Кар’єри, що зламують стереотипи, завжди викликають подив і повагу одночасно. Саме такий професійний маршрут подолав Олександр Маріковський – людина, яка починала з роботи в банківських структурах, а згодом стала одним із творців найуспішнішої антикорупційної реформи в Україні. Його історія позбавлена показного пафосу, натомість сповнена конкретних цифр, рішень і наполегливої боротьби за прозорість державних фінансів.
На одному з урядових засідань Маріковський, тоді ще заступник міністра, просто на ноутбуці запустив тестовий електронний аукціон для оборонного замовлення, щоб довести скептикам реальність цифрових закупівель у найзакритішій сфері.
Для кращого розуміння еволюції кар’єри політика варто поглянути на ключові віхи його становлення.
| Роки | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 2004 | Закінчив Київський національний економічний університет | Фах із міжнародної економіки |
| 2004–2014 | Робота в банках Укрсиббанк, Укрексімбанк, BNP Paribas | Аналіз корпоративних фінансів, злиттів і поглинань |
| 2015 | Запрошення до Міністерства економічного розвитку | Початок роботи над реформою публічних закупівель |
| 2016–2019 | Заступник міністра економічного розвитку | Запровадження системи Prozorro, економія 50 млрд грн |
| 2019–дотепер | Народний депутат України, голова підкомітету з публічних закупівель | Автор законів, що вдосконалюють закупівельне законодавство |
Освіта та старт у банківському секторі
Олександр Маріковський народився 21 лютого 1982 року в Києві. Ще в шкільні роки проявляв схильність до точних наук, що логічно привело його на спеціальність “Міжнародна економіка” Київського національного економічного університету. Диплом 2004 року відкрив двері у світ великих фінансів, який на той час бурхливо розвивався. Вибір виявився далекоглядним: випускник одразу потрапив до команди Укрсиббанку, де займався оцінкою кредитних портфелів та супроводом корпоративних клієнтів.
Згодом кар’єра набирала обертів у державному Укрексімбанку, а потім – у представництві міжнародної групи BNP Paribas. Там він опанував тонкощі структурування угод зі злиття та поглинання, навчився бачити економіку підприємств у розрізі не лише балансових звітів, а й реальних бізнес‑процесів. Саме цей досвід сформував у майбутнього реформатора звичку оперувати виключно цифрами, а не емоційними оцінками. Постійна робота з великими масивами даних виховала вміння швидко виділяти головне й відкидати другорядне, що пізніше стало його візитівкою у державному управлінні.
Роки у фінансовому секторі дали йому ще одну важливу якість – розуміння того, як неефективність публічних витрат підриває довіру бізнесу до держави. Маріковський нерідко спостерігав, як непрозорі тендерні процедури призводили до завищених цін або сумнівних постачальників навіть там, де можна було отримати якісний результат за розумні гроші. Це враження стало своєрідним моральним компасом, який зрештою привів його з банківського офісу до урядових кабінетів.
Перехід до міністерства та перші проєкти
2015 рік докорінно змінив траєкторію професійного життя Маріковського. На той момент Міністерство економічного розвитку й торгівлі шукало фахівців, здатних поєднати глибоке знання реальної економіки з бажанням зламувати бюрократичні бар’єри. Колишнього банкіра запросили на посаду радника, а вже за кілька місяців – керівника проєктного офісу з реформування системи публічних закупівель. Із самого початку стало очевидно: йдеться не про косметичні зміни, а про тектонічний зсув у тому, як держава витрачає платницькі кошти.
Першим серйозним викликом стала розробка концепції електронної платформи Prozorro. Ідея виглядала майже утопічно – перевести багатомільярдні потоки державних закупівель у відкритий цифровий простір, де кожен охочий міг би відстежити тендер у режимі реального часу. Маріковський не лише координував команду, а й власноруч шукав аргументи для скептиків, які твердили про неможливість технічної реалізації. Показово, що вже за рік роботи офісу вдалося провести перші пілотні аукціони та підготувати зміни до законодавства.
Саме на цьому етапі його почали сприймати не просто як технічного виконавця, а як ідеолога, здатного пояснити складні речі простою мовою. Він регулярно зустрічався з представниками бізнес-асоціацій, журналістами й міжнародними донорами, вибудовуючи довкола реформи мережу підтримки. Завдяки цим зусиллям Prozorro перетворилася з експерименту на загальнонаціональний стандарт, яким сьогодні користуються понад 35 тисяч державних замовників.
Prozorro та зміна правил гри у закупівлях
Офіційне призначення Олександра Маріковського на посаду заступника міністра економічного розвитку в 2016 році закріпило його статус головного архітектора реформи. Саме під його кураторством система Prozorro перейшла від статусу волонтерського проєкту до обов’язкового інструменту для всіх розпорядників бюджетних коштів. Масштаб змін виявився вражаючим: за перші два роки роботи платформи економія бюджету сягнула близько 50 мільярдів гривень, що еквівалентно річному бюджету кількох міністерств.
Успіх Prozorro визнали далеко за межами України. Міжнародна організація Open Contracting Partnership назвала українську модель взірцем відкритості, а Світовий банк та ЄБРР почали використовувати цей досвід для консультування інших країн. Маріковський особисто брав участь у презентаціях у Лондоні, Вашингтоні, Брюсселі й щоразу наголошував, що основою успіху стала не технологія сама по собі, а політична воля й відмова від кулуарних домовленостей. Цей прагматичний підхід різко контрастував із традиційним чиновницьким бажанням усе засекретити.
Проте шлях не був безхмарним. Окремі відомства, зокрема оборонне, намагалися вивести свої закупівлі з-під дії Prozorro, апелюючи до міркувань національної безпеки. Тоді й стався випадок із тестовим аукціоном на ноутбуці прямо в залі засідань уряду. Цей епізод не лише зруйнував міф про технічну неможливість, а й змусив законодавців негайно внести правки, які закрили лазівки для секретних закупівель без конкурсу. Так колишній економіст довів, що навіть у найбільш чутливих сферах можна поєднати безпеку з прозорістю.
Парламентська робота і ключові ініціативи
Після парламентських виборів 2019 року Маріковський став народним депутатом від партії “Слуга народу” й очолив підкомітет з питань публічних закупівель. Це дозволило йому перенести боротьбу за прозорість із виконавчої площини в законодавчу. Його першочерговим завданням було закріпити здобутки Prozorro на рівні законів, щоб жодна зміна уряду не могла відкотити реформу назад.
Серед найпомітніших законодавчих напрацювань, ініційованих або підтриманих депутатом, варто виокремити цілий пакет документів:
- закон про обов’язковість електронних аукціонів для всіх бюджетних замовників, що унеможливив паперову тяганину;
- зміни до закону про оборонні закупівлі, які відкрили цю сферу для Prozorro без шкоди для секретності;
- норми щодо спрощених закупівель у період пандемії, коли швидкість постачання медикаментів була критичною;
- механізм автоматичного блокування тендерів із ознаками корупційних ризиків на основі аналітики даних;
- запровадження рейтингу доброчесності постачальників, доступного для громадського контролю;
- правила, що дозволяють громадським організаціям моніторити закупівлі в реальному часі через відкритий API
Окремо слід згадати роботу над законопроєктами, які гармонізують українське закупівельне законодавство з директивами ЄС. Це мало не лише політичне значення, а й суто практичне: європейські компанії отримали зрозумілі правила гри, що посилило конкуренцію на тендерах. Маріковський неодноразово наголошував, що кожна гривня, зекономлена завдяки прозорим процедурам, це пряма вигода для лікарень, шкіл і дорожньої інфраструктури.
Парламентська діяльність закріпила за ним репутацію політика, який не боїться технічно складних тем. У той час як більшість депутатів уникають заглиблення в деталі закупівельних процедур, він зробив саме це своєю головною спеціалізацією. Такий підхід, хоч і не приносить гучних медійних заголовків, забезпечує реальний вплив на стан державних фінансів.
Філософія управління та особистий стиль
Характерною рисою Маріковського як управлінця є відданість доказовій політиці. Усі його виступи, коментарі й законопроєкти спираються не на ідеологічні гасла, а на конкретні цифри: скільки заощаджено, на скільки відсотків зросла кількість учасників торгів, який рівень конкуренції в певному сегменті. Така манера спілкування іноді здається сухуватою, проте саме вона допомагає долати спротив опонентів, які звикли оперувати загальними фразами.
Його стиль роботи нагадує радше менеджмент великої корпорації, ніж традиційне чиновництво. Ключові рішення приймаються на основі аналізу даних, а не політичної доцільності. Це викликає повагу серед міжнародних партнерів, які нерідко відзначають, що українська реформа закупівель виграє саме завдяки такому раціональному підходу. Маріковський не соромиться публічно визнавати помилки, але й не приховує досягнень: він часто наводить приклад того, як звичайна лікарня змогла закупити обладнання на 30% дешевше, ніж до впровадження Prozorro.
В особистому спілкуванні депутат тримається просто, без зайвої дистанції. Це проявляється і в неформальних зустрічах із підприємцями, і в публічних дискусіях. Водночас він уміє жорстко відстоювати власну позицію, коли йдеться про спроби розмити прозорість заради чиїхось приватних інтересів. Саме це поєднання відкритості й принциповості сформувало його авторитет у середовищі реформаторів.
Спадщина реформатора
Сьогодні, озираючись на пройдений шлях, можна з упевненістю сказати, що внесок Олександра Маріковського в економічну політику держави виходить далеко за межі однієї системи. Prozorro стала не лише інструментом економії коштів, а й символом того, що навіть у найбільш корумпованому середовищі можлива системна перемога. Вона змінила культуру взаємодії бізнесу з державою: тепер підприємці очікують чесних тендерів, а чиновники змушені грати за правилами.
Парламентський період засвідчив, що реформатор не зупинився на досягнутому. Він продовжує закривати прогалини в законодавстві, адаптувати систему до нових викликів, наприклад до потреб воєнного часу чи масштабної відбудови. Закони, ухвалені за його участі, вже дозволили пришвидшити процедури без втрати контролю, що є критичним, коли кошти виділяються на відновлення інфраструктури.
В особі Маріковського Україна отримала рідкісний приклад політика-експерта, який прийшов у владу не за гаслами, а з чітким планом дій. Його біографія доводить, що реальні зміни можливі, коли професійні знання поєднуються з готовністю витримувати тиск і не відступати від обраного курсу. І хоча шлях від економіста до впливового політика виявився складним, залишився він напрочуд логічним – адже справжні реформи завжди починаються з людей, які розуміють ціну кожної гривні.
About the Author
