Коли йдеться про українських управлінців, чия біографія викликала неоднозначну реакцію, постать Романа Насірова згадують чи не першою. Його траєкторія видається майже парадоксальною: хлопець із Чернівців здобув фінансовий досвід у лондонському Сіті, а згодом опинився в епіцентрі податкових конфліктів та кримінального переслідування. Від кар’єри аналітика, який прораховував рухи на ринках капіталу, до посади керівника Державної фіскальної служби – цей шлях усіяний різкими поворотами. Замість того щоб обмежитися звичним описом скандалів, варто детально розібратися, як формувалися професійні навички, які управлінські рішення ухвалювалися і що, власне, стало тригером гучних процесів. Саме про це далі.
- Ранні роки та освіта, яка не вписувалася в стандартні схеми
- Лондонський плацдарм: Bloomberg, Renaissance Capital та школа великих угод
- Повернення в Україну та кроки в державному секторі
- Керівництво фіскальною службою: реформаторський запал та системний супротив
- Кримінальна площина: затримання, застави та судові баталії
- Життя після ДФС: політичні спроби та експертна присутність
Ранні роки та освіта, яка не вписувалася в стандартні схеми
Роман Насіров народився 2 березня 1979 року в Чернівцях – місті, яке нерідко називають культурним перехрестям України. Початкові академічні інтереси майбутнього посадовця були зосереджені не так на державному управлінні, як на глобальній економіці. Він здобув базову вищу освіту в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, обравши спеціальність “міжнародна економіка”. Випускникам цієї програми на той час відкривалося вікно в міжнародні структури, проте мало хто одразу вирушав до фінансових центрів. Насіров ризикнув: у 2001 році вступив до магістратури University of East London, де отримав ступінь магістра з фінансів та ринкового аналізу. Прикметно, що паралельно він проходив прикладні кейси з корпоративного управління в Booth School of Business Чиказького університету – це дозволило з’єднати британську аналітичну школу з американським прагматичним підходом.
Тодішнє середовище лондонських навчальних закладів вирізнялося жорсткою конкуренцією, а робота з інструментами оцінки ризиків та моделювання цінних паперів вимагала постійного вдосконалення. Співпраця з викладачами-практиками, які мали досвід роботи в міжнародних торгових платформах, навчила швидко реагувати на волатильність ринку й застосовувати мультифакторний аналіз. Формальна освіта, втім, була лише фундаментом: набагато важливішою виявилася здатність налагоджувати контакти з фахівцями, які щодня супроводжували угоди з різними класами активів. Дехто з його однокурсників пригадував, що Роман не цурався позанавчальних зустрічей з трейдерами, стажувань у бек-офісах інвестиційних інституцій та самостійного вивчення торгових терміналів. Така комбінація знань і соціальних навичок згодом перетворилася на професійний фундамент, який дозволив йому перейти від академічного аналізу до реальних ринкових операцій.
Лондонський плацдарм: Bloomberg, Renaissance Capital та школа великих угод
Після завершення магістерської програми Насіров закріпився в Bloomberg L.P. – компанії, що довгий час слугувала своєрідним інкубатором для майбутніх фахівців із ринків капіталу. Тут він обіймав посаду аналітика, супроводжував моніторинг облігацій, акцій та похідних інструментів, а також готував аналітичні звіти для клієнтів, які оперували великими портфелями. Робота термінальної системи Bloomberg у режимі реального часу привчала до миттєвого ухвалення рішень, де розбіжність у кілька базисних пунктів могла коштувати контрагенту значних втрат. У цьому середовищі жорстко відсіювалися працівники, які не вміли структурувати величезні обсяги даних без втрати точності.
Згодом він перейшов до Renaissance Capital – фінансової компанії, що спеціалізувалася на ринках, які розвиваються. Посада передбачала роботу з макроекономічними показниками, кредитним аналізом держав та корпорацій, а також підготовку стратегічних прогнозів для великих гравців. На той момент ринки пострадянського простору були вкрай мінливими, а локальні політичні цикли часто ламали будь-які моделі. Проте саме в Renaissance Capital Насіров навчився читати політичний контекст як частину економічного розрахунку – вміння, яке пізніше дуже сильно вплинуло на його київську кар’єру. Крім того, він відповідав за взаємодію з портфельними менеджерами, які ухвалювали рішення про перерозподіл капіталу між країнами, тож комунікація з ними вимагала не лише аналітичної, а й переговорної майстерності.
Прикметно, що саме в цей період сформувалося його сприйняття державного апарату не як чогось чужорідного, а як складної системи, яка теж підлягає оцінці та прогнозуванню. У внутрішніх обговореннях він неодноразово наголошував, що податкова політика країни створює не менше турбулентностей, ніж зміни облікової ставки центрального банку – ця теза пізніше майже дослівно з’являлася в його публічних виступах. Досвід лондонського Сіті дав йому ключову перевагу – здатність оперувати складними фінансовими конструкціями без внутрішнього страху перед масштабом державного документообігу.
Повернення в Україну та кроки в державному секторі
У 2014 році Роман Насіров зробив різкий віраж – залишив позицію в британській фінансовій структурі й погодився на пропозицію стати радником міністра фінансів України. Той період вирізнявся гібридними викликами: країна балансувала між макрофінансовою дестабілізацією та необхідністю залучити зовнішнє фінансування для підтримки платіжного балансу. Ключовим напрямом його роботи на посаді радника стала податкова реформа – зона, де поєднувалися інтереси великого бізнесу, міжнародних партнерів та політичних груп. Насіров особисто брав участь у формуванні пропозицій щодо спрощення адміністрування податку на додану вартість та перегляду критеріїв ризиковості платників. Попри те, що частина напрацювань залишилася на рівні документів, саме цей досвід вивів його в поле зору впливових осіб уряду.
Перехід на посаду голови Державної фіскальної служби у травні 2015 року був прямим логічним продовженням його радницької діяльності. Процедура призначення супроводжувалася обговоренням британського підґрунтя фахівця: він здав посвідку на постійне проживання у Сполученому Королівстві, щоб уникнути будь-яких юридичних колізій. У медіа тоді активно циркулювали сподівання, що людина з досвідом міжнародних фінансових ринків зможе перезавантажити систему, де процвітали тіньові схеми. Насправді перед ним стояло завдання не просто підштовхнути реформу, а втримати баланс між вимогами кредиторів, бізнес-асоціацій та внутрішньополітичними очікуваннями.
Перші тижні його керівництва позначилися гучними обіцянками ліквідувати податкові ями та запровадити ризик-орієнтований підхід до перевірок. Однак дуже швидко стало зрозуміло, що апарат спирається на старі кадри, які звикли до неформальних правил гри. Роман Насіров намагався використати свій англійський управлінський досвід, апелюючи до прозорості процедур, але зіткнувся з опором, який українська бюрократична традиція плекала десятиліттями. Це створювало подвійне враження: з одного боку, керівник пропонував технологічні рішення, з іншого – йому закидали неспроможність швидко покарати учасників схем.
Керівництво фіскальною службою: реформаторський запал та системний супротив
Публічний образ голови ДФС у 2015-2016 роках змінювався від захоплення до глибокої критики. Основною новацією, яку активно просував Насіров, стало впровадження системи електронного адміністрування ПДВ. Ідея полягала в тому, щоб автоматично блокувати ризиковий податковий кредит на основі алгоритмів, а не рішень інспектора. На той момент це виглядало як спроба перетворити фіскальну службу з репресивного органу на аналітичний. Технічні збої на старті викликали хвилю обурення серед підприємців, однак фахівці згодом визнавали, що сама модель була співзвучною європейським практикам. Насіров неодноразово наголошував, що автоматизація має стати головним запобіжником від людського свавілля, і ця теза була підхоплена частиною експертного середовища.
Паралельно тривала внутрішня боротьба за контроль над митними потоками. Тіньовий обіг на кордоні приносив колосальні рентні надходження групам, які не збиралися поступатися позиціями. Керівник ДФС анонсував кадрові чистки в регіональних митницях, проте частина з них обмежилася перестановками без реального перезавантаження. Саме в цей момент його почали звинувачувати у вибірковості дій: одних начальників змінювали, інших – залишали, посилаючись на потребу “поступовості реформи”. Критики вказували на те, що людина з лондонським бекграундом мала би діяти рішучіше, але прихильники парирували, що повна дестабілізація митниць могла призвести до паралічу зовнішньої торгівлі.
Напруга досягла піку після публікації розслідувань щодо так званої “газової справи” – схеми, пов’язаної з реструктуризацією боргів компаній, які афілійовані з колишнім народним депутатом Олександром Онищенком. За даними слідства, протягом 2015-2016 років державний бюджет недоотримав близько 2 мільярдів гривень через неправомірне надання розстрочок податкових зобов’язань. Йшлося про те, що фіскальна служба під керівництвом Насірова дозволила необґрунтоване уникнення сплати ренти за видобуток газу. Хоча сам очільник публічно заперечував особисту причетність, ця справа стала точкою неповернення в його адміністративній кар’єрі.
Кримінальна площина: затримання, застави та судові баталії
У березні 2017 року події набули карколомного розвитку. Співробітники Національного антикорупційного бюро України затримали Романа Насірова безпосередньо в лікарні, де він перебував після хірургічного втручання. Йому оголосили підозру за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу – зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. Солвентський сумар: ідеться про збитки майже в два мільярди гривень. Через кілька днів суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави в розмірі 100 мільйонів гривень, що на той момент було однією з найбільших сум для посадовців такого рангу. Поручителі зібрали кошти менш ніж за добу, і Насіров вийшов із слідчого ізолятора.
Станом на 2017 рік застава в 100 мільйонів гривень для підозрюваного у зловживанні службовим становищем стала рекордною в історії українського антикорупційного судочинства, хоча пізніше цю цифру перекривали в інших справах.
Процесуальна історія розтягнулася на роки. У 2018 році з’явилася ще одна підозра – цього разу стосовно недостовірного декларування майна, де фігурували незадекларовані статки та об’єкти родини. Перший судовий вердикт у цьому епізоді пролунав у 2020 році: суд визнав його невинуватим через недоведеність умислу, а згодом апеляційна інстанція підтвердила виправдувальний вирок. Паралельно розглядалася основна газова справа. У ній суди кількох інстанцій то повертали обвинувальний акт прокуророві на доопрацювання, то призначали розгляд по суті. Захист використовував аргументацію про відсутність прямого умислу та наголошував на тому, що рішення про розстрочення податкових боргів ухвалювали колегіальні органи ДФС, а не голова одноосібно.
Окремо варто згадати справу, пов’язану з британськими статками: слідство вивчало походження коштів на придбання житлової нерухомості в Лондоні, однак цей епізод не набув самостійного резонансного вироку, залишившись радше тлом для медійного дискурсу. Усі ці судові баталії розгорталися на тлі кадрових змін в антикорупційних органах та суддівського корпусу, що впливало на темп і якість розглядів. Фактично період 2017-2023 років можна назвати роками життя між залами суду, де кожна ухвала сприймалася як важливий сигнал для інших посадовців, що опинилися в схожій ситуації.
Життя після ДФС: політичні спроби та експертна присутність
Після гучних затримань та судів Роман Насіров не зник із публічного простору. Влітку 2019 року він спробував конвертувати упізнаваність у політичний капітал, балотуючись до Верховної Ради як самовисуванець у одному з мажоритарних округів Чернівецької області. Під час кампанії він активно апелював до місцевих економічних проблем, використовуючи свою фінансову риторику. Проте виборці віддали перевагу іншому кандидатові, і парламентського мандата він не здобув. Це була, за спостереженнями оглядачів, спроба швидко реабілітувати публічний імідж через прямі вибори, але брак системної партійної підтримки дався взнаки.
Паралельно він продовжував брати участь у галузевих дискусіях, виступаючи як спікер на конференціях з питань податкового адміністрування та цифрових рішень для бізнесу. Тектонічні зрушення в оподаткуванні, що відбувалися в Україні, він коментував через соціальні мережі, часто акцентуючи на помилках наступників. У цей період поновилися його контакти з політичними групами: з’явилася інформація про відновлення членства в одній із провладних партій, що викликало неоднозначну реакцію громадськості. Попри це, він не обіймав жодної державної посади після 2017 року, зосередившись на підприємницьких проєктах у сфері аграрного консалтингу та логістики, деталі яких лишаються доволі закритими.
На публічному рівні він так і залишився фігурою, яка викликає полярні оцінки: для одних – людина, що намагалася прищепити західні стандарти, але була знищена системою, для інших – уособлення нереалізованої обіцянки змін. Його випадок підтверджує давню закономірність: фаховий бекграунд великих міжнародних структур надає лише початкову перевагу, а подальший успіх визначається спроможністю адаптувати стиль управління до локальних реалій без втрати принциповості. Це урок, який цей шлях залишає для всіх, хто переходить із крісла аналітика в епіцентр державного апарату.
About the Author
