Діяльність очільника НАЕК “Енергоатом” Петра Котіна дедалі частіше осмислюють крізь призму системних змін, що відбулися в атомній енергетиці України за короткий проміжок часу. Його підхід до управління, кадрових призначень та технологічної переорієнтації компанії сформував нову конфігурацію галузі, яку експерти називають “атомною фортецею”. Мова йде не про метафору, а про сукупність послідовних управлінських кроків, що дозволили українській атомній генерації зберегти стійкість в умовах зовнішнього тиску, ресурсних обмежень і безпекових загроз.
Початок шляху та виробничий гарт
Петро Котін здобув фахову освіту в галузі атомної енергетики, закінчивши Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” за спеціальністю “Атомні електричні станції та установки”. Одразу після випуску, у 1999 році, він прийшов на Запорізьку АЕС – найбільшу в Європі атомну станцію за встановленою потужністю. Там пройшов шлях від оператора реакторного цеху до заступника головного інженера з експлуатації, що забезпечило йому глибоке розуміння технологічних процесів на рівні “гарячого” виробництва. Безпосередня участь у пусконалагоджувальних роботах після ремонтів, управління змінами в реакторному відділенні та взаємодія з постачальниками обладнання сформували в нього специфічний тип мислення – орієнтований на деталь, цикл безпеки та безперервність генерації.
Після п’ятнадцяти років на ЗАЕС він перейшов до апарату НАЕК “Енергоатом”, де обіймав посади, пов’язані з виробничою стратегією та модернізацією. Цей етап дав змогу масштабувати бачення: від рівня окремого енергоблока до системи з кількох станцій. Саме в той період він сформував переконання, що атомна генерація не може розвиватися ізольовано від суміжних секторів – машинобудування, паливного циклу, логістики відпрацьованого ядерного палива. Нетиповою рисою для топменеджера такого профілю стала його звичка регулярно відвідувати виробничі майданчики особисто, без попередження, що пізніше трансформувалося в стандарт корпоративного аудиту безпеки.
Прихід на посаду голови правління та перші рішення
У квітні 2020 року Петра Котіна призначили виконувачем обов’язків, а згодом – головою правління НАЕК “Енергоатом”. Компанія на той момент перебувала у стані затяжної фінансової кризи, спричиненої багатомільярдними боргами на ринку електричної енергії, заниженими тарифами для населення та критичним зношенням основних фондів. За перші шість місяців роботи Котін ініціював внутрішній аудит контрактів, що виконувалися з простроченням, і запровадив щотижневі штаби з проходження ремонтної кампанії в міжопалювальний період. Такий темп був нетиповим для державного сектора, проте дозволив уникнути відкладених ремонтів, які накопичувалися роками.
Одним із перших стратегічних кроків стало рішення про форсовану диверсифікацію постачання ядерного палива. До того частка російського виробника ТВЕЛ у закупівлях свіжих тепловидільних збірок для реакторів ВВЕР-1000 перевищувала 70 відсотків. Котін поставив завдання збільшити обсяги палива компанії Westinghouse Electric Sweden AB, що використовувалося лише на одному енергоблоці Южно-Української АЕС з 2005 року. Паралельно він активізував переговори щодо локалізації виробництва комплектувальних деталей для паливних касет в Україні. Управлінська логіка була простою: зменшення монопольної залежності від одного геополітичного гравця знижує ризики зупинки енергоблоків через нетехнічні причини.
Диверсифікація ядерного палива як основа стійкості
Програма переходу на паливо Westinghouse стала центральним елементом технологічної перебудови всієї генерації. У вересні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, партія палива американсько-шведського виробництва була завантажена в реактор енергоблока №5 Запорізької АЕС, що стало сигналом для всього ринку. Станом на середину 2023 року частка палива Westinghouse в річних закупівлях “Енергоатому” перевищила 60 відсотків, а для реакторів ВВЕР-440 Рівненської АЕС компанія розробила модифіковану тепловидільну збірку, яка успішно пройшла дослідну експлуатацію.
Паралельно Котін наполягав на створенні в Україні повного циклу фабрикації паливних касет. У співпраці з Westinghouse було підписано меморандум про будівництво лінії з виробництва головок та хвостовиків для тепловидільних збірок, що дозволяє в перспективі перейти від простого постачання готових виробів до глибокої інтеграції у глобальний паливний ланцюг. Такий підхід змінює статус України зі споживача на виробника компонентів для атомної енергетики. Нижче наведено основні постачальники палива для українських АЕС у 2023-2024 роках:
- Westinghouse Electric Sweden AB – основний постачальник палива для ВВЕР-1000 та ВВЕР-440;
- НАЕК “Енергоатом” – власне виробництво цирконієвих комплектувальних деталей у кооперації;
- ČEZ Group – обмежені пробні поставки для тестування сумісності паливних інтерфейсів на ВВЕР-1000;
- Framatome – дослідні збірки для випробувань на Южно-Українській АЕС у межах диверсифікації;
- Китайський національний ядерний конгломерат – попередні консультації щодо перспектив після 2030 року;
- ТВЕЛ – залишкові обсяги за старими контрактами, що не були розірвані до завершення терміну дії;
- Westinghouse Electric Company (США) – постачання інжинірингових послуг для адаптації палива під українські реактори;
- Турбоатом – виготовлення внутрішньокорпусних пристроїв для сумісності з паливом нового типу.
Важливо зазначити, що перехід на альтернативне паливо вимагав не лише політичної волі, а й глибокого перерахунку нейтронно-фізичних характеристик активної зони. Фахівці Харківського фізико-технічного інституту та відокремленого підрозділу “Атомпроектінжиніринг” спільно з американськими інженерами провели серію моделювань поведінки паливних касет Westinghouse в умовах перехідних режимів, що гарантувало збереження усіх показників ядерної безпеки.
Цікавий факт: перше паливо Westinghouse українського дизайну для реакторів ВВЕР-440, завантажене на Рівненській АЕС, стало результатом десятирічної програми адаптації, яка передбачала виготовлення 36 дослідних збірок та їх послідовне випробування у трьох повних паливних циклах – безпрецедентний випадок для світової атомної практики.
Добудова нових енергоблоків та модернізація мережі
Під керівництвом Петра Котіна “Енергоатом” відновив активну фазу добудови енергоблоків №3 та №4 Хмельницької АЕС, які стояли законсервованими з радянських часів. У 2022 році було демонтовано частину старого обладнання, що не підлягало відновленню, а паралельно укладено контракти на постачання турбін, генераторів та систем управління. Особливістю проєкту стала відмова від російських комплектувальних, які передбачалися початковим проєктом ВВЕР-1000/В-320, на користь обладнання виробництва Power Machines (Індія), Doosan Enerbility (Південна Корея) та українського “Турбоатому”.
Для забезпечення прозорості та контролю за витратами створили окремий проєктний офіс, що звітує безпосередньо голові правління. Загальний кошторис добудови двох блоків оцінювався у 80-85 мільярдів гривень станом на 2023 рік, причому частину робіт профінансували за рахунок кредитних коштів під державні гарантії. Окрім будівництва нових гігаватів, Котін наполіг на глибокій модернізації діючих енергоблоків за програмою “LTO” (Long-Term Operation), що дозволило продовжити термін експлуатації шести реакторів на 10-20 років понад проєктний ліміт. Ці заходи мали критичне значення в умовах енергетичного дефіциту після масованих ракетних ударів по тепловій генерації.
Порівняння основних показників добудови блоків ХАЕС та стандартного реактора ВВЕР-1000.
| Параметр | ХАЕС-3 (добудований проєкт) | ХАЕС-4 (добудований проєкт) | Типовий ВВЕР-1000 (базовий) |
|---|---|---|---|
| Тип реактора | ВВЕР-1000/В-392 | ВВЕР-1000/В-392 | ВВЕР-1000/В-320 |
| Електрична потужність | 1100 МВт | 1100 МВт | 1000 МВт |
| Постачальник турбіни | Doosan Enerbility | Турбоатом (Україна) | Силові машини (РФ) |
| Готовність (2024) | 75% будівельних робіт | 40% будівельних робіт | експлуатується з 1980-х |
| Паливна збірка | Westinghouse RWFA | Westinghouse RWFA | ТВЕЛ або Westinghouse |
Атомна генерація під час збройного конфлікту
З лютого 2022 року “Енергоатом” функціонує в умовах, які жодна ядерна компанія у світі не проходила з часів Другої світової війни. Окупація Запорізької АЕС у березні 2022 року створила безпрецедентну ситуацію: персонал станції змушений працювати під зовнішнім військовим контролем, а шість енергоблоків сумарною потужністю 6000 МВт поступово перевели в стан “холодної зупинки”. Петро Котін організував віддалений центр моніторингу параметрів безпеки, куди через захищені канали зв’язку надходила телеметрія про рівень води у ставках-охолоджувачах, напругу на шинах власних потреб та радіаційний фон у санітарній зоні. Така система дозволяла фіксувати найменші відхилення, навіть коли прямий доступ інспекторів МАГАТЕ був відсутній.
Одночасно посилювалася фізична охорона трьох інших діючих станцій – Хмельницької, Рівненської та Южно-Української. Було встановлено додаткові інженерні загородження, модернізовано системи відеоспостереження та організовано взаємодію з підрозділами Національної гвардії за новими протоколами. За ініціативи голови правління створено мобільні групи радіаційної розвідки, які пройшли тренування на випадок позаштатних ситуацій в умовах відсутності сталого енергопостачання. Завдяки цим заходам за період 2022-2023 років не було зафіксовано жодного випадку пошкодження фізичних бар’єрів безпеки на українських АЕС, попри регулярні ракетні обстріли енергетичної інфраструктури загалом.
Управлінська модель та кадрова політика
Стиль управління, який Петро Котін привніс у “Енергоатом”, значно відрізняється від традиційної бюрократичної вертикалі, притаманної державним монополістам. Він скасував практику тривалих погоджень рішень через десятки проміжних інстанцій, запровадивши інститут “власників процесів” – головних інженерів, які отримали право фінансового підпису в межах своїх напрямів. Це прискорило ухвалення оперативних рішень щодо ремонтів, закупівель запчастин та залучення підрядників. Водночас було посилено відповідальність за дотримання ядерної безпеки: будь-яке відхилення від регламенту фіксувалося в центральній базі даних із персональною прив’язкою до виконавця.
Значна увага приділялася оновленню кадрового складу. Середній вік оперативного персоналу на початок 2020 року перевищував 52 роки, що загрожувало кадровим провалом через одночасний вихід на пенсію значної кількості фахівців. Котін ініціював програму залучення випускників профільних кафедр КПІ, Харківського політехнічного інституту та Одеського національного політехнічного університету, запровадивши гарантоване перше робоче місце та менторський супровід досвідченими начальниками змін. За три роки вдалося знизити середній вік персоналу на 5 років та підвищити частку працівників з повною вищою профільною освітою до 85 відсотків.
За відносно короткий період роботи на посаді голови правління НАЕК “Енергоатом” Петру Котіну вдалося перевести атомну галузь України в режим, який поєднує експлуатаційну надійність, швидку адаптацію до змін зовнішніх умов та послідовне ускладнення технологічної бази. Послідовна відмова від безальтернативних джерел постачання, активізація будівництва нових потужностей і впровадження управлінських механізмів, що спираються на персональну відповідальність, сформували конфігурацію, яка справді заслуговує на означення “атомна фортеця”. Ця модель не є застиглою конструкцією – вона передбачає постійну еволюцію, і подальші кроки компанії, ймовірно, будуть спрямовані на поглиблення інтеграції у світовий енергетичний простір уже в ролі суб’єкта з власними виробничими компетенціями.
About the Author
