Одеський тіньовий король Вадим Альперін: від успішного бізнесмена до ворога держави

Вадим Альперін – постать, навколо якої роками вирують гучні кримінальні справи, міжнародні санкції та запеклі дискусії у професійному середовищі. Уродженець Кам’янця-Подільського перетворився на одного з найвпливовіших гравців Одеського порту, а згодом – на символ системної контрабанди. Його ім’я щільно пов’язане з масштабним недоотриманням бюджетом митних платежів, затяжними війнами з НАБУ та втечею після оголошення підозри. Детективна історія Альперіна водночас шокує цинізмом схем і демонструє, наскільки глибоко корупційна павутина може пронизувати портову логістику.

Як хлопець із Кам’янця став одеським бізнесменом

Майбутній тіньовий лідер розпочинав із цілком легального поля. Вадим Альперін народився 1969 року в Кам’янці-Подільському, та вже в юності перебрався до Одеси, де швидко опанував нюанси комерції, пов’язаної з морськими перевезеннями. У 1990-х роках він зосередився на торгівлі товарами широкого вжитку – від продуктів харчування до текстилю. Спершу ніхто не вбачав у його підприємницьких кроках чогось загрозливого: типовий представник епохи первісного накопичення капіталу. Однак кмітливість Альперіна полягала у вмінні бачити проломи в системі митного контролю та швидко перетворювати їх на джерело прибутку.

Саме в той період сформувалася усталена мережа довірених осіб, які згодом обростуть десятками фірм-прокладок. Важливо, що Альперін ніколи не прагнув публічності: жодних інтерв’ю, мінімальна присутність у медійному полі. Натомість він системно вибудовував репутацію людини, яка “вирішує питання” з митницею. Вже тоді його ім’я почали згадувати у вузьких колах портових трейдерів – переважно в контексті надзвичайно швидкого оформлення вантажів, які за логікою мали б проходити ретельніші перевірки.

Згодом з’ясувалося, що стрімкий зліт Альперіна не був випадковим збігом обставин. У його орбіту потрапили люди з доступом до інформації про маршрути патрулювання та канали зв’язку з митними постами. Деякі свідчення вказують на те, що ще до офіційного визнання його бізнес-структур правоохоронцями, він налагодив стосунки з високопосадовцями фіскальної служби. Через це розслідувачі згодом називали його приклад класичним “бізнесом на митниці”, коли самі контролюючі органи ставали частиною механізму збагачення.

Схеми в порту: фірми-прокладки та контрабанда через “сірий” імпорт

Головний інструментарій Альперіна базувався на використанні низки компаній, які по черзі з’являлися в митних документах, а потім безслідно зникали. Так звані “фірми-одноденки” дозволяли розмивати сліди реального імпортера, а головне – підміняти коди товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності. Тобто дороговартісний одяг або електроніка в паперах перетворювались на дешеву рибу чи курячі субпродукти, що давало змогу платити в десятки разів менше митних зборів. Це стара, відома практика, однак Альперін довів її до промислових масштабів.

Окремою ланкою виступав механізм переривання ланцюга постачання через “порти-примари”. Вантаж заходив під виглядом транзиту до іншої країни, але фактично залишався в Україні, нібито розвантажуючись у неіснуючих терміналах. Подібна логістична еквілібристика вимагала скоординованої роботи митників, логістів та силового прикриття. За даними НАБУ, лише за один рік втрати бюджету від застосування цієї схеми могли сягати кількох сотень мільйонів гривень.

Слідчі з НАБУ встановили, що контейнери із взуттям відомих брендів декларувалися як “заморожені кальмари”, а у випадку з деякими партіями – навіть як “гуманітарна допомога”, яка взагалі звільнена від оподаткування.

Найбільш резонансним епізодом стала справа про так званий “шрот” – макуху соняшникову, якою прикривали постачання елітного алкоголю. За документами на адресу Альперінових структур йшли тонни корму для худоби, а в дійсності – партії імпортних міцних напоїв. Складність викриття полягала у колосальному масиві товарних потоків та налагоджених корупційних зв’язках, що унеможливлювало точкове реагування.

Окремо варто згадати про використання безтоварних операцій для формування фіктивного податкового кредиту. Фірми виписували одне одному рахунки за послуги, яких насправді не існувало, створюючи цілий каскад удаваних угод. Це дозволяло знімати готівку та ухилятися від сплати ПДВ. Таким чином портовий бізнес переставав бути просто контрабандою товарів, а перетворювався на багатоходову фінансову комбінацію.

Варто ознайомитись із основними типами махінацій, які використовувалися в Альперінових схемах:

• підміна кодів УКТ ЗЕД для штучного заниження митної вартості;
• оформлення реальних вантажів під виглядом транзиту, що “губився” на території України;
• маскування комерційних партій під гуманітарну допомогу;
• фіктивне розвантаження на неіснуючих складах для уникнення обліку;
• застосування фірм-одноденок для обриву ланцюга руху товару;
• каскадні безтоварні операції між підконтрольними структурами;
• виведення коштів через конвертаційні центри в готівку.

Масштабування цих прийомів стало можливим лише завдяки повному контролю над оформленням електронних митних декларацій та наявності “своїх” людей на постах. У результаті порт працював ніби у двох реальностях: офіційній та тіньовій.

Для порівняння нижче наведено ключові компанії, які фігурують у матеріалах розслідувань та на яких трималася інфраструктура контрабандного імпорту.

Полювання НАБУ та гучне затримання

У 2016 році Національне антикорупційне бюро розпочало активну фазу документування злочинної діяльності Альперіна. Поштовхом стали аналітичні звіти про колосальний розрив між обсягами імпорту, зафіксованими українською митницею, та даними країн-експортерів. Слідчі порівняли статистику Туреччини та Китаю з українськими показниками й виявили системне заниження вартості майже за всіма групами товарів, що проходили через мережу Альперіна. Паралельно з’ясувалося, що частина контейнерів взагалі не потрапляла в офіційний облік.

Кульмінацією оперативних заходів стало затримання Альперіна в листопаді 2017 року. Силовики провели одночасні обшуки в кількох офісах та приватних помешканнях, вилучили документацію, яка підтверджувала зв’язок між десятками фірм. Бізнесменові оголосили підозру за ч. 3 ст. 212 КК України – ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. Тоді ж у пресу потрапили кадри, на яких видно розкішний особняк із антикварними меблями – несподіваний контраст із образом непомітного комерсанта.

Найбільш гучно пролунала справа про “шротову схему”, у якій фігурувало понад 150 епізодів фіктивного ввезення. За версією слідства, загальна сума несплачених податків перевищила 200 млн грн лише за одним епізодом, а повномасштабна оцінка завданих державі збитків могла бути в рази більшою. Попри спроби адвокатів оскаржити арешт, суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в 21 млн грн. Гроші внесли, і Альперін вийшов на волю, що викликало хвилю критики з боку громадськості.

З того моменту він, на диво, не зник із радарів, а навпаки – продовжив брати участь у судових засіданнях, заперечуючи свою причетність до контрабанди. Сторона захисту наполягала, що всі операції здійснювалися в межах закону, а виявлені порушення є наслідком помилок митних брокерів. Втім, експерти у сфері зовнішньоекономічної діяльності одноголосно заявляли: сама архітектура бізнесу Альперіна свідомо створювалася для уникнення контролю.

Втеча з України, санкції та життя в Ізраїлі

Попри активну стадію слідства, у 2019 році Альперін безперешкодно залишив територію України. Згодом з’ясувалося, що він скористався паспортом громадянина Ізраїлю, який мав давно. Пізніше РНБО запровадила проти нього персональні санкції, що передбачали блокування активів, анулювання ліцензій та заборону на участь у приватизації. Однак фізична відсутність фігуранта надзвичайно ускладнила роботу органів правосуддя, і частина проваджень зависла в повітрі – міжнародні доручення виконувалися в’яло.

Перебуваючи за кордоном, Альперін продовжив цікаві для себе маневри: позивався щодо зняття санкцій, подавав позови до українських судів через представників. Його адвокати використовували аргументи про “політичне переслідування” та відсутність вироку. Такі дії стали характерним прийомом для осіб, які хочуть затягнути процес і створити юридичний хаос, аби відсунути момент остаточного рішення.

Водночас ізраїльський паспорт не став для нього абсолютним захистом. У 2021 році США запровадили санкції проти Альперіна та його найближчого оточення, звинувачуючи їх у причетності до значної корупції. Американське мінфінів заявило, що дії одеського бізнесмена підривали верховенство права в Україні. Це рішення фактично позбавило його можливості вести розрахунки в доларах і користуватися міжнародною банківською системою. Санкції також поширилися на низку пов’язаних із ним фірм, що остаточно паралізувало легальну частину імпортних потоків.

Попри гучний інформаційний фон, Альперін донині уникає екстрадиції. Його справа стала маркером того, як недосконалість міжнародно-правового співробітництва дозволяє фігурантам використовувати прогалини у двосторонніх угодах. У професійному середовищі дедалі частіше лунають голоси, що без політичної волі ЄС та Ізраїлю реальне покарання за мільярдні схеми залишиться ілюзорним.

Скільки втратила країна: оцінка шкоди від контрабанди

Оцінити реальні обсяги втрат держави через діяльність Альперіна важко, адже йдеться не лише про недоотримані податки, а й про ширший ефект дестабілізації ринку. За різними експертними підрахунками, щорічні втрати бюджету від підконтрольних йому схем могли сягати від 300 до 700 млн грн лише за кількома товарними групами. Найбільше постраждали сегменти текстилю, взуття, електроніки та алкоголю – там, де маржинальність контрабанди найвища. Легальні імпортери, які сплачували всі збори, опинилися в неконкурентному становищі й були змушені або йти в тінь, або згортати бізнес.

Державна фіскальна служба неодноразово констатувала парадоксальну ситуацію: офіційний імпорт скорочувався, натомість обсяги реального споживання зростали – вірна ознака того, що товари надходили поза контролем. Розслідувачі звертали увагу на разючу невідповідність між задекларованими обсягами ввозу та даними платіжного балансу. Це дало змогу вирахувати приблизний “податковий розрив”.

Шокуючим є й те, що в схемах Альперіна періодично спливали товари, які не просто не пройшли митне очищення, а становили ризик для здоров’я споживачів – контрафактний алкоголь, незареєстровані ліки, неякісний текстиль. Такі випадки додають до фінансових втрат ще й соціальний вимір. У звітах громадських організацій неодноразово підкреслювалося, що контрабанда в Одеському порту стала чинником гальмування прозорих реформ у митниці та підживлювала корупційне середовище на всіх рівнях.

Родина, партнери та кришування: хто стоїть за Альперіним

Модус операнді Вадима Альперіна важко уявити без стійкого кола спільників. Практично всі його компанії формально оформлювалися на довірених осіб – родичів, колишніх однокурсників, знайомих із портових структур. За даними слідства, значну роль відігравали його найближчі родичі, зокрема син Олександр Альперін, який фігурував у низці махінацій ще до повноліття. Такий розподіл ролей дозволяв самому Вадиму залишатися в тіні й водночас здійснювати загальне керівництво.

Партнерами Альперіна ставали не лише підприємці зі схожими інтересами, а й відверті кримінальні авторитети. У різний час у пресу просочувалася інформація про його тісні контакти з окремими представниками одеського криміналітету. Однак справжньою базою безпеки слугували стосунки з посадовцями Держмитслужби та регіональних управлінь. Свідчення кількох викривачів свідчать, що без прямої участі окремих митників та навіть силовиків масштаб схем був би технічно неможливим.

Цікаво, що після втечі Альперіна залишилася досить велика група лояльних менеджерів, які продовжували підтримувати залишки його логістичної мережі. Деякі з них згодом самі потрапили під санкції, але значна частина структур тихо перереєструвалася на нові обличчя. Таким чином проблема не зникла, а лише трансформувалася, що доводить системний характер контрабанди.

Спроби притягнути до відповідальності все оточення наштовхуються на брак якісних доказів, адже найбільш чутливі перемови велися в усній формі, а платіжні документи ретельно заплутувалися. Однак навіть з доступних матеріалів вимальовується картина, де родинний бізнес-клан тісно переплітається з державним апаратом, а корупція виступає єдиним цементувальним розчином.

Підсумовуючи цю об’ємну історію, бачимо, що справа Альперіна виявилася не просто кримінальним епізодом, а своєрідним дзеркалом хронічних хвороб української митниці. Відсутність ефективного міжнародного переслідування дозволила ключовому фігуранту уникнути реальної відповідальності, а санкції хоча й обмежили його фінансову активність, не зруйнували корупційне коріння. Доки прогалини в законодавстві та слабкість інституцій залишаються благодатним ґрунтом, на місце одних тіньових магнатів неодмінно прийдуть інші. Тому лише системне очищення портової інфраструктури й невідворотність покарання здатні перетворити цю резонансну справу на точку відліку реальних змін.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts