріллі вимагав надзусиль. Батьки працювали в місцевому колгоспі, що автоматично долучало хлопця до селянської праці змалечку. Саме в цьому середовищі формувалося розуміння прямої залежності результату від докладених зусиль – зв’язка, яка пізніше стане наріжним каменем його управлінської філософії. Після закінчення Радовельської середньої школи юнак опинився перед типовим для того часу вибором – залишатися в селі або здобувати освіту, яка дасть змогу вийти за межі звичного укладу.

Він обирає другий варіант і вступає до Житомирського сільськогосподарського інституту на спеціальність “Механізація сільського господарства”. Вибір невипадковий – робота з технікою в аграрному секторі відкривала можливості для подальшого кар’єрного зростання. Інститут Весельський закінчив у 1975 році, отримавши фах інженера-механіка. Тоді ж починається його практична діяльність – спочатку на посаді інженера, а згодом головного інженера в місцевому колгоспі. Ця робота дала йому безцінний досвід організації виробничих процесів у радянській системі господарювання, де планування поєднувалося з хронічним дефіцитом ресурсів. Довелося швидко засвоювати мистецтво знаходити нестандартні виходи зі скрутних ситуацій – навичка, яка через десятиліття дозволить обходити кризові пастки вже у великому приватному бізнесі.

Період роботи головним інженером у радгоспі імені 60-річчя Радянської України розтягнувся на вісімнадцять років. Це була школа управління, де помилки мали миттєву ціну, а правильні рішення – досить скромне матеріальне заохочення. Проте саме тут Весельський уперше зіткнувся з необхідністю масштабувати ефективні моделі, адже радгосп обробляв тисячі гектарів. Досвід, здобутий за ці роки, трансформувався у розуміння циклів сільгоспвиробництва, логістики постачання та збуту, котре згодом лягло в основу перших самостійних підприємницьких кроків. Коли система радянської економіки почала тріщати по швах, він уже знав – майбутнє за тими, хто контролює не лише вирощування, а й переробку та сервісне обслуговування аграрного циклу.

Перші підприємницькі кроки та логіка диверсифікації

Початок дев’яностих застав Михайла Весельського у статусі досвідченого аграрного управлінця, котрий добре розумів слабкі місця колгоспної системи. У 1991 році він засновує власну справу – невелике підприємство, яке займалося постачанням запчастин до сільгосптехніки. Ідея виявилася точною: парк машин у господарствах стрімко старів, централізоване забезпечення зруйнувалося, а попит на ремонт і комплектуючі лише зростав. Фірма швидко переросла початковий формат і стала торгівельно-сервісним центром. Наступний логічний крок – створення у 1995 році компанії “Райз” (абревіатура від “Ремонт, агросервіс, запчастини”), яка почала освоювати постачання вже не тільки запчастин, а й цілих агрегатів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин та насіння.

Ставка на диверсифікацію не була випадковою – Весельський завжди розглядав аграрний ринок як систему сполучених посудин. Якщо аграрій купує в тебе насіння, чому б не запропонувати йому добрива та послуги з ремонту техніки? Такий підхід дозволяв утримувати клієнта в межах однієї екосистеми сервісу. Поступово “Райз” перетворився на багатопрофільний холдинг, до складу якого увійшли десятки підприємств по всій Україні. Географія присутності охопила практично всі області, де сільське господарство відігравало помітну роль. Компанія стала одним із найбільших дистриб’юторів імпортної сільгосптехніки, зокрема тракторів та комбайнів провідних світових виробників. Паралельно розвивався сегмент точного землеробства – тут впроваджувалися системи GPS-моніторингу техніки й диференційованого внесення добрив.

Характерна риса підприємницького почерку Весельського – ставка на довгострокові контракти з постачальниками, що дозволяла фіксувати цінові умови та убезпечувати клієнтів від різких стрибків ринку. Водночас він ніколи не зупинявся на досягнутому, весь час шукаючи нові ніші. Саме ця невгамовність привела його до рішення розширити бізнес-портфель напрямками, які на перший погляд мали мало спільного з агросектором. Проте на ділі кожен новий актив виявлявся ланкою одного ланцюга – глибокої переробки сільгоспсировини та надання послуг, затребуваних у сільській місцевості та малих містах. Внутрішня логіка диверсифікації полягала в мінімізації залежності від коливань світових цін на зерно та олійні культури.

Група компаній та ключові активи

На певному етапі структура бізнесу ускладнилася настільки, що мова пішла вже не про окрему фірму, а про цілісну групу компаній, де роль центру управління виконує наглядова рада. Михайло Весельський обіймає в ній посаду голови. Основними бізнес-напрямами, що сформували кістяк групи, стали: дистрибуція сільгосптехніки та запчастин, виробництво макаронних виробів, готельний бізнес, а також сільгоспвиробництво з акцентом на рослинництво. Кожен із цих сегментів має власну управлінську вертикаль, але стратегічні рішення про відкриття нових об’єктів або вихід на експортні ринки ухвалюються згори.

Інформація про ключові активи, що входять до сфери впливу підприємця, систематизована далі:

• “Райз” – багатофункціональний аграрний дистриб’ютор із власною мережею складів і сервісних центрів;
• “Українські макарони” – виробничий комплекс у Полтавській області, який переробляє тверді сорти пшениці на макаронні вироби;
• готельна мережа Reikartz – об’єкти в Києві, Львові, Дніпрі, Харкові, Запоріжжі та інших містах;
• сільгосппідприємства в Житомирській, Полтавській та Сумській областях, що обробляють десятки тисяч гектарів землі;
• власні елеваторні потужності для зберігання зернових та олійних культур.

Осібно варто згадати готельний бізнес, який на перший погляд випадає із загальної логіки. Насправді ж він щільно пов’язаний із регіональним розвитком – готелі мережі Reikartz часто розташовані в обласних центрах, куди приїздять аграрії на виставки та переговори. Таким чином створюється горизонтальна синергія між дистрибуційним бізнесом і сферою гостинності. Макаронне виробництво теж не відірване від реальності рослинницьких підприємств групи – частина сировини надходить із власних полів, що дозволяє контролювати собівартість кінцевого продукту. Подібна модель замкненого виробничого циклу в різних модифікаціях працює на всіх рівнях групи.

Основні показники за окремими бізнес-напрямами групи Михайла Весельського

Модель управління та філософія підприємця

Управлінський стиль Михайла Весельського сформувався на стику радянського виробничого досвіду та західних стандартів корпоративного менеджменту, з якими він активно знайомився під час численних міжнародних поїздок. В основі його підходу лежить переконання, що керівник не має права вимагати від підлеглого того, чого сам не розуміє досконально. Це не просто гасло – у перші роки роботи “Райзу” він особисто виїздив на поля до клієнтів, брав участь у перемовинах із постачальниками, перевіряв якість сервісного обслуговування. Така “включеність” сформувала довіру команди, яка згодом перетворилася на один із головних нематеріальних активів групи.

Делегування повноважень у структурах Весельського відбувається за чітко прописаними регламентами. Кожен топменеджер має вичерпний перелік повноважень і відповідальності, а фінансові потоки контролюються через систему бюджетування, впроваджену ще на початку 2000-х. При цьому стратегічні рішення – відкриття нового виробництва чи вихід на експортний ринок – завжди проходять через обговорення на наглядовій раді. Підприємець неодноразово наголошував, що уникає одноосібного ухвалення рішень, якщо вони стосуються довгострокових перспектив. Для цього до ради директорів входять зовнішні експерти з фінансів, агротехнологій та юридичного супроводу. Таким чином знижується ризик ухвалення імпульсивних рішень, особливо в періоди ринкової турбулентності.

Ще одна особливість – ставлення до інновацій, яке тут називають “прагматичним тестуванням”. Усе нове обладнання чи технологічна схема спершу обкатується на одному-двох підприємствах або готелях, і лише після підтвердження економічної віддачі масштабується на всю мережу. Це правило поширюється як на агронапрям (системи точного землеробства, дрони для моніторингу посівів), так і на готельний бізнес (цифрові платформи бронювання, автоматизація взаємодії з гостями). Жоден актив не купується заради данини моді – рішення ухвалюється лише після розрахунку терміну окупності та оцінки впливу на суміжні ланки групи. Саме ця методичність дозволила бізнесу Весельського пройти через кризу 2008 року та різке падіння гривні у 2014-2015 роках без фатальних втрат.

Меценатство як повернення до витоків

Говорити про Михайла Весельського виключно в бізнес-координатах було б неповно, адже масштаб його доброчинної діяльності робить цей напрям не менш значущим за комерційні проєкти. Початком системного меценатства прийнято вважати 2010 рік, коли підприємець заснував громадську спілку “Фонд родини Весельських”. На відміну від багатьох іменних фондів, які обмежуються разовими грантами, ця структура взяла на себе довгострокові зобов’язання перед конкретними територіями. У фокусі – рідне село Радовель та сусідні громади Олевщини. Основні напрями роботи фонду охоплюють:

• відновлення та технічне оснащення шкіл і дитячих садків у Радовелі та навколишніх селах;
• будівництво й реконструкція доріг місцевого значення, включно з твердим покриттям;
• створення амбулаторій сімейної медицини з сучасним обладнанням;
• фінансування спортивних майданчиків і секцій для дітей та молоді;
• організація культурних подій, фестивалів, підтримка місцевих колективів;
• грантові програми для молодих спеціалістів, які готові працювати в сільській місцевості;
• програма енергонезалежності – встановлення сонячних панелей на соціальних об’єктах.

Найпомітнішим результатом цієї роботи стало перетворення Радовеля на один із найбільш упорядкованих сільських населених пунктів Житомирщини. Вулиці з освітленням на сонячних батареях, капітально відремонтована школа з мультимедійними класами, сучасна лікарська амбулаторія – усе це з’явилося не в межах державного проєкту, а завдяки послідовним вкладенням фонду. Важливо, що підхід не зводиться до “заливки грошима”. Фонд вимагає від громади співфінансування або трудової участі у проєктах – це принципова позиція, яка має виховувати відповідального власника, а не споживача благодійної допомоги. Весельський неодноразово наголошував, що головне завдання меценатства – створити умови, за яких люди самі захочуть залишатися в селі, працювати й розвивати його.

За даними відкритих джерел, фонд родини Весельських щороку спрямовує на проєкти в Радовелі та районі суми, співмірні з бюджетами невеликих міст. Одним із найбільш резонансних об’єктів стала перша в регіоні сільська сонячна електростанція, змонтована на даху місцевої школи. Вона не лише забезпечує потреби навчального закладу, а й дозволяє продавати надлишок енергії в мережу за “зеленим” тарифом, поповнюючи бюджет освітньої установи.

Вплив на регіональний розвиток і визнання

Масштаб підприємницької та меценатської діяльності Весельського неминуче вивів його на рівень регіональної політики. У різні роки він обирався депутатом Житомирської обласної ради, де опікувався питаннями бюджету та комунальної власності. Ця робота дала йому змогу глибше зануритися в механіку розподілу державних ресурсів і зіставити їх із потребами конкретних громад. Набутий досвід згодом трансформувався в адвокацію децентралізаційних процесів – підприємець послідовно виступав за розширення фінансових повноважень органів місцевого самоврядування, аргументуючи це тим, що громада на місці краще знає, куди скерувати кошти, аніж чиновники в обласному центрі.

Синергія бізнесу та соціальних проєктів створила на Олевщині унікальну ситуацію: регіон, який традиційно вважався депресивним через віддаленість від магістралей і слабку промислову базу, отримав потужного лобіста власних інтересів. Підприємства групи “Райз” сплачують податки до місцевих бюджетів, а фонд додає цільові надходження на інфраструктуру. У підсумку рівень життя в Радовелі та прилеглих селах помітно відрізняється від середньостатистичних показників для сільської місцевості півночі Житомирщини. Це парадоксальний, але красномовний приклад того, як поєднання комерційного хисту й особистої прив’язаності до місця народження здатне змінити соціальний ландшафт цілого куща.

Визнання прийшло не лише на місцевому рівні. Михайло Весельський неодноразово потрапляв до рейтингів найвпливовіших людей Житомирщини, а його бізнес-кейси ставали предметом вивчення в аграрних вищих навчальних закладах. Проте сам він не схильний до публічної рефлексії та зберігає звичку говорити фактами, а не деклараціями. Коли журналісти просять розповісти про мотивацію, він здебільшого відповідає, що справжній мотив – у почутті обов’язку перед землею, яка тебе виростила. Це старомодно, але надзвичайно дієво, якщо дивитися на результати. І поки одні підприємці шукають способи мінімізувати податкове навантаження, інший – добровільно будує дороги в глухому поліському селі.

Підсумовуючи, можна констатувати, що феномен Михайла Весельського не в тому, що він створив успішний бізнес, – таких історій в Україні чимало. Справжня особливість у послідовності, з якою підприємець протягом десятиліть реалізує модель, де зароблене повертається в громаду не у вигляді разових жестів, а як системний механізм відтворення середовища. Від інженера радгоспу до голови наглядової ради – шлях, на якому змінювалися масштаби, але не змінювалося корінне переконання: справа має бути прибутковою, а прибуток – працювати на людей, які живуть поруч.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts