Євген Романенко – науковець і громадський діяч, біографія, внесок у державне управління

Кожен період новітньої історії України формує власних науковців, чия діяльність стає відповіддю на виклики державотворення. Постать Євгена Романенка належить до тих, хто не лише зафіксував трансформацію системи публічного управління, а й безпосередньо брав участь у її проектуванні через наукове обґрунтування, підготовку кадрів та організацію професійних спільнот. Його шлях від інженера-електронника до доктора наук державного управління, професора та очільника потужної наукової асоціації розкриває, як глибоке розуміння соціально-економічних процесів поєднується з практичною громадською позицією. Розглянемо ключові етапи цієї багатогранної біографії, зосередившись на досягненнях, що мають вагоме значення для фахового середовища.

Ранні роки в Узині та політехнічна освіта

Євген Романенко народився 30 вересня 1956 року в місті Узин на Київщині. Його дитинство припало на період, коли місцева громада активно долучалася до розвитку сільськогосподарського виробництва та переробної промисловості, що згодом певним чином сформувало інтерес до реальних господарських механізмів. Після закінчення середньої школи він обрав технічний напрям, вступивши до Київського політехнічного інституту – одного з провідних закладів вищої освіти радянської України. Факультет електронної техніки дав йому фундаментальну підготовку в галузі точних наук, системного аналізу та управління складними технічними об’єктами. У 1978 році він отримав диплом інженера-електронної техніки, що стало стартовою точкою для подальшого професійного зростання.

Освітній досвід у КПІ заклав не лише інженерну компетенцію, а й культуру роботи з великими масивами даних та алгоритмічним мисленням. Варто зазначити, що багато випускників цієї alma mater пізніше знаходили себе в суміжних сферах – економіці, менеджменті, державному управлінні, адже отримана аналітична база дозволяла швидко опановувати нові дисципліни. Для Романенка такий перехід став логічним продовженням кар’єри: перші роки роботи на посаді інженера-електронника на київському заводі “Квант” дали змогу побачити виробничі процеси зсередини та відчути нестачу управлінських знань. Саме цей досвід підштовхнув його до вивчення економічних механізмів, фінансових інструментів і згодом – до глибокого занурення в науку державного управління.

Прихід у науку та перші дисертаційні дослідження

Наукова кар’єра Євгена Романенка почала формуватися на початку 1990-х років, коли перед молодою українською державою гостро постали питання створення власних фінансових інститутів. Маючи за плечима роботу в комерційних структурах та комсомольських органах, він зосередився на проблемах ринку цінних паперів. У 1994 році відбувся захист кандидатської дисертації за спеціальністю “економіка та управління народним господарством” на тему, пов’язану з управлінням розвитком фондового ринку України. Дослідження виявилося своєчасним, оскільки практично не було ґрунтовних вітчизняних розробок у цій сфері, а запозичені західні моделі потребували адаптації до постсоціалістичних реалій.

Цей перший академічний успіх показав не лише дослідницьку спроможність, а й уміння працювати з маловідомими масивами нормативної та статистичної інформації. Після захисту Романенко поєднував викладацьку роботу з практичним консультуванням державних установ, що дало змогу підкріплювати наукові висновки живими кейсами. Протягом наступного десятиліття його інтереси змістилися в бік більш широкої проблематики – державного регулювання соціально-економічних процесів, що стало передумовою для написання докторської дисертації. Такий міждисциплінарний шлях від фінансів до публічного управління поступово вибудував авторський науковий почерк, у якому кількісні методи поєднувалися з інституційним аналізом.

Докторська дисертація та академічне визнання

У 2006 році Євген Романенко захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління. Тема роботи – “Державне управління процесами формування і використання інтелектуального капіталу в Україні” – окреслила новий для вітчизняної науки ракурс, де знання та компетенції розглядалися як об’єкт управлінського впливу на національному рівні. Офіційне присудження ступеня сталося 17 січня 2007 року, що відкрило шлях до подальшої науково-організаційної роботи. Дисертація містила аналіз світового досвіду управління інтелектуальним капіталом, авторські моделі оцінювання та механізми їх адаптації до українських умов, що на той момент було вельми новим словом у галузі.

Здобуття докторського ступеня природно привело до отримання вченого звання професора кафедри державного управління та менеджменту. Упродовж наступних років Романенко очолював кафедру в Національній академії державного управління при Президентові України, де зосередився на підготовці магістрів та аспірантів для системи публічної служби. Його робота на цій посаді включала не тільки викладання профільних дисциплін, а й керівництво дисертаційними дослідженнями, що поступово сформувало неформальну наукову школу. Станом на сьогодні під його керівництвом захищено понад два десятки кандидатських і докторських дисертацій, що є надзвичайно високим показником для кафедр управлінського профілю та свідченням сталої академічної традиції.

Цікавий факт: у 2008 році саме за ініціативи Євгена Романенка була створена Всеукраїнська асоціація докторів наук державного управління, яка об’єднала провідних фахівців для незалежного експертного оцінювання проектів нормативних актів та програм розвитку.

Основні напрями наукових досліджень та знакові публікації

Науковий доробок Євгена Романенка охоплює понад 200 друкованих праць, серед яких монографії, підручники, методичні посібники та численні статті у фахових виданнях. Наскрізною темою більшості робіт залишається державне регулювання соціально-економічних трансформацій, причому з плином часу автор дедалі частіше звертається до проблематики публічного адміністрування в умовах децентралізації та цифровізації. Розроблені ним концептуальні моделі управління інтелектуальним капіталом на регіональному рівні неодноразово використовувалися під час формування стратегій розвитку областей, а теоретичні напрацювання щодо взаємодії органів влади з громадськістю лягли в основу кількох навчальних курсів для державних службовців.

Серед ключових тем, які системно висвітлені в доробку науковця, вирізняються такі:

• інституційні механізми державного управління інтелектуальним капіталом;
• адаптація системи публічного управління до стандартів Європейського Союзу;
• розвиток кадрового потенціалу органів виконавчої влади;
• регулювання фінансових ринків у контексті захисту прав споживачів;
• моделювання управлінських рішень на основі великих даних;
• процеси децентралізації влади та спроможність територіальних громад.

Роботи відрізняються тяжінням до міждисциплінарного синтезу: право, соціологія, економіка та політологія переплітаються в аналітичних побудовах так, щоб отримані висновки можна було одразу використовувати в нормотворчій і управлінській практиці. Численні публікації були включені до бібліографічних баз профільних міністерств, що підкреслює їхню прикладну значущість.

Перелік окремих монографій, що найповніше характеризують наукову діяльність Євгена Романенка:

Громадська діяльність та захист прав споживачів фінансових послуг

Паралельно з академічною роботою Євген Романенко активно включився в розбудову механізмів захисту пересічних громадян на ринку фінансових послуг. Він очолив Міжгалузевий союз “Український центр захисту прав споживачів фінансових послуг” – організацію, що об’єднує юристів, економістів та фахівців з державного управління для моніторингу дотримання прав клієнтів банків, страхових компаній та кредитних спілок. Під його керівництвом Центр не лише надавав безкоштовні консультації, а й готував аналітичні записки для комітетів Верховної Ради, Національного банку України та профільних міністерств. Саме ця діяльність вивела питання прозорості фінансових угод у площину законодавчих ініціатив.

Робота Центру базувалася на кількох принципових засадах, що забезпечували його впливовість:

• постійний правовий моніторинг договорів фінансових установ на предмет несправедливих умов;
• безоплатне представництво інтересів вразливих груп споживачів у судах;
• системна просвітницька діяльність через семінари, публікації та гарячі лінії;
• експертний супровід розробки галузевих стандартів розкриття інформації;
• міжнародна співпраця з аналогічними асоціаціями для запозичення успішних практик.

Такий підхід дозволив організації стати помітним гравцем у діалозі між державою та фінансовим сектором, а науковий авторитет керівника додавав ваги кожній експертній позиції. Протягом років діяльності було підготовлено десятки офіційних звернень до регуляторів, частина з яких трансформувалася в конкретні зміни до нормативно-правових актів, зокрема щодо обов’язкового інформування позичальників про реальну вартість кредитів.

Науково-організаційна місія та Всеукраїнська асоціація докторів наук

Одним із найпомітніших проектів, ініційованих Євгеном Романенком, стала Всеукраїнська асоціація докторів наук державного управління, заснована у 2008 році. Її поява заповнила прогалину в комунікації між ученими, які до того працювали розрізнено в різних відомчих академіях та університетах. Асоціація швидко перетворилася на майданчик для фахових дискусій, спільних видавничих проектів та рецензування дисертацій. Президентський статус Романенка в цій організації дозволив залучити до роботи широке коло експертів із захистом докторських ступенів не лише в Україні, а й серед діаспори.

Функціонал Асоціації вийшов далеко за межі формального об’єднання: систематично проводяться круглі столи з обговорення актуальних викликів державного управління, організовуються літні школи для молодих вчених, готуються колективні монографії. Крім того, члени Асоціації залучаються до роботи спеціалізованих вчених рад, що сприяє дотриманню високих академічних стандартів. Сам Романенко неодноразово наголошував на потребі поєднання теорії з реальними потребами державного апарату, тому левова частка заходів Асоціації присвячена експертизі законопроектів або рамкових стратегій, що подаються Кабінетом Міністрів.

Паралельно науковець продовжував викладацьку та менторську роботу в кількох академічних установах, зокрема в Національному авіаційному університеті на кафедрі публічного управління та адміністрування. Його лекції та семінари завжди вирізнялися насиченістю реальними кейсами, що суттєво підвищувало зацікавленість слухачів. Про високий рівень підготовки випускників свідчить їхня затребуваність у центральних органах виконавчої влади. Таким чином, академічна, експертна та громадська лінії діяльності вибудовуються в цілісну конструкцію, де кожен елемент підсилює інші.

Біографія Євгена Романенка виходить за межі звичного шляху вузького спеціаліста, натомість вона ілюструє, як технічна освіта, помножена на глибоке розуміння гуманітарних процесів, дає змогу створювати практично значущі моделі для державного управління. Від кандидатської дисертації про фондовий ринок до масштабних проектів із захисту фінансових прав громадян та консолідації докторів наук – усе це ланки одного ланцюга постійної адаптації наукового знання до суспільних потреб. Такий доробок і організаційна спадщина, безсумнівно, залишаються орієнтиром для тих, хто обирає професійну діяльність на межі науки, управління та громадянської відповідальності.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts