Історія Юлії Ярмоленко не схожа на типову біографію столичного політика. Її життєва траекторія закручена навколо міцного провінційного коріння, впертої праці та вміння чути потреби маленьких громад. Від перших днів у школі невеликого містечка до ухвалення рішень, що змінюють вигляд Києва, ця відстань виявилася не географічним відрізком, а насиченим щаблем управлінського дорослішання.
Узинське коріння й університетські коридори
Юлія Олександрівна народилася 6 вересня 1986 року в Узині – місті, де навіть тепер мешкає трохи більше трьох тисяч людей. Саме тут, серед тихих вулиць і традиційного сільського устрою, формувалися перші уявлення про справедливість та обов’язок. Шкільні роки пройшли в місцевій загальноосвітній школі, де дівчина рано виділилася хистом до історії та суспільствознавства. Педагоги згадують, що Юлія вже тоді вирізнялася методичним підходом і рідкісною для підлітка здатністю бачити кілька рішень однієї проблеми.
Після отримання атестата вона без вагань вирушила до Києва. Вступ до Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова на історичний факультет відкрив новий світ. Університетські роки не обмежувалися лекціями та бібліотекою. Ярмоленко швидко стала активною учасницею студентського самоврядування, де навчилася тримати баланс між амбіціями та компромісами. Та управлінська жилка, яку згодом помітять колеги в Київраді, саме там отримала перше шліфування. У цей період сформувалася звичка заглиблюватися в деталі, яка часто дратувала її опонентів, але рідко підводила.
Показово, що дипломна робота стосувалася розвитку місцевого самоврядування в Україні початку ХХ століття – вибір, який виявився напрочуд пророчим. Вже тоді вона намацувала відповідь на питання, чому одні громади процвітають навіть за обмежених ресурсів, а інші занепадають. Відповідь, яку вона сформулювала для себе, звучала просто: успіх залежить від людей і вміння чути тихі голоси.
Перша управлінська практика у рідному місті
Повернення до Узина після випуску 2008 року могло здатися кроком назад. Насправді це був свідомий вибір – адже жодна столична посада не обіцяла такого швидкого занурення в реальне управління, як робота в рідній міськраді. Розпочинала вона з посади спеціаліста відділу діловодства та звернень громадян, де головним завданням було спілкування з людьми, які приходили з болючими побутовими проблемами – від протікаючого даху до відсутності опалення.
Цей досвід став фундаментом її майбутньої політичної безкомпромісності щодо роботи з наказами виборців. Щоденна практика навчила її відрізняти справжні потреби від популістських забаганок. Через два роки Ярмоленко обійняла посаду секретаря Узинської міської ради. У цьому кріслі вона зіткнулася з лабіринтами бюджетного планування малої громади, де кожна гривня мала бути розписана наперед із точністю до копійки. Саме тоді народилася звичка особисто перевіряти кошториси, яку вона зберегла й у значно масштабніших проектах.
За п‘ять років на посаді секретаря вдалося реалізувати кілька непомітних, але важливих перетворень. Приміром, саме вона наполягла на переході міськради на електронний документообіг, що тоді для маленького міста виглядало майже екзотикою. Колеги жартували, що Ярмоленко “тягне Узин у двадцять перше століття за вуха”. Цей вислів згодом трансформувався в неформальну оцінку її методичного, а часом і в’їдливого стилю роботи.
Київський виклик: від облдержадміністрації до столичної ради
У 2015 році життєва орбіта зробила різкий поворот. Юлію Ярмоленко запросили на роботу до Київської обласної державної адміністрації, де вона обійняла посаду заступника начальника управління молодіжної політики та освіти. Це був вихід із зони комфорту: замість кількох тисяч мешканців Узина – понад два мільйони жителів області, замість звичного ритму маленької ради – турбулентний потік обласних програм.
Тут вона отримала цінний досвід міжмуніципальної координації. Разом із командою довелося налагоджувати зв’язки між десятками громад, кожною зі своїми амбіціями та проблемами. Ярмоленко опікувалася низкою молодіжних ініціатив, серед яких – конкурс мікрогрантів для підліткових стартапів, що тоді ще не було масовою практикою. Цей проект заклав основу для майбутньої депутатської діяльності – вміння будувати спільний простір довіри між владою та молоддю.
Коли у 2020 році партія “Слуга народу” відкрила набір на місцеві вибори, знайомі однопартійці запропонували податися до Київради. Для багатьох така пропозиція стала б несподіванкою, однак сама Ярмоленко визнає, що внутрішньо була готова до цього кроку. У її розпорядженні був п‘ятнадцятирічний управлінський багаж, який несподівано наклався на запит суспільства на нових людей у столичній політиці. Виборча кампанія була короткою, але насиченою прямими зустрічами в мікрорайонах. Врешті перемога дозволила їй увійти до постійної комісії з питань освіти, науки, молоді та спорту.
Депутатські будні та головні проекти
Увійшовши до Київської міської ради, Юлія Ярмоленко одразу окреслила коло пріоритетів: молодіжна політика, прозорість освітніх витрат та реальна участь громадян у бюджетному процесі. Її підхід відрізнявся послідовністю – кожна ініціатива спиралася на перевірені практики, які вона спостерігала ще в Узині, але масштабувала на столичному рівні. У перші ж місяці вона запропонувала кілька проектів, що швидко здобули підтримку колег.
Ось ключові напрямки, які вдалося просунути:
- запуск програми стажування молоді в органах місцевого самоврядування, що охопила понад 200 студентів за два роки;
- створення мобільних молодіжних консультативних пунктів, які курсували між віддаленими масивами;
- впровадження обов’язкової відеофіксації засідань бюджетної комісії для підвищення прозорості;
- ініціювання змін до міської програми розвитку освіти, щоб заклади могли гнучкіше використовувати кошти на власні потреби;
- підтримка мережі відкритих молодіжних хабів у районах, де до того панувала інфраструктурна порожнеча;
- запровадження щорічного форуму “Молодь і місто” для прямого діалогу з підлітками.
Окремо варто згадати ініціативу з цифрової грамотності для старшого покоління – проект, який народився з особистих бесід із жителями, що почувалися відрізаними від сучасних сервісів. Ця ідея спочатку сприймалася скептично, але згодом довела свою життєздатність.
Цікавий факт: Юлія Ярмоленко особисто координувала відкриття першого в Україні мобільного молодіжного центру, який курсував між Оболонню та Троєщиною, дозволяючи підліткам із різних куточків Києва отримувати консультації та брати участь у тренінгах.
Управлінський стиль і життєві принципи
Стиль роботи Ярмоленко впізнаваний не лише серед колег по фракції, а й серед опонентів. Вона рідко підвищує голос, віддаючи перевагу аргументам, які спираються на цифри та прецеденти. Її метод – спокійне, майже монотонне проговорювання позиції доти, доки співрозмовник не втратить бажання сперечатися без фактів. Цю манеру, що сформувалася ще під час гарячих бюджетних дебатів в Узині, одні називають “залізобетонною дипломатією”, інші – впертістю, але результати змушують погодитися навіть скептиків.
Її життєвий стрижень базується на кількох простих, але дієвих правилах: не обіцяти того, що неможливо прорахувати; завжди особисто перевіряти документи перед голосуванням; сприймати критику не як образу, а як технічне зауваження. У фракції “Слуга народу” її неофіційно називають “єдиним депутатом, який читає всі додатки до рішень”. Така уважність до бюрократичної рутини межує з педантизмом, але саме вона дозволила уникнути кількох гучних помилок під час голосувань.
У особистому спілкуванні Юлія Олександрівна підкреслено непублічна. Вона не веде блогів і рідко дає розгорнуті інтерв’ю, вважаючи, що справи говорять гучніше за слова. Втім, на щотижневих прийомах громадян двері її кабінету відкриті для всіх, хто записався заздалегідь. Цей контраст між тихою поведінкою та твердістю у відстоюванні позицій підкреслює глибокий прагматизм, якого, на думку багатьох, бракує сучасній українській політиці.
Кар’єрна еволюція в цифрах і фактах
Якщо подивитися на кар’єру Юлії Ярмоленко через призму посадових щаблів, стає помітно, як поступово зростав масштаб її управлінських рішень. Спочатку – кількасот мешканців Узина, згодом – обласні грантові програми, а тепер – столичні рішення, що стосуються мільйонів киян. Кожен етап має свій вимір відповідальності.
Порівняльна хронологія кар’єрного просування демонструє, як зростав вплив політикині на місцеве самоврядування.
| Період | Посада | Основні досягнення |
|---|---|---|
| 2008–2010 | Спеціаліст Узинської міськради | Організація роботи зі зверненнями громадян, впорядкування діловодства |
| 2010–2015 | Секретар Узинської міськради | Перехід на електронний документообіг, бюджетна оптимізація малих програм |
| 2015–2020 | Заступник начальника управління Київської ОДА | Кураторство молодіжних грантів, запуск міжмуніципальних форумів |
| 2020–донині | Депутат Київради, член комісії з питань освіти та молоді |
Автор кількох міських цільових програм, ініціатор мобільних молодіжних центрів |
Наведені факти підтверджують, що зміна території відповідальності не змінила базового принципу: ухвалювати рішення, спираючись на безпосередні потреби мешканців. Той досвід, який народився під час ремонтів дахів у маленькому Узині, виявився цілком придатним для підготовки великих столичних проектів. Звісно, масштаби та складність завдань зросли в рази, однак управлінська оптика залишилася тією ж – уважною до деталей і позбавленою зайвої помпезності.
Простежуючи її кар’єру, складно не помітити одну закономірність: кожен новий щабель сприймався не як нагорода, а як збільшення рівня відповідальності. Можливо, саме ця внутрішня установка допомогла Юлії Ярмоленко уникнути типових для багатьох політиків-початківців пасток марнославства та популізму. Її історія – це не про швидкий злет, а про методичне проростання з ґрунту місцевого самоврядування, яке зрештою дає міцне гілля на рівні столиці. Чи зможе вона з часом вийти на загальнонаціональний рівень – покаже час, але вміння будувати діалог із найменшими спільнотами вже зараз вирізняє її з-поміж десятків інших депутатів.
About the Author
