Економічна система України десятиліттями балансувала між радянською спадщиною та спробами ринкових перетворень. Серед небагатьох аналітиків, чий голос послідовно звучить у найвищих кабінетах, особливе місце займає Олег Устенко. Його кар’єра поєднала наукову глибину, банківську аналітику та прямий вплив на державну політику. Розуміння макрофінансових процесів, отримане в міжнародних інституціях, дозволило йому стати одним із ключових радників Президента з економічних питань. У цьому матеріалі зібрано етапи становлення, професійні досягнення та практичний внесок фахівця в економічне життя країни.
Освіта яка викувала економіста
Олег Леонідович Устенко народився 13 липня 1969 року в Києві. У 1991 році завершив навчання на факультеті економіки праці Київського інституту народного господарства (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана). Через чотири роки захистив кандидатську дисертацію, присвячену регулюванню ринку праці в умовах перехідної економіки. У 2011 році здобув науковий ступінь доктора економічних наук, представивши глибоке дослідження механізмів державного регулювання трансформаційних процесів. Ці роки сформували фундаментальне розуміння того, як інституції, ринки та поведінкові моделі формують економічну динаміку.
У стінах університету майбутній економіст опанував методи макроекономічного моделювання, статистичний аналіз і основи монетарної теорії. Викладацька практика на кафедрі макроекономіки дала змогу відточити вміння пояснювати складні явища доступною мовою – навичка, яка згодом стала його візитівкою. Перші наукові публікації стосувалися зайнятості та оплати праці, і вже тоді проглядалася увага до структурних дисбалансів. Участь у міжнародних конференціях, стажування за кордоном додали до теоретичної бази практичного виміру: він навчився порівнювати українські реалії з досвідом країн Центральної Європи, які успішно пройшли шлях ринкових реформ. Постійне самонавчання та робота з первинними даними перетворили його на аналітика, який не вірить у прості рецепти, а шукає причинно-наслідкові зв’язки. Докторська робота фактично підсумувала багаторічні спостереження: держава не повинна бути гравцем, який придушує ринок, а має створювати прозорі правила.
Від банківського аналітика до керівника фонду Блейзера
Після захисту кандидатської дисертації Устенко зосередився на практичній роботі. Він обійняв посаду головного економіста в українському підрозділі “Альфа-Банку”, де відповідав за аналіз макросередовища, валютного ринку та кредитних ризиків. Згодом очолив аналітичний департамент фінансової установи. У 2006 році його запросили стати виконавчим директором Міжнародного фонду Блейзера – аналітичного центру, який надає економічні дослідження для урядових структур і міжнародних партнерів. Під його керівництвом фонд став майданчиком для вироблення неупереджених макрооглядів та рекомендацій.
Фонд Блейзера не є класичною консалтинговою компанією, радше це лабораторія економічної думки, де готують щомісячні макроекономічні звіти, оцінюють фіскальну стійкість і моделюють наслідки регуляторних змін. Робота в цій структурі вимагала залізобетонної аргументації, адже висновки фонду часто використовують міжнародні організації, зокрема МВФ та Світовий банк. Саме тут Олег Леонідович набув унікального досвіду переговорного процесу: вчився доносити позицію України так, щоб вона була почута за кордоном. Його доповіді про стан платіжного балансу, динаміку зовнішнього боргу та прогноз інфляції не раз допомагали уникнути непорозумінь під час консультацій із кредиторами. Значна частина аналітики присвячувалась тому, як зменшити частку тіньової економіки та підвищити ефективність державних видатків. Цей багаж знань згодом став у пригоді на державній службі.
Як радник Президента впливає на економічний курс
28 травня 2019 року указом №340 Олега Устенка призначили позаштатним радником Президента України з економічних питань. У цьому статусі він отримав прямий доступ до формування порядку денного реформ. Основну увагу він зосередив на відновленні співпраці з МВФ, дерегуляції бізнесу, зменшенні тиску держави на підприємництво та прискоренні приватизації збиткових держактивів. Його участь у робочих групах дала змогу напрацювати конкретні законопроєкти: запровадження ринку землі, спрощення умов ведення бізнесу, лібералізацію валютного регулювання.
Радник не обмежується кабінетною роботою. Він регулярно брав участь у зустрічах із представниками міжнародних фінансових організацій, де аргументував необхідність нової програми фінансування. Значних зусиль докладено до скорочення регуляторного навантаження: за його наполяганням було скасовано кілька сотень застарілих постанов, які душили малий і середній бізнес. У податковій сфері вдалося просунути ідею ризик-орієнтованого підходу замість тотальних перевірок, хоча повної реалізації цей вектор потребує й надалі. Приватизація великих об’єктів, зокрема спиртових заводів і непрофільних активів, стала можливою зокрема завдяки наполегливій позиції економіста. Він послідовно відстоював тезу, що держава – неефективний власник, а гроші від продажу майна мають іти на погашення боргів, а не на латання поточних дірок бюджету.
Ключові напрями роботи Олега Устенка на посаді радника Президента:
| Напрям | Конкретні дії | Очікуваний результат |
|---|---|---|
| Монетарна стабільність | Відстоювання плаваючого курсу та інфляційного таргетування | Зменшення інфляційних очікувань, стійкість до зовнішніх шоків |
| Дерегуляція | Скасування сотень застарілих норм, спрощення дозвільних процедур | Зниження витрат бізнесу, вихід із тіні |
| Приватизація | Запуск великої та малої приватизації з прозорими аукціонами | Зменшення бюджетних втрат, прихід ефективних власників |
| Співпраця з МВФ | Підготовка меморандумів, участь у переговорах, моніторинг маяків | Продовження програм фінансування, довіра міжнародних партнерів |
| Ринок землі | Адвокація запуску обігу сільськогосподарських земель | Формування капіталізації аграріїв, довгострокове планування |
Макроекономічний компас без популізму
Олег Устенко послідовно виступає за жорстку фіскальну дисципліну та незалежність Національного банку. Він неодноразово наголошував, що надмірне державне втручання і спроби керувати курсом гривні призводять лише до накопичення дисбалансів. Ключовим пріоритетом він вважає зниження інфляції до цільового рівня 5–6 % і утримання реальних відсоткових ставок на передбачуваному рівні. Інший важливий меседж – без співпраці з МВФ неможливо забезпечити дешевий зовнішній ресурс для покриття бюджетних розривів.
Принципи, які він відстоює, не є абстрактною теорією. У розпал боргових криз економіст відкрито виступав проти емісійного фінансування дефіциту, нагадуючи, що друк грошей завжди закінчується інфляційним сплеском і знеціненням заощаджень. Натомість він пропонував точкові скорочення неефективних витрат і розширення бази оподаткування за рахунок детінізації. У питанні валютного курсу його позиція залишалася непохитною: плаваюче курсоутворення дозволяє економіці природно адаптуватися до зовнішніх шоків, тоді як фіксований курс лише відкладає проблему. Під час консультацій із міжнародними донорами він часто цитував приклади сусідніх країн, які після відмови від контролю за обміном валюти отримали приплив капіталу та швидше відновлювали довіру ринків.
Основні орієнтири макроекономічної політики, яких дотримується експерт:
- жорстка фіскальна дисципліна та збалансований бюджет;
- незалежність центрального банку та утримання інфляції в межах цільового коридору;
- відмова від емісійного фінансування дефіциту;
- лібералізація валютного ринку та плаваючий обмінний курс;
- мінімізація державного втручання в ціноутворення;
- активна співпраця з міжнародними фінансовими інституціями для підтримки платіжного балансу.
Публічний голос та його аргументи
Окрім закритих нарад, Устенко активно комунікує через ЗМІ, соціальні мережі та профільні конференції. Його стиль вирізняється здатністю перетворювати складні макроекономічні категорії на зрозумілі сценарії. Завдяки цьому бізнес-середовище отримує сигнали, що допомагають планувати діяльність. Аналітичні колонки в ділових виданнях, коментарі для іноземних агентств, участь у дискусійних панелях – усе це зробило його одним із найцитованіших економічних експертів України.
Більш ніж сотня наукових і публіцистичних праць охоплює теми від боргової стійкості до податкової культури. Характерною рисою його виступів є відсутність надмірного оптимізму або катастрофізму – натомість він пропонує холодний розрахунок і завжди спирається на цифри. Це не заважає йому використовувати запальні звороти, коли йдеться про марнотратство бюджетних коштів. У розмовах із пресою він уміє тримати удар: навіть у напружених ток-шоу залишається в межах аргументованої лінії, не скочуючись у популізм. Варто відзначити, що жодна програма співпраці з МВФ не обходилася без його ґрунтовного роз’яснення для суспільства: він розкладав умови на прості складові, показував вигоди і ризики. Подібна відкритість формує культуру діалогу, якої так бракує українському інформаційному полю.
На початку 2020-х років державний борг України залишався одним із найнижчих у Європі – менше 60 % ВВП. Це, на переконання Олега Устенка, надавало уряду простір для поміркованих зовнішніх запозичень без ризику дефолту, якщо зберігати бюджетну дисципліну та не піддаватися спокусі друку грошей.
Те що змінилося на практиці
За час дорадчої діяльності Устенка вдалося реалізувати низку структурних зрушень, які довго перебували в глухому куті. Було ухвалено закон про обіг земель сільськогосподарського призначення, скасовано сотні застарілих регуляторних актів, запущено велику та малу приватизацію. Уряд посилив бюджетну дисципліну та погодив з МВФ кілька програм фінансування, що допомогло уникнути дефолту в кризові періоди. Економісти визнають, що саме його послідовна позиція дозволила зберегти макростабільність навіть у періоди зовнішніх шоків.
Конкретні результати видно не лише в законах, а й у поведінці ринків. Після лібералізації валютного регулювання зменшився розрив між офіційним і готівковим курсом, знизилася частка непродуктивних спекулятивних операцій. Податкові зміни, ініційовані за його участі, спростили звітність для малого бізнесу та скоротили корупційні можливості контролюючих органів. Хоча не всі пропозиції вдалося втілити повністю, сам факт їхнього обговорення на найвищому рівні змінював тональність дискусії від “може потім” до “як зробити швидше”. Саме цей зсув у мисленні чиновників можна вважати одним із найвагоміших досягнень радника. Постійна присутність у публічному просторі, підкріплена реальними діями, створила ефект “дзеркала”, в якому влада бачить свої економічні помилки та змушена реагувати.
Фактично його підхід, заснований на цифрах і відмові від ілюзій, заклав фундамент для подальшої трансформації країни. Досвід Олега Устенка демонструє, що поєднання наукової підготовки, міжнародної аналітики та адміністративного ресурсу здатне рухати інституційні зміни навіть у складному політичному ландшафті. Без гучних обіцянок, спираючись на логіку цифр і залізобетонні аргументи, він продовжує відігравати роль камертона, за яким звіряють реальні реформи.
About the Author
