Олександр Кривенко та його роль у становленні Нацгвардії України

Коли мова заходить про відновлення боєздатності українських силових структур після початку російської агресії, неможливо оминути увагою внесок окремих командирів, які фактично з нуля вибудували сучасне військо. Олександр Кривенко – одна з таких постатей, чия роль у становленні Національної гвардії виявилася вирішальною. Його кар’єра охоплює період від радянської військової школи до керівництва оперативною бригадою в розпал гібридної війни. Завдяки фаховому підходу та вмінню швидко адаптуватися до реалій вуличних боїв, він перетворив розрізнені підрозділи на злагоджений механізм. Історія його життя – це приклад того, як особиста відповідальність командира визначає долю цілого роду військ.

Юність та перші кроки у війську

Олександр Васильович Кривенко народився 1973 року в родині військовослужбовця в місті Житомирі. З дитинства він був занурений у середовище, де сувора дисципліна та армійський побут були звичним тлом. Після закінчення школи вступив до Київського вищого загальновійськового командного училища, яке готувало офіцерів для мотострілецьких та танкових підрозділів. Ця освіта заклала фундамент тактичного мислення, що згодом дало змогу йому не просто виконувати накази, а й розробляти нестандартні рішення. Випуск 1994 року збігся з періодом розвалу СРСР і хаотичного реформування української армії. Молодий лейтенант потрапив до 72-ї окремої механізованої бригади, яка на той час була одним із найбільш боєздатних з’єднань Сухопутних військ. У гарнізонах Білої Церкви та інших містечок Київщини він пройшов шлях від командира взводу до начальника штабу батальйону. Саме там Кривенко здобув репутацію вимогливого офіцера, здатного водночас плекати людяне ставлення до підлеглих. Такий баланс жорсткості й турботи пізніше став його візитівкою. Колеги згадують, що Кривенко ніколи не обмежувався статутними нормами, а постійно шукав ефективніші способи організації повсякденної діяльності військ, через що часто вступав у дискусії зі старшими офіцерами.

Ключовим випробуванням ранньої кар’єри стала участь у миротворчих місіях. У складі українських контингентів він побував у Косові, де отримав безцінний досвід взаємодії з багатонаціональними силами та тактикою дій у міських умовах. Цей досвід різко контрастував із радянською підготовкою і показав, наскільки важливими є децентралізація прийняття рішень та ініціатива на рівні взводу. Після повернення він активно ділився спостереженнями з колегами, хоча тодішнє командування не завжди було готове до змін. Утім саме міжнародний досвід сформував у Кривенка стійке переконання, що майбутні збройні конфлікти потребуватимуть високомобільних, добре навчених підрозділів, здатних швидко адаптуватися. Це переконання він проніс до моменту, коли Україна зіткнулася з повномасштабною гібридною війною.

Формування нової Нацгвардії

Після Революції Гідності на порядку денному гостро постало питання створення Національної гвардії на базі внутрішніх військ. У березні 2014 року Олександр Кривенко отримав призначення на посаду заступника командира новосформованої 1-ї оперативної бригади, ядром якої стали колишні спецпідрозділи “Барс”, “Гепард” та добровольчі батальйони. Завдання виявилося архіскладним: треба було за лічені тижні перетворити різношерсту масу людей, часто без належної військової підготовки, на боєздатну тактичну одиницю. Довелося одночасно вирішувати питання матеріально-технічного забезпечення, озброєння, зв’язку та медицини. Кривенко взяв на себе неформальну роль основного координатора, оскільки командир бригади був перевантажений міжвідомчою бюрократією. Він особисто виїжджав на полігони, щоб разом із сержантами визначати базові навички, яких потребують бійці, і відкинути застарілі нормативи. Відразу дав зрозуміти, що традиційна муштра не допоможе в умовах міських боїв, де на перший план виходить індивідуальна тактична грамотність. Його підхід базувався на концепції “навчання через виконання реальних завдань”, тому підрозділи бригади майже відразу залучалися до охорони стратегічних об’єктів у зоні АТО. Це дало змогу швидко відсіяти тих, хто не готовий до справжньої війни, і навпаки – виявити лідерів серед особового складу. Паралельно Кривенко добивався централізованих поставок сучасного стрілецького озброєння, приладів нічного бачення та засобів радіозв’язку, яких катастрофічно не вистачало. Його наполегливість у зіткненнях з тиловими службами часто межувала з ризиком для кар’єри, але результати були очевидні: уже влітку 2014 року бригада відправила на передову зведені загони, спроможні виконувати завдання нарівні з регулярною армією.

Варто згадати рішення про створення навчального центру на базі бригади, де проходили інтенсивний курс новоприбулі добровольці. Там уперше ввели програму з тактичної медицини, яка потім поширилася на всю Нацгвардію. Офіцери, що служили з Кривенком, пригадують, як він особисто проводив заняття з топографії та корегування вогню, вимагаючи від командирів взводів точного розуміння місцевості ще до виїзду на позиції. Крім того, він запровадив регулярні тренування з бойовою стрільбою для всього особового складу, незважаючи на гостру нестачу набоїв. Особисто домовлявся з волонтерами про постачання макетів і лазерних цілевказівників, аби кожен боєць міг відпрацювати швидку зміну магазину й реакцію на раптові загрози. Така настійливість дала змогу підвищити влучність на 40% за перші два місяці. Така увага до деталей посприяла тому, що вже восени 1-ша оперативна бригада вважалася елітним формуванням серед силових відомств. Цей досвід показав, що навіть у найскрутніші часи грамотне управління здатне компенсувати брак ресурсів.

Тактична перебудова бригади

Коли 1-ша оперативна бригада отримала достатній бойовий досвід, Кривенко ініціював системний перегляд її організаційної структури. Головна проблема полягала в тому, що штатний розклад був успадкований від радянських внутрішніх військ і не відповідав реаліям конфлікту на сході. Замість габаритних стрілецьких рот, націлених на виконання поліцейських функцій, він запропонував формувати мобільні тактичні групи, здатні автономно діяти в сірій зоні. Це означало перехід від важкої бронетехніки до маневрених позашляховиків і пікапів, оснащених великокаліберними кулеметами та ПТРК. Водночас було посилено снайперські пари, що отримали на озброєння гвинтівки з далекобійністю понад 1200 метрів. Кривенко наполягав на тісній інтеграції аеророзвідки, яку на перших порах доводилося забезпечувати силами волонтерів із комерційними дронами. Ретельне опрацювання розвідданих із безпілотників дозволило більш точно наводити артилерію та уникати “дружнього вогню”. Він також запровадив практику обов’язкового документування кожного бойового виходу за допомогою відеореєстраторів, щоб надалі аналізувати помилки та вдосконалювати тактику. Цей аналітичний підхід був рідкістю для військ, що здебільшого покладалися на усні розбори. Для кращого розуміння масштабу змін варто порівняти ключові параметри оснащення та підготовки підрозділів до початку реформ і після їх впровадження.

Порівняння характеристик підрозділів до та після реформ Кривенка:

Це лише верхівка айсберга, адже головним здобутком стала зміна менталітету командирів, які перестали очікувати наказів згори й навчилися ухвалювати рішення самостійно.

Бойове хрещення на Донбасі

Уже наприкінці травня 2014 року зведений загін 1-ї оперативної бригади був передислокований у район Слов’янська, де тривали перші серйозні сутички з проросійськими озброєними формуваннями. Саме тут Кривенко вперше випробував на практиці концепцію малих маневрених груп, які завдавали точкових ударів з подальшим швидким відходом. У вуличних боях за участю снайперів і гранатометників противника така тактика дозволяла зберігати особовий склад, водночас завдаючи суттєвих втрат нападникам. Завдяки такому новаторству вдалося звести до мінімуму ефект несподіванки, яким часто користувався противник, змушуючи оборонців панікувати. Під час операції з розблокування блокпостів біля Краматорська підрозділи бригади зіткнулися з масованим кулеметним і мінометним вогнем. За спогадами очевидців, Кривенко особисто керував діями евакуаційної групи, що витягувала поранених з-під обстрілу, демонструючи граничну холоднокровність. Окрім безпосередніх бойових дій, він організував систему логістики, яка дозволяла безперебійно отримувати боєприпаси та харчування на передову навіть під час раптового загострення. У серпні 2014-го, коли тривали бої за Іловайськ, бригада виконувала завдання з утримання флангів, не дозволяючи противнику оточити основні сили. У ті дні стали очевидними переваги гнучкої структури: на відміну від важких механізованих колон, мобільні групи на пікапах швидко реагували на прориви і закривали небезпечні ділянки. На основі цього досвіду Кривенко сформулював низку принципів, які згодом стали стандартом для всієї Нацгвардії:

• мінімальна залежність від доріг – використання позашляховиків із високим кліренсом для руху в степу;
• безперервна розвідка – щонайменше один безпілотний літальний апарат мав постійно патрулювати передній край;
• ешелонована ППО – відпрацювання взаємодії ПЗРК “Ігла” із зенітними установками на базі вантажівок;
• снайперські засідки на висотах – заздалегідь обладнані позиції з прихованими шляхами відходу;
• чітке розмежування смуг відповідальності – уникнення дружнього вогню через суворе визначення секторів обстрілу;
• тактична медицина в кожному відділенні – присутність парамедика з розширеним набором засобів.

Результатом стала значно вища живучість підрозділів і зниження санітарних втрат, що для молодої гвардії було безпрецедентним.

Військова філософія та методи навчання

Кривенко мало вірив у готові устави, написані без урахування особливостей гібридної війни. Він неодноразово ініціював переписування інструкцій, залучаючи до цього офіцерів із бойовим досвідом та навіть цивільних аналітиків. Головний акцент робився на децентралізованому управлінні, що передбачало передачу права ухвалювати тактичні рішення на рівень роти, а в критичних ситуаціях – навіть командира взводу. Для цього був потрібен якісно новий рівень бойової підготовки молодших офіцерів, тому він домігся відкриття курсів тактичного лідерства безпосередньо в зоні АТО. Там відпрацьовувалися навички штурму будівель, контрснайперської боротьби та засідкових дій. Нерідко навчання проходили в умовах, максимально наближених до реального бою – із використанням бойових набоїв і димових шашок. Такий підхід, хоч і був пов’язаний із підвищеним ризиком, давав неоціненний психологічний гарт. Кривенко наполягав, що командир не має права вимагати від підлеглих того, чого не вміє сам, тому часто особисто брав участь у тренуваннях поряд із солдатами. Колеги відзначали його здатність миттєво опанувати будь-яку зброю – від ПКМ до ПТРК – і продемонструвати норматив, що вдвічі перевищував середній. Це викликало беззаперечну повагу навіть у найскептичніших “бувалих” сержантів.

Під час одного з виїздів на передову, коли через ворожий РЕБ повністю відмовили радіозасоби, Кривенко скоординував вогонь мінометної батареї за допомогою звичайного мобільного телефону. Він особисто передавав поправки через СМС, поки група прикриття не відновила зв’язок.

Окрім тактики, багато уваги приділялося морально-психологічному стану. За спогадами замполіта бригади, Кривенко запровадив обов’язкові психологічні дебрифінги після кожного серйозного зіткнення, що допомагало знизити рівень посттравматичних розладів. Усе це лягло в основу посібників, якими й досі користуються інструктори Нацгвардії.

Остання оборона під Мар’їнкою

Лютий 2015 року став одним із найзапекліших періодів війни на Донбасі. Після підписання Мінських домовленостей противник здійснив спробу максимально розширити контрольовану територію, атакуючи позиції ЗСУ та Нацгвардії в районі міста Мар’їнка. 1-ша оперативна бригада утримувала опорні пункти на південній околиці, куди стягувалися значні сили терористів за підтримки важкої артилерії. Усвідомлюючи ризик прориву, Кривенко разом із власним штабом висунувся на передову, щоб безпосередньо на місці скоординувати оборону. Його метою було організувати вогневі засідки, які б зупинили піхоту противника ще на підступах до основних позицій. Уранці 3 лютого під час масованого мінометного обстрілу одна з мін влучила в командний пункт, де перебував полковник Кривенко. Він отримав поранення, несумісні з життям, але до останнього моменту зберігав свідомість і віддавав накази, поки зв’язок не перервався. Його загибель стала важким ударом для всієї бригади, однак підлеглі виконали завдання – прорив було ліквідовано, після чого ворог відступив із великими втратами. Побратими згадують, що тієї ж ночі він відправив додому повідомлення, яке згодом набуло символічного значення: “Тримаємось, усе буде добре.”

Після смерті Кривенка його напрацювання не були забуті. Навпаки, командування Нацгвардії офіційно затвердило методики тактичної підготовки, які він обстоював. Створена ним система автономних груп лягла в основу реформи всіх підрозділів швидкого реагування. Нині ім’я Олександра Кривенка носять вулиці та навчальні заклади, а його особисті щоденники вивчають курсанти військових академій. Його загибель стала переломним моментом у тактиці оборони населених пунктів – відтоді командири почали набагато ретельніше облаштовувати запасні командні пункти та використовувати розосереджене управління. Але головним пам’ятником залишаються тисячі нацгвардійців, які пройшли школу “кривенківського” гарту і продовжують боронити країну за його принципами – упертістю, розумом і незламною вірою в товаришів.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts