Серед публічних осіб, чия діяльність тісно переплетена з індустріальним потенціалом Придніпров’я, постать Олексія Тритенка займає стійку позицію. Його біографія не складається з поодиноких яскравих спалахів, а демонструє послідовне сходження від заводського майстра до законотворця, котрий опікувався бюджетними питаннями та захистом вітчизняного виробника. Зібрана далі інформація дає змогу простежити ключові етапи професійного становлення, розібратися в мотивації рішень та скласти цілісне уявлення про людину, яка понад двадцять років впливала на економічний і політичний ландшафт регіону.
- Походження та середовище, яке сформувало характер
- Освітній фундамент і перші кроки на виробництві
- Занурення в управлінську вертикаль промисловості
- Вихід на політичну арену та робота в парламенті
- Конкретні законотворчі напрацювання та репутація в кулуарах
- Домашній тил та особисті пріоритети
- Відзнаки та офіційне визнання заслуг
Походження та середовище, яке сформувало характер
Дніпропетровськ 1960-х років був містом суцільної заводської культури, де поняття честі металурга мало майже сакральне значення. У такій атмосфері 12 квітня 1964 року народився Олексій Олександрович Тритенко. Родина мешкала в Амур-Нижньодніпровському районі, неподалік від промислових гігантів, які згодом визначать його професійну траєкторію. Батько працював інженером-технологом на одному з трубопрокатних підприємств, тож удома часто обговорювали виробничі плани, модернізацію станів і складні технічні креслення. Мати викладала хімію в технікумі, прищеплюючи синові звичку до систематичного аналізу та роботи з довідковою літературою.
Шкільні роки минули в середовищі, де цінувалися не лише оцінки, а й практичні навички. Олексій захоплювався автомоделюванням, годинами майстрував конструкції в гуртку при Будинку піонерів, одночасно засвоюючи основи креслення та фізики. Це захоплення виявилося не просто підлітковою розвагою, воно сформувало інженерну інтуїцію, яка згодом стала в пригоді під час управління промисловими активами. Однокласники згадують його як врівноваженого підлітка, схильного до лідерства, але позбавленого демонстративної амбітності. У старших класах він брав участь в олімпіадах із математики, двічі посідав призові місця на обласному рівні, що засвідчувало ґрунтовну підготовку та вміння концентруватися в стресових умовах.
Вибір майбутньої спеціалізації не став несподіванкою для оточення. Близькість до металургійного виробництва, повага до батькової справи та власний потяг до роботи з реальними об’єктами закономірно підштовхнули юнака до вступу в Дніпропетровський металургійний інститут. Цей заклад на той час забезпечував кадрами всю гірничо-металургійну галузь республіки, і конкурс на спеціальність “обробка металів тиском” завжди був високим. Студентське життя почалося восени 1981 року, і майже відразу Тритенко занурився в лабораторні роботи, виробничі практики та наукові гуртки.
Освітній фундамент і перші кроки на виробництві
Факультет обробки металів тиском, який обрав Тритенко, готував спеціалістів для прокатних, трубопрокатних і ковальсько-штампувальних цехів. Програма поєднувала серйозну математичну підготовку з вивченням теорії пластичної деформації, опору матеріалів і технології нагрівання сталі. Викладачі відзначали його наполегливість у засвоєнні розрахункових дисциплін, без яких неможливо спроектувати калібрування валків або підібрати режими обтискань. Дипломний проєкт був присвячений удосконаленню технології виробництва безшовних труб на одному з місцевих заводів, що свідчило про чітку орієнтацію на прикладні завдання.
Після отримання диплома в 1986 році молодий інженер не роздумував довго над працевлаштуванням. Його чекали на Нижньодніпровському трубопрокатному заводі імені Карла Лібкнехта, підприємстві, де працював батько і де на той час реалізовували масштабну програму оновлення обладнання. Почав він із посади підручного вальцювальника, що для випускника інституту було цілком природним явищем, адже без знання справи на рівні робітника неможливо ефективно керувати технологічним процесом. У гарячому цеху доводилося змінювати інструмент, контролювати геометрію труб і вчитися миттєво реагувати на відхилення в роботі стану. Вже через рік його перевели на посаду майстра зміни, а ще за два роки призначили старшим майстром.
Початок 1990-х став для всього промислового комплексу України періодом тектонічних зрушень. Розрив звичних господарських ланцюгів змушував шукати нових постачальників сировини та ринки збуту. На цьому тлі організаторські здібності Тритенка привернули увагу керівництва. У 1993 році його запросили до комерційного відділу одного з підприємств, що спеціалізувалося на реалізації металовиробів. Тут він уперше занурився у світ господарських договорів, логістичних схем і перемовин з іноземними покупцями. Аналітичний склад розуму, помножений на виробничий досвід, дозволив швидко опанувати нову сферу. Вже за кілька місяців він пропонував керівництву зміни в системі збуту, які згодом перетворилися на стандарт роботи для відділу.
Занурення в управлінську вертикаль промисловості
Друга половина 1990-х років ознаменувалася переходом на посади, які вимагають не тільки технічної або комерційної інтуїції, а й здатності одночасно координувати дії сотень людей. У 1997 році Тритенко обійняв посаду заступника директора із виробництва на заводі металовиробів, де під його контролем опинилися цехи, постачання та транспортне господарство. Йому доводилося особисто вникати в графіки ремонтів, контролювати виконання експортних контрактів і розбиратися в особливостях роботи з давальницькою сировиною, яка надходила від трейдерів із Близького Сходу та Південно-Східної Азії. Такий формат діяльності відточив уміння приймати рішення в умовах обмеженого часу та неповної інформації.
У 2003 році Тритенко став директором товариства “Дніпрометиз”, яке об’єднувало кілька виробничих майданчиків з випуску дроту, сітки, цвяхів і кріпильних елементів. Перед ним стояло завдання не просто утримати позиції на внутрішньому ринку, а й масштабувати експорт у країни Європейського Союзу, де вимоги до якості металовиробів були особливо жорсткими. Під його керівництвом підприємство пройшло сертифікацію за кількома міжнародними стандартами, що відкрило доступ до тендерів на постачання продукції для будівельних мереж Німеччини та Польщі. За три роки обсяг валютної виручки зріс майже вдвічі, а чисельність персоналу стабілізувалася навіть на тлі загальногалузевого скорочення.
Виробничий менеджмент Тритенка базувався на кількох принципах, які він сам формулював так:
- особистий контроль ключових технологічних параметрів незалежно від рівня довіри до підлеглих;
- швидке запровадження змін, якщо вони дають вимірюваний ефект у тоннах або грошах;
- регулярний діалог із начальниками цехів без довгих бюрократичних процедур;
- відповідальність за шлюб, яка лягає персонально на майстра зміни;
- преміювання за раціоналізаторські пропозиції, що скорочують витрату енергоносіїв;
- обов’язкове стажування нових інженерів на робочих місцях перед призначенням на посаду.
Цей підхід дозволив зменшити плинність кадрів і створити колектив, здатний швидко переналагоджувати обладнання під різні типорозміри продукції.
Наприкінці 2000-х років Тритенко був уже помітною фігурою в ділових колах області. Його часто запрошували до робочих груп при обласній державній адміністрації, де обговорювали програми розвитку промисловості. Саме там він познайомився з політиками місцевого рівня і вперше замислився над тим, що законотворча діяльність може стати логічним продовженням його зусиль із захисту виробничого сектору. Перехід у публічну політику відбувся не раптово, а після кількарічних консультацій із колегами-промисловцями, які поділяли його погляди на необхідність перегляду податкового навантаження на експортерів.
Вихід на політичну арену та робота в парламенті
Перший досвід політичної боротьби Тритенко отримав на місцевих виборах до Дніпропетровської обласної ради, де він представляв інтереси виборців одного з промислових округів. У раді він очолив комісію з питань промисловості та підприємництва, що дозволило йому відточити навички публічних виступів, роботи з бюджетними запитами та міжфракційних переговорів. За роботу в обласному представницькому органі він запам’ятався ініціативою створення регіонального фонду підтримки технічного переоснащення малих металообробних підприємств. Ідея була реалізована частково, проте дискусії навколо неї залучили до співпраці низку галузевих асоціацій.
У 2012 році Олексій Тритенко балотувався до Верховної Ради України за списком політичної сили, що на той час мала найбільшу підтримку на Дніпропетровщині. Пройшовши за прохідною частиною списку, він став народним депутатом сьомого скликання. Його зарахували до комітету з питань промислової та регуляторної політики, де він зосередився на дерегуляції в гірничо-металургійному комплексі, спрощенні дозвільних процедур для надрокористувачів та уточненні митних тарифів на імпортне обладнання. Перший парламентський термін тривав лише два роки через дострокове припинення повноважень, однак навіть за такий стислий період депутат встиг стати співавтором трьох законопроєктів, два з яких набули чинності.
Позачергові вибори 2014 року змінили конфігурацію політичних сил, і Тритенко знову потрапив до парламенту, цього разу перемігши в мажоритарному окрузі з центром у рідному Амур-Нижньодніпровському районі. У Верховній Раді восьмого скликання він увійшов до складу Бюджетного комітету, де невдовзі його обрали секретарем. Робота в цьому комітеті вимагала скрупульозного аналізу видаткової частини державного кошторису, особливо в розділах, пов’язаних з обороною, соціальним захистом та субвенціями місцевим громадам. Олексій Олександрович неодноразово наполягав на збільшенні фінансування програм підтримки внутрішньо переміщених осіб та відновлення інфраструктури постраждалих регіонів. Його поправки до бюджету, як правило, мали чітке розрахункове обґрунтування, що вигідно вирізняло їх на тлі загальних декларацій.
Конкретні законотворчі напрацювання та репутація в кулуарах
Аналіз депутатської активності Тритенка за період 2014–2019 років показує, що він сконцентрувався на кількох наскрізних темах:
- коригування Податкового кодексу в частині рентних платежів за видобуток залізної руди;
- спрощення процедури укладення зовнішньоекономічних контрактів для металургійних підприємств;
- запровадження тимчасових захисних мит на окремі види металопрокату, що імпортувався за демпінговими цінами;
- вдосконалення механізму відшкодування податку на додану вартість експортерам;
- нормативне врегулювання статусу індустріальних парків на території Дніпропетровщини;
- посилення відповідальності за несанкціоноване втручання в роботу об’єктів критичної інфраструктури.
Кожен із цих напрямків вимагав тривалих консультацій з урядом, профільними асоціаціями та міжнародними експертами. За свідченням колег, Тритенко рідко підвищував голос під час обговорень, натомість покладався на письмові аргументи, підкріплені виробничою статистикою. Такий стиль викликав повагу навіть у опонентів, хоча й не завжди гарантував перемогу під час голосування.
У 2017 році, під час підготовки змін до Податкового кодексу, Тритенко витратив понад два місяці на збір даних про фактичне податкове навантаження на гірничо-збагачувальні комбінати. Результатом стала поправка, яка дозволила зменшити фіскальний тиск на підприємства, що інвестують у модернізацію збагачувального обладнання. Міністерство фінансів спочатку опиралося, проте зрештою погодилося з розрахунками, визнавши їхню економічну обґрунтованість.
Після завершення каденції у 2019 році Олексій Тритенко не став активно публічно коментувати можливість повернення в політику, хоча в окремих інтерв’ю наголошував, що досвід парламентської роботи лише зміцнив його переконання в необхідності захисту національного виробника на законодавчому рівні. Цей період став природним переходом до діяльності, більше зосередженої на аналітичній та консалтинговій роботі.
Основні етапи професійного становлення
| Період | Посада | Підприємство / Установа |
|---|---|---|
| 1986–1993 | Майстер зміни, старший майстер | Нижньодніпровський трубопрокатний завод |
| 1997–2003 | Заступник директора з виробництва | Завод металовиробів |
| 2003–2012 | Директор | ТОВ “Дніпрометиз” |
| 2012–2019 | Народний депутат України, секретар Бюджетного комітету | Верховна Рада України |
Домашній тил та особисті пріоритети
Для людини з таким насиченим професійним графіком стабільність у родині відігравала роль своєрідного амортизатора. Дружину Людмилу Іванівну він знає ще зі студентських років, адже познайомилися вони в університетській бібліотеці під час підготовки до сесії. Вона лікар-педіатр, понад тридцять років працювала в міській дитячій лікарні, а згодом очолила одне з відділень. Її колеги відзначають, що пані Тритенко ніколи не використовувала статус чоловіка для вирішення службових питань, принципово дотримуючись професійної дистанції.
У подружжя виховувалися донька Дар’я та син Сергій. Дар’я після закінчення Київського національного економічного університету обрала кар’єру фінансового аналітика, стажувалася за кордоном і нині консультує декілька аграрних компаній. Сергій за освітою юрист, проте більше відомий у спортивному середовищі як організатор аматорських змагань із триатлону. Обидва не пішли батьковою стежкою в металургію або політику, однак підтримують тісний зв’язок із Дніпром і регулярно відвідують батьків.
Відзнаки та офіційне визнання заслуг
Багаторічна діяльність Тритенка в промисловості та політиці не залишилася непоміченою на державному рівні. У 2013 році Указом Президента України його нагородили орденом “За заслуги” III ступеня. В обґрунтуванні зазначався значний особистий внесок у розвиток металургійної галузі та активна участь у законотворчому процесі. Крім того, за період роботи в парламенті він отримував грамоти Верховної Ради та Кабінету Міністрів, якими відзначали розробку та супроводження соціально значущих законодавчих актів. Дніпропетровська обласна рада також відзначала його почесними відзнаками за вагомий внесок у соціально-економічний розвиток регіону.
Зі сторінок біографії Олексія Тритенка постає образ управлінця, котрий не розривав зв’язку між реальним виробництвом і кабінетною аналітикою. Кожен етап – від гарячого цеху до бюджетних слухань – демонстрував орієнтацію на конкретний вимірюваний результат. Поєднання інженерної освіти, виробничого досвіду та законодавчої практики дало йому змогу формувати пропозиції, які враховували інтереси не лише окремої галузі, а й регіону загалом. Ті, хто цікавиться економічною політикою України початку XXI століття, обов’язково натраплять на прізвище Тритенка в стенограмах засідань та звітах профільних комітетів. Цей слід, залишений у документах і справах, можливо, і є найпереконливішим підсумком прожитих років.
About the Author
