Коли мова заходить про те, чи можуть звичайні мешканці реально впливати на розподіл місцевих бюджетів, одне ім’я зринає у розмовах посадовців, активістів та міжнародних партнерів. Ярина Ясиневич – фахівчиня, чия методична й організаційна робота перетворила сотні українських громад на майданчики прямого ухвалення рішень. Вона не лише консультує міські ради, а й проєктує механізми, які дають людям змогу голосувати за реальні проєкти грошима платників податків. Її підхід сьогодні вивчають як модель життєздатної демократії участі, що працює навіть під час повномасштабної війни. Далі розберемо, яким чином вибудовувався цей досвід, що саме вдалося змінити на рівні конкретних міст і чому її напрацювання стали критично важливими для післявоєнного відновлення.
Шлях від кабінетного теоретика до практика місцевих змін
Базова підготовка Ярини Ясиневич ґрунтувалася на глибокому вивченні політичних наук і муніципального менеджменту, однак справжнім каталізатором стала серія польових досліджень у Західній Україні, де вона побачила катастрофічний розрив між планами чиновників та потребами мешканців. У той період вона працювала аналітикинею у громадській організації, яка спеціалізувалася на аудиті місцевих бюджетів, і швидко зрозуміла, що жоден блискучий звіт не вартий і ламаного гроша, якщо люди не мають важелів контролю. Саме тоді в її професійному лексиконі закріпився термін “empowerment”, який вона згодом адаптувала для українських реалій у вигляді практичних воркшопів. Замість абстрактних лекцій про цінність громади, вона почала проводити серії симуляцій, де учасники вчилися розподіляти обмежені бюджетні ресурси й аргументувати власний вибір перед сусідами.
Ключовим моментом стало запрошення долучитися до команди, яка впроваджувала пілотний проєкт партиципаторного бюджетування у Тернополі за підтримки польських партнерів. Ярина взяла на себе розробку методології, яка враховувала не лише формальне подання заявок, а й складну процедуру попереднього скринінгу, юридичної верифікації та промоції проєктів серед маломобільних груп населення. Її ноу-хау полягало у впровадженні “швидких консультацій у дворах”, що дало змогу залучити навіть тих, хто ніколи не ходив на громадські слухання. За перший же рік кількість поданих пропозицій зросла майже втричі, а явка на голосування перевалила за позначку, яку скептики називали неможливою для міста такого розміру. Цей кейс згодом увійшов до посібників Ради Європи як приклад адаптації міжнародних практик до локального контексту.
Наступні п’ять років перетворили її на мобільного експерта, який курсує між громадами різної величини – від селищ до обласних центрів. Вона послідовно відмовлялася від посад у державних структурах, обираючи роль незалежного радника, що давало змогу критикувати дії місцевої влади без озирання на політичну доцільність. У її архівах зібрано понад сімдесят унікальних шаблонів положень про громадський бюджет, адаптованих під різне податкове навантаження, демографічну структуру та рівень цифрової грамотності. Особливу увагу вона приділяла громадам, де бюджет участі буксував через саботаж депутатського корпусу, і розробляла алгоритми мінімізації бюрократичного опору. Ярина часто повторювала, що головним індикатором успіху є не сума витрачених коштів, а кількість мешканців, які після завершення проєкту приходять на сесії ради контролювати інші статті витрат.
Партиципаторне бюджетування як інструмент реального впливу
Механіка того, що пропонує Ясиневич, виходить далеко за рамки стандартної схеми “подав ідею – проголосували”. Вона вибудувала багаторівневу модель, у якій муніципалітет зобов’язаний не просто прийняти проєкт-переможець до виконання, а й інтегрувати його у середньострокове бюджетне планування. Це означає, що жителі бачать свій сквер не як разову акцію, а як частину трирічного циклу благоустрою з гарантованим фінансуванням на утримання. Такий підхід ламає поширену практику, коли громадський бюджет перетворювався на декоративний ярмарок ідей, які після фотозвіту благополучно забувалися комунальними службами. Фахівчиня наполягає на обов’язковому пост-голосувальному аудиті, який проводять не аудитори з мерії, а спеціально навчені волонтери з числа місцевих активістів.
У її методичних матеріалах детально прописані критерії життєздатності проєкту, які виключають популістські обіцянки. Наприклад, ініціатива має містити кошторис, погоджений із трьома незалежними постачальниками, а також підтвердження готовності балансоутримувача прийняти об’єкт на баланс після реалізації. Ця, здавалося б, технічна деталь відсіює десятки сирих заявок, які раніше створювали лише інформаційний шум. Ярина особисто навчила понад двісті модераторів, які супроводжують авторів від першої заявки до підписання акту виконаних робіт. У результаті середній відсоток повністю завершених проєктів у громадах, де впроваджено її модель, коливається на рівні 85–92%, тоді як загальноукраїнський показник часто не дотягує і до 60%.
Цікавий факт – під час пандемії COVID-19 Ярина адаптувала процедуру голосування під гібридний формат, додавши урни в лікарнях та на поштових відділеннях, що збільшило участь людей старшого віку в 2,5 разу, а згодом цю практику перейняли кілька міст у Словаччині.
Окремий пласт її діяльності стосується цифрової інклюзії в бюджетному процесі. Вона домоглася, щоб платформи для голосування проходили обов’язковий аудит доступності для незрячих користувачів та людей із когнітивними порушеннями. Без цього вона відмовлялася візувати запуск системи, аргументуючи тим, що демократія, яка виключає частину громадян через технічні бар’єри, є сегрегацією. Ярина також ініціювала впровадження модуля відео-інструкцій жестовою мовою, що стало прецедентом для українського муніципального е-урядування. Її аргументація проста і невблаганна – якщо бюджет спільний, то й доступ до управління ним має бути безумовно рівним. Ці вимоги лягають в основу технічних завдань для ІТ-підрядників, яких вона нерідко ставить у глухий кут відсутністю готових рішень.
Порівняння класичного та гібридного підходів до участі в бюджетуванні:
| Критерій | Стандартне партиципаторне бюджетування | Гібридна модель Ясиневич |
|---|---|---|
| Верифікація проєктів | Формальна перевірка профільним відділом |
Тристоронній скринінг за участю фінансистів, юристів та модераторів |
| Залучення вразливих груп | Обмежене, здебільшого інформаційними кампаніями |
Виїзні консультації, урни в лікарнях, жестова мова, адаптація для незрячих |
| Інтеграція в бюджетний цикл | Відокремлений додаток до основного бюджету |
Ув’язка з середньостроковим плануванням на 3 роки |
| Поствиконавчий аудит | Звітність перед депутатською комісією |
Волонтерський аудит із публікацією фінансової аналітики онлайн |
Консультаційна робота у прифронтових громадах
Повномасштабне вторгнення 2022 року не зупинило, а радше переформатувало її діяльність. Ярина оперативно переключилася з довоєнних урбаністичних проєктів на нагальні потреби – від термінового ремонту укриттів до закупівлі генераторів для лікарень. Проте навіть у цих умовах вона домоглася, щоб рішення про розподіл екстрених коштів місцевого бюджету ухвалювалися не кулуарно, а через дорадчі групи з мешканцями. У Нікополі та Кривому Розі її команда супроводжувала запуск спрощеної процедури швидкого голосування, де додатки на кшталт чат-ботів давали людям змогу ранжувати найкритичніші видатки – від підвозу води до встановлення систем оповіщення.
Особливу увагу вона приділяла внутрішньо переміщеним особам, які часто опинялися поза місцевим порядком денним. Ярина запровадила механізм “статусу тимчасового резидента” в регламентах громадського бюджету, що дозволило ВПО ініціювати проєкти нарівні з постійними мешканцями. Це викликало шалений спротив у деяких місцевих радах, де звучали аргументи про вичерпаність ресурсів та привілеї для “чужих”. У відповідь вона презентувала розрахунки, які показували, що податкові надходження від новоприбулих, зокрема через реєстрацію ФОПів і сплату акцизів, значно перевищують витрати на їхню первинну підтримку. Раціональний фінансовий аргумент виявився дієвішим за емоційні заклики, і низка громад усе ж внесла зміни до положень.
Ґрунтуючись на цьому досвіді, вона спільно з міжнародними партнерами розробила шаблон “Положення про громадську стійкість”, який передбачає автоматичне переспрямування певного відсотка вільного залишку бюджету на потреби безпекового та гуманітарного характеру в разі надзвичайної ситуації. Шаблон містить алгоритм роботи координаційної ради з представниками кварталів, що усуває потребу чекати рішень із обласного центру. Сьогодні цей інструмент використовують десятки громад уздовж лінії фронту, де час на погодження витрат вимірюється навіть не днями, а годинами.
Публічні консультації та школа модераторів
Окрема гілка роботи Ярини пов’язана з інституалізацією публічних консультацій як обов’язкової стадії ухвалення будь-якого регуляторного акту на місцевому рівні. Вона переконана, що без якісного дорадчого процесу найпрогресивніший бюджет участі залишається прикрасою, бо не дає людям важелів впливу на політику. Тому вона заснувала низку короткострокових навчальних програм для чиновників, де їх вчать не просто “інформувати”, а будувати діалог. Ключова відмінність її підходу – обов’язкове двостороннє аргументування: мешканці повинні чути не лише обіцянки, а й обмеження, накладені дохідною базою, а чиновники зобов’язані реагувати на контрпропозиції не відписками, а фінансовими порівняльними таблицями.
Школа модераторів, яку вона патронує, готує фахівців для роботи з гарячими конфліктними темами – від забудови паркових зон до закриття шкіл через демографію. Навчальний план охоплює такі блоки:
- техніки фасилітації для груп із високою емоційною напругою;
- швидке зчитування бюджетних таблиць і державних класифікаторів видатків;
- методика перетворення абстрактної скарги на конкретну бюджетну пропозицію;
- практикуми з документування результатів консультацій у форматі, придатному для судового оскарження;
- прийоми деескалації, коли сторони переходять на особистості;
- онлайн-інструменти для голосування з верифікацією через BankID.
Випускники цієї школи нині працюють у понад сорока містах, і, за відгуками голів громад, поява такого спеціаліста скорочує кількість судових позовів проти муніципалітету в середньому на третину. Логіка проста – коли людину вислухали та аргументовано пояснили, чому її вимога нездійсненна прямо зараз, бажання судитися слабшає, поступаючись місцем переговорній позиції. Ярина особисто контролює якість викладання, відвідуючи модулі як запрошена лекторка, і не соромиться жорстко критикувати тих слухачів, хто намагається імітувати діалог замість справжнього аналізу.
Де централізація стикається з ініціативою знизу
Одним із найважчих вузлів, які Ясиневич намагається розплутати роками, є конфлікт між природним прагненням міністерств уніфікувати всі процедури та потребою кожної громади в гнучкості. Вона не раз публічно сперечалася з представниками Міністерства фінансів, доводячи, що надмірна зарегульованість бюджетного процесу вбиває волонтерську іскру, змушуючи громадських активістів заповнювати десятки довідок замість того, щоб займатися проєктом. Її контраргументом є система “регуляторної гільйотини”, адаптована для місцевого рівня – вона пропонує скасовувати будь-який внутрішній регламент міськради, якщо той дублює або ускладнює норму закону без додаткової цінності для мешканців. Така прямолінійність не додає їй друзів у кабінетах, однак змушує чиновників переписувати застарілі порядки.
В іншому больовому кейсі – земельних аукціонах – її напрацювання дали змогу кільком західним областям запровадити попереднє громадське обговорення цільового призначення ділянок до того, як їх виставлять на торги. Раніше громада дізнавалася про нове будівництво лише після сплати пайової участі, що породжувало хронічні конфлікти. Запропонована нею схема “відкритого передпродажного аналізу” передбачає обов’язкове врахування думки мешканців щодо щільності забудови, висотності та соціальної інфраструктури в проєкті рішення про виставлення землі на аукціон. Це не означає права вето, але створює письмово зафіксовані обмеження, які потім стають частиною договору оренди.
На рівні міжмуніципального співробітництва Ярина просуває ідею спільних цифрових платформ для невеликих сільських рад, які поодинці не потягнуть ані технічну підтримку, ані кваліфікованих модераторів. Пілотний кластер із п’яти громад на Полтавщині показав, що об’єднання ресурсів здешевлює адміністрування партиципаторного бюджету на 40%, а якість поданих проєктів зростає завдяки конкуренції ідей із сусідніх сіл. Така горизонтальна кооперація суперечить звичній вертикалі влади, однак саме вона, на думку фахівчині, має стати каркасом для повоєнної відбудови, де кожна гривня має бути витрачена з максимальним коефіцієнтом суспільної довіри.
Міжнародний вимір і визнання методики
Досвід Ярини Ясиневич давно перетнув кордони України завдяки співпраці з Конгресом місцевих та регіональних влад Ради Європи, де вона неодноразово виступала як експертка з питань відкритого врядування в умовах збройного конфлікту. Її доповіді завжди насичені конкретними цифрами, а не загальними гаслами, що вигідно вирізняє її серед доповідачів, які оперують лише теорією. Зокрема, вона презентувала кейс Херсона періоду деокупації, де завдяки попередньо налагодженим каналам комунікації вдалося залучити містян до пріоритезації відновлювальних робіт ще до повернення повноцінної міської адміністрації. Ця модель “випереджального громадського аудиту” викликала фаховий інтерес у колег із Боснії та Грузії, які зіткнулися з подібними пост-конфліктними викликами.
Паралельно вона консультує команду проєкту “U-LEAD з Європою”, де відповідає за компонент інтеграції внутрішньо переміщених осіб у процеси місцевої демократії. Європейські партнери цінують її за здатність перетворювати абстрактні рекомендації на придатні до імплементації покрокові дорожні карти. Останньою спільною розробкою став посібник із бюджетування, орієнтованого на громаду, яким уже користуються в рамках програм реконструкції в Молдові. Важливо, що Ярина принципово відмовляється від гонорарів за ті консультації, які стосуються постраждалих від війни регіонів, вважаючи це частиною свого громадянського обов’язку та внеском у стійкість країни.
Її досвід також ліг в основу академічного курсу “Муніципальна демократія під час криз”, який читають у Києво-Могилянській бізнес-школі для управлінців середньої ланки. Слухачі курсу – це чинні заступники міських голів, які на конкретних прикладах розбирають помилки та успіхи, зафіксовані Яриною в польових щоденниках. Вона наполягає на обов’язковому включенні в навчальний план модуля “токсичний патерналізм”, де аналізується, чому навіть прогресивні мери часто саботують передачу реальних повноважень громадським радам. Цей аналітичний блок викликав чимало дискусій, але саме він, за визнанням випускників, змушує переосмислити управлінську філософію.
Підсумовуючи, варто сказати, що значення напрацювань Ярини Ясиневич вимірюється не лише кількістю врятованих від кулуарних рішень бюджетних мільйонів. Її головним внеском стала кристалізація чіткої, відтворюваної методології, яка доводить: навіть в умовах перманентної кризи співуправління не є розкішшю, а єдиним способом зберегти довіру між платниками податків і тими, хто розпоряджається їхніми коштами. Відмова від знеособлених процедур на користь прямого, подекуди болючого діалогу, виявилася тією ланкою, якої бракувало попереднім реформам. Сьогодні, коли країна стоїть перед завданням небаченого масштабу з відновлення, досвід цієї фахівчині здатен стати дороговказом, що перетворює абстрактне гасло “громада вирішує” на робочий фінансовий інструмент із прогнозованим соціальним результатом.
About the Author
