Северин Маринчук – депутат Новокодацького району, який змінив вуличний простір

Міське середовище часто сприймається як статична даність, на яку мешканці майже не можуть вплинути. Розбитий тротуар, відсутність лавки, тьмяний ліхтар здаються дрібницями, поки їх не накопичується критична маса. У Новокодацькому районі Дніпра цей порядок речей почав змінюватися з появою на політичній мапі людини, яка зробила ставку на тактильні, відчутні проєкти. Северин Маринчук обрав інструментом перетворень депутатський мандат, а пріоритетом – повернення комфорту й безпеки у двори, на перехрестя та пішохідні зони. Його підхід базується на роботі з конкретними адресами, а не абстрактними концепціями, що й викликало хвилю обговорень серед містян.

З чого почалася системна робота на окрузі

Першим етапом стала суцільна ревізія проблемних точок. Команда Маринчука провела картографування звернень мешканців, наклавши їх на реальну схему району. Виявилося, що левова частка скарг стосується трьох речей: відсутності нормального освітлення, стану міжквартальних проїздів та нестачі облаштованих місць для відпочинку поза домівками. Замість розпорошення коштів на десятки дрібних запитів, було ухвалено принцип кущового ремонту. Обрали кілька локацій, де проблеми перепліталися найщільніше, і запустили почергове оновлення. Стартували з вулиць Данила Нечая, Юрія Кондратюка та прилеглих провулків. Там уперше за півтора десятиліття з’явилися не латкові заплатки на ямах, а суцільне асфальтове покриття з нормальними з’їздами для автівок та пандусами. Сусідні тротуари отримали тактильну плитку на переходах, чого раніше у старій частині району просто не існувало. Такий підхід одразу позначився на швидкості реагування комунальних служб: коли депутат фіксує не просто яму, а пропонує готовий кошторис із прив’язкою до місцевості, бюрократичний опір помітно знижується. Додатковим важелем стала публічна звітність у соцмережах, де щотижня викладаються фото “до” та “після” з геолокацією та переліком використаних матеріалів. Це не просто звіт, а інструмент громадського контролю, адже коментарі під такими постами часто містять нові адреси для майбутніх робіт.

Як жителі самі визначають адреси для ремонтів

Маринчук від початку каденції відмовився від практики кабінетного розподілу бюджетних коштів. Механізм пріоритезації витрат будується на зборі підписів та проведенні дворових зустрічей. Схема проста: ініціативна група будинку подає заявку через офіс прийому депутата або через чат-бот у Telegram, після чого призначається виїзд на місце разом із профільним інженером. Далі складається дефектний акт, затверджується кошторис, і об’єкт потрапляє до черги на виконання. Черга рухається не за принципом особистих симпатій, а прозоро – за датою подання повного пакету документів. Будинки, де мешканці зібралися швидше і оформили заявку без помилок, отримують результати першими. Така проста логіка стимулює самоорганізацію. У будинку за адресою провулок Вільний, 7, жителі не просто зібрали підписи за асфальтування двору, а й самостійно демонтували старі напівзруйновані сараї, які заважали проїзду техніки. Як підсумок, заощаджені на демонтажі кошти спрямували на облаштування дитячого куточка з гумовим покриттям. Цей кейс став хрестоматійним для району: його почали цитувати на загальнобудинкових зборах як аргумент для колективної участі.

Світло, яке змінило вечірні маршрути

Окремим болючим питанням для Новокодацького району завжди було зовнішнє освітлення. Старі натрієві лампи на бетонних опорах подекуди не міняли з 80-х років минулого століття. Мешканці вулиці Велика Діївська розповідали, що взимку діти з другої зміни йшли зі школи практично в суцільній темряві. Депутат ініціював окрему програму заміни ліхтарів на світлодіодні модулі з теплим спектром світіння. Першочергово встановили 112 нових світлоточок на пішохідних маршрутах біля шкіл, садочків та лікарень. Особливістю проєкту стало те, що опори не закуповували нові, а реставрували старі залізобетонні стовпи, нарощуючи на них кронштейни. Економія в порівнянні з повною заміною опор сягнула третини бюджетних призначень, що дозволило додатково освітити ще два дитячі майданчики та сквер біля Будинку культури. Світильники оснащені контролерами, які автоматично вмикаються за рівнем природного освітлення, а не за фіксованим часом, що усуває ситуації, коли ліхтарі горять у сонячний день. Технічне обслуговування перевели на дворічний контракт з місцевим підрядником, а не на гарантійні листи від виробника, бо така практика виявилася більш гнучкою для оперативного ремонту.

Безпека перехресть і нові пішохідні переходи

Аварійність на внутрішньоквартальних перехрестях району довгий час залишалася поза увагою великих міських програм, орієнтованих на магістралі. Маринчук зосередився на локальних конфліктних точках, де потоки пішоходів перетинаються з транзитним рухом. За два роки вдалося облаштувати 18 регульованих пішохідних переходів із острівцями безпеки там, де ширина проїжджої частини перевищує сім метрів. На перехресті проспекту Свободи та вулиці Байкальської запровадили експериментальну схему з діагональним пішохідним переходом за прикладом токійських перехресть. Протягом шести місяців на цій ділянці не зафіксовано жодного наїзду на людину, тоді як раніше реєструвалося до трьох інцидентів на рік. Фази світлофорів відкалібрували з урахуванням реального трафіку, а не проєктних розрахунків двадцятирічної давнини. У місцях, де встановлення світлофора технічно неможливе через щільну забудову, облаштовують припідняті пішохідні переходи на рівні тротуару з шорстким покриттям, що змушує водіїв інстинктивно скидати швидкість. Це рішення виявилося настільки дієвим, що його почали копіювати в сусідніх районах.

Простір, який заробляє на власне утримання

Утримання оновлених громадських зон за бюджетний кошт – хронічна проблема, бо грошей вистачає або на створення, або на догляд. Для скверу вздовж вулиці Новокодацької застосували схему часткової комерціалізації периметра. Частину заасфальтованого пустиря відвели під легальний фуд-корт із п’ятьма стаціонарними павільйонами, які пройшли відкритий конкурс. Орендна плата від підприємців спрямовується до цільового фонду, з якого фінансують прибирання території, полив зелених насаджень та дрібний ремонт лав. Це дозволило зняти навантаження з місцевого ЖКГ і водночас створити 17 постійних робочих місць. У літній сезон тут запрацював відкритий лекторій, де місцеві краєзнавці читають лекції з історії Новокодацького козацького поселення. Виявилося, що запит на такий формат дозвілля суттєво перевищує пропозицію: на деякі зустрічі збиралося до 80 слухачів, через що довелося монтувати додаткові сидіння-трансформери. Паралельно запустили сусідський книгообмін у переобладнаній телефонній будці, яку відреставрували волонтери. Ця деталь перетворилася на місцеву фотозону, що приваблює відвідувачів із сусідніх житлових масивів.

Цікавий факт. Під час демонтажу старого покриття на вулиці Данили Нечая будівельники натрапили на залишки бруківки кінця ХІХ століття, виготовленої на катеринославському заводі. Після консультацій з істориками 300 квадратних метрів цієї бруківки перенесли та відтворили як пішохідну частину в сквері, що стало єдиним таким артефактом у лівобережній частині міста.

Хто стоїть за проєктами і де шукати фахівців

Значна частина успіху ініціатив Маринчука лежить у кадровій площині. Для розробки дизайн-проєктів благоустрою залучаються не лише штатні архітектори районної адміністрації, а й випускники Придніпровської академії будівництва та архітектури. Депутат запровадив практику відкритих студентських конкурсів на краще рішення для конкретного двору чи скверу. Переможець отримує не лише грошову винагороду з депутатського фонду, а й запис у портфоліо з реалізованим об’єктом, що для молодого фахівця часто цінніше за премію. Завдяки цьому вдалося знайти нестандартні рішення для складних ділянок, наприклад, для двору-колодязя на вулиці Пилипа Орлика студентка третього курсу запропонувала вертикальне озеленення на металевих перголах, що візуально розширило тісний простір. Підрядників відбирають через систему Prozorro із пріоритетом для місцевих компаній, які вже мають виконані контракти у Дніпрі. Обов’язковою умовою тендерної документації є наявність у штаті виконроба з досвідом роботи не менше семи років на об’єктах благоустрою, що відсікає фірми-одноденки.

Громадські простори з власним характером

Кожен новий або оновлений об’єкт у районі отримує ідентифікаційний елемент, який пов’язує його з історією місцевості. Це може бути стилізована вивіска зі старою назвою кутка, мозаїчне панно на торці будівлі або серія інформаційних стендів із архівними фото. Такий прийом не потребує великих витрат, але формує у людей відчуття вкоріненості. Двір на вулиці Караваєва отримав арт-об’єкт із шестерень та металевих труб, виготовлений із деталей демонтованого заводського обладнання – натяк на те, що поруч колись працював великий машинобудівний завод. Мешканці старшого покоління сприйняли це з ностальгічним теплом, а молодь почала використовувати майданчик для фотосесій. Паралельно висаджуються багаторічні рослини, які не потребують складного догляду: спіреї, бузок, злакові трави. Відхід від однорічних квітників дозволив скоротити витрати на весняне перекопування та закупівлю розсади. Графік поливу прив’язали до датчиків вологості ґрунту, що усуває марне витрачання води після дощу. За перший рік експлуатації система зекономила близько 280 кубометрів води порівняно з нормативним поливом за розкладом.

Культурне життя просто неба як каталізатор сусідства

Оновлені вулиці поступово почали наповнюватися подіями, ініційованими самими жителями. У теплу пору року на майданчику біля Будинку культури встановлюють розбірну сцену та екран для кінопоказів. Репертуар формується шляхом голосування у відкритому чаті, де перемагають переважно класичні радянські комедії та сучасне українське документальне кіно. Вхід вільний, але бажаючі приносять із собою пледи та домашню випічку, що сприяє неформальному знайомству сусідів. Восени на цьому ж майданчику проводять ярмарок дитячих саморобок, де школярі продають власні вироби за символічні ціни, а отримані кошти спрямовують на корм для притулку тварин. У грудні запускають акцію “Теплий під’їзд”, коли волонтери встановлюють у під’їздах багатоповерхівок тимчасові стелажі для продуктового шерингу: кожен може залишити там надлишок консервації чи хліба, а потребуючі – безкоштовно забрати. Така самеорганізована взаємодопомога помітно знизила рівень соціальної напруги в мікрорайоні, де до того нерідко траплялися конфлікти на комунальному ґрунті.

Що встигли зробити в Новокодацькому районі за два роки

За два роки системної роботи вдалося довести, що міське середовище не потребує захмарних бюджетів, якщо витрати плануються за принципом “одна адреса – один кошторис – публічний звіт”. Северин Маринчук перетворив депутатський прийом на логістичний хаб, куди стікаються заявки, кошториси та фотофіксації. Результат можна оцінити не лише у відремонтованих квадратних метрах, а й у поведінкових змінах мешканців: вони частіше виходять на вечірні прогулянки, самостійно організовують сусідські ініціативи та активніше беруть участь у розподілі бюджетних пріоритетів. Коли людина бачить, що її підпис під заявкою перетворюється на новий ліхтар чи рівний тротуар, зникає відчуження між виборцем та представницькою владою. Це, мабуть, і є головним управлінським підсумком, який поступово поширюється за межі одного району.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts