Коли мова заходить про старовинні українські прізвища, уява часто малює козацькі реєстри, пожовклі церковні метрики або судові акти давніх містечок. Прізвище Білоцерковець стоїть осібно навіть серед цього масиву історичних маркерів. Воно недвозначно вказує на географічний корінь, але за цим прямотою ховається набагато складніша соціальна мозаїка. Не кожне топонімічне прізвище могло одночасно належати козацькій старшині, купецькому стану та сільським священникам. А це прізвище – могло.
Його носії не завжди лишалися в межах рідного міста Біла Церква. Часто сам факт використання такого прізвища свідчив про те, що людина покинула свою малу батьківщину, і нове оточення потребувало її чіткої ідентифікації за місцем виходу. У цьому тексті ми розберемо, як формувалося значення цього прізвища, чому воно виникало в різних соціальних прошарках, хто з його носіїв залишив слід в історії та як воно живе сьогодні.
Чому прізвище чітко прив’язане до Білої Церкви
Прізвище Білоцерковець належить до класичного типу топонімічних родових імен, які формувалися шляхом додавання суфікса -ець до назви населеного пункту. Такий словотвірний механізм був надзвичайно продуктивним на теренах Речі Посполитої та Гетьманщини у XVI–XVIII століттях. Достатньо згадати аналогічні моделі, як-от Богуславець, Чигиринець або Корсунець. В основі лежить назва міста Біла Церква, яке ще з часів Ярослава Мудрого відігравало роль південного форпосту Русі, а пізніше стало центром староства та полку.
Лінгвістична прозорість тут оманлива. Носій прізвища не обов’язково був корінним уродженцем міста. У козацьких реєстрах середини XVII століття трапляються випадки, коли Білоцерковцем записували людину, яка тривалий час служила в Білоцерківському полку або належала до місцевої замкової адміністрації, але походила з іншого регіону. Це була своєрідна соціальна стигма, яка вказувала на ключовий період життя особи. Землевласницька шляхта також могла отримати таке прізвище-прізвисько, якщо її основні маєтності концентрувалися в околицях Білої Церкви, навіть якщо родовий герб був зовсім не місцевого походження.
Рухливість населення під час Руїни та подальшої колонізації Слобожанщини відіграла вирішальну роль у поширенні прізвища. Коли переселенці з Правобережжя засновували нові слободи, місцеві канцеляристи часто заносили їх до переписних книг саме за назвою місця попереднього проживання. Так вихідці з Білої Церкви ставали Білоцерковцями в документах Острогозького чи Харківського полків, і це прізвище закріплювалося вже за їхніми нащадками. Отже, за прямим значенням “людина з Білої Церкви” криється складний клубок міграційних потоків та адміністративних практик.
Перші писемні сліди в архівах та реєстрах
Найдавніші достовірні фіксації прізвища Білоцерковець дослідники знаходять у документах Білоцерківського магістрату та актових книгах Київського воєводства першої половини XVII століття. У так званих “записових та поточних книгах” 1620-х років воно фігурує у справах про межові суперечки між міщанами. Тоді прізвище ще тісно перепліталося з патроніміком, часто записували “Семен Білоцерковець, син Іванів”, що свідчить про проміжний етап переходу від прізвиська до повноцінної спадкової форми.
Звитяга Богдана Хмельницького зробила реґіон епіцентром військового життя, що значно ущільнило бюрократичний слід. У “Реєстрі Війська Запорозького 1649 року” Білоцерковець згадується у складі саме Білоцерківського полку. Парадокс у тому, що прізвище, яке позначало належність до місцевості, іноді отримував козак, який походив із сусіднього села, але в полку його записували за назвою полкового центру, щоб відрізнити від однофамільців. Полковником тоді був Михайло Громика, і в сотенних списках можна віднайти кількох носіїв, які виконували обов’язки гармашів та десятників.
Церковна документація також рясніє цим прізвищем. Метричні книги соборної Микільської церкви Білої Церкви, які частково збереглися з 1730-х років, фіксують цілу династію священнослужителів. Характерно, що у XVIII столітті відбувається розгалуження: з’являються записи “Білоцерковець, диякон” поруч із записами “Білоцерковець, цехмістр ткацького цеху”. Це означає, що прізвище вже повністю втратило безпосередній зв’язок із актом переселення, перетворившись на сталий спадковий маркер різних станів.
Географія поширення за межами історичної батьківщини
Аналізуючи карту розселення Білоцерковців на початку XX століття, можна простежити чіткий вектор на схід та південний схід. Якщо у Київській губернії це було відносно рядове прізвище, то в Полтавській, Катеринославській та Харківській губерніях воно одразу впадало у вічі як явно прийшле. Велика хвиля міграції припала на період будівництва залізниць у 1870-1890-х роках. У формулярних списках робітників та службовців Курсько-Харківсько-Азовської залізниці це прізвище трапляється неодноразово.
Цікаво, що на території Російської імперії прізвище майже не піддавалося русифікації, на відміну від багатьох інших українських прізвищ, яким змінювали закінчення. Воно зберігало характерний суфікс -ець навіть у документах московських канцелярій. Це пояснюється його відносною милозвучністю та зрозумілістю для слов’янського вуха. Натомість у польському діловодстві траплялася форма “Białocerkiewiec”, але серед шляхти вона не набула широкого розповсюдження, оскільки білоцерківська околична шляхта частіше послуговувалася прізвищами на -ський.
Сьогодні, за даними відкритих реєстрів, найбільша концентрація носіїв спостерігається у Київській області та в місті Києві, а також у Дніпропетровському регіоні. Є невеликі осередки в Західній Україні, куди це прізвище потрапило, найімовірніше, через трудову міграцію в радянський період та через родинні зв’язки.
Видатні постаті, які носили це прізвище
Прізвище Білоцерковець не належить до надто поширених, проте кожна епоха в українській історії висувала окремих його носіїв на помітні ролі. Їх долі складалися по-різному: одні будували військову кар’єру, інші досягали вершин у науці, треті опинялися в епіцентрі політичних буревіїв. Спільним знаменником часто було те, що походження прізвища, яке постійно нагадувало про місто-фортецю, немовби накладало на них відбиток внутрішньої стійкості.
Серед військових варто згадати козацького старшину Петра Білоцерковця, який у середині XVIII століття обіймав уряд бунчукового товариша в Лубенському полку. Його діяльність була тісно пов’язана з Генеральною військовою канцелярією гетьмана Кирила Розумовського. У фондах Центрального державного історичного архіву України зберігаються його доношення, які стосуються впорядкування земельних меж. Він був типовим представником тієї частини старшини, яка намагалася поєднати вірну службу імперії з захистом автономних прав Гетьманщини.
У XX столітті особливо виділяється постать Дмитра Білоцерковця – вченого-геолога, який працював у системі Академії наук УРСР. Його дослідження стосувалися гідрогеології Донбасу та прогнозування підземних водних ресурсів. У 1960-х роках він був одним із авторів методики оцінки запасів мінеральних вод для санаторно-курортного комплексу. Його наукові праці, написані в сухому, проте глибокому стилі, досі цитуються у фаховій літературі. Цей носій прізвища повністю відійшов від історичної спадщини козацького регіону, присвятивши себе вивченню надр землі.
Цікавий факт: у списках розкуркулених по Білоцерківському району на початку 1930-х років трапляється запис про селянина Білоцерковця, який, незважаючи на своє прізвище, ніколи не жив у самому місті, а мешкав у віддаленому хуторі. Його прадіди оселилися там ще у XVIII столітті, зберігши прізвище як вказівку на далеку історичну прабатьківщину.
Коли звичайне прізвище стає частиною культурного коду
У містечковому фольклорі Білої Церкви та навколишніх сіл збереглися прислів’я та приказки, де обігрується це прізвище. Найчастіше воно фігурує у весільних піснях або жартівливих сварках, коли потрібно підкреслити місцевий патріотизм чи, навпаки, впертість. Фраза “упертий, як Білоцерковець” побутувала в селах Сквирського повіту ще на початку XX століття. Фольклористи пояснюють цей феномен тривалим суперництвом між сусідніми містечками, де будь-яка назва чи прізвище швидко обростали стереотипними характеристиками.
У літературному просторі прізвище з’являється рідко, але влучно. У творах письменників-шістдесятників, які зверталися до історичної прози, цей антропонім використовувався для створення колориту. Коли персонажа називали Білоцерковцем, це було своєрідним кодом, який одразу повідомляв читачеві про регіональну приналежність та певний соціальний контекст, без потреби розлогих пояснень. Це підкреслювало семантичну вагу, яку прізвище зберігає в національній пам’яті.
Сучасний кінематограф також не оминув його увагою. У документальних стрічках, присвячених історії козацтва, це прізвище час від часу згадується як хрестоматійний приклад утворення родових імен. Воно стало свого роду навчальним експонатом на лекціях з ономастики. Втім, для самих носіїв прізвища – це передусім родинна легенда, яка передається з покоління в покоління, іноді з припущеннями про шляхетське коріння, а іноді зі скромними розповідями про селян-переселенців.
Аби краще зрозуміти масштаб внеску носіїв цього прізвища, варто поглянути на зведену картину їхньої діяльності в різних сферах:
Порівняльний огляд відомих носіїв прізвища за історичними періодами
| Історичний період | Представник | Рід діяльності | Значення для епохи |
|---|---|---|---|
| Козацька доба (XVII–XVIII ст.) | Петро Білоцерковець | Бунчуковий товариш, Лубенський полк |
Землевпорядкування, адміні- стративна діяльність за гетьмана К. Розумовського |
| Кінець XIX – початок XX ст. | Олекса Білоцерковець | Цукрозаводчик, меценат |
Розвиток цукрової промисловості, фінансування земських шкіл |
| Радянський період | Дмитро Білоцерковець | Вчений-гідрогеолог, АН УРСР |
Методики пошуку підземних вод Донбасу |
| Сучасність | – | Підприємці, юристи, аграрії |
Творення середнього бізнесу, локальний розвиток громад |
Генеалогічний пошук для тих, хто носить це прізвище сьогодні
Тим, хто носить прізвище Білоцерковець і бажає докопатися до власного коріння, варто починати пошук не з козацьких реєстрів, а з даних Всеросійського перепису населення 1897 року та подвірних переписів. Саме там можна відшукати кількісний розподіл родин з таким прізвищем у конкретних селах. Цей шар інформації дає змогу швидко прив’язатися до місцевості, адже, як показує практика, до колективізації селянські родини з цим прізвищем були дуже осілими.
Далі доцільно переходити до метричних книг сільських церков. Варто враховувати, що в православних консисторських архівах прізвище могло записуватися з варіаціями, проте суфіксальна частина майже завжди залишалася незмінною. Ускладнює пошук те, що в межах одного села могло проживати кілька окремих гілок Білоцерковців, які не були між собою родичами, а просто походили з різних вихідців колись давнього міста. Тому критично важливо перевіряти поручителів при вінчанні та хрещенні – саме за ними часто можна розділити родинні гілки в межах однієї громади.
Для тих, чиї предки належали до духовного стану або міщанства, розумно перевірити Клірові відомості та ревізійні казки. У ревізіях це прізвище зафіксоване по Київській губернії досить рано, і там можна прослідкувати чоловічі лінії на глибину кінця XVIII століття. Пошук ускладнюється тільки тим, що частина архівів була втрачена під час пожеж та воєн.
Сучасним носіям прізвища Білоцерковець не варто сприймати його як простий набір літер. Воно, по суті, є персональним історичним навігатором. Достатньо поглянути на карту міграцій або перечитати старі судові справи, щоб побачити живу тканину минулого. У цьому роді переплелися долі козаків, які боронили південні рубежі, торговців, які везли товари на ярмарки, та селян, які повільно, але вперто освоювали нові землі. Від замку на Росі, через бурхливе XVII століття аж до сучасних міських нетрів – прізвище залишається сталим маркером, у якому дзвенить назва одного з найдавніших міст України. Саме ця стійкість у часі і робить його дослідження таким вдячним заняттям.
About the Author
