Застосування березового дьогтю для здоров’я, саду та побуту – повний посібник

Звідки береться березовий дьоготь і чому його склад вважають особливим

Під час сухої перегонки березової кори без доступу кисню утворюється густа масляниста рідина із характерним різким запахом – березовий дьоготь. Технологія ця відома вже не одне століття, хоча сучасні виробники використовують закриті реторти, які дозволяють точніше контролювати температурний режим. Сировина береться виключно з верхнього шару кори берези, що містить бетулін, фенольні сполуки, органічні кислоти та смолянисті речовини. Бетулін у чистому вигляді – білий порошок, який має певну біологічну активність, однак у складі дьогтю він працює у комплексі з фенолами та крезотами, що суттєво змінює властивості продукту.

Хімічний профіль березового дьогтю просто неможливо назвати простим. Смола містить понад десять тисяч різних сполук, багато з яких мають виражену антисептичну дію. Саме поєднання фенолу, ксилолу, толуолу та різних органічних кислот робить його надзвичайно стійким до грибкових колоній і бактеріальних біоплівок. У медичних довідниках минулого століття березовий дьоготь описували як кератопластичний засіб, тобто такий, що регулює процес зроговіння шкіри й допомагає їй швидше оновлюватися. Пахне продукт різко, димно-копченим відтінком, через що в аптечних препаратах його часто комбінують із невеликою кількістю ефірних олій для маскування аромату.

Отримання якісного дьогтю залежить від зібраної сировини. Заготівельники знімають бересту з дерев віком не менше двадцяти років, вибираючи ділянки, де кора вже почала природно відшаровуватися. Свіжа береста дає більше легких фракцій, а старіша – густіший, більш насичений смолами продукт. У лабораторних умовах очищений дьоготь має показник pH близький до слабокислого, хоча на шкірі він проявляє себе нейтрально завдяки буферним системам епідермісу. Цікаво, що водорозчинних компонентів у дьогті майже немає, тому для приготування водних розчинів доводиться використовувати емульгатори, найчастіше зелене або господарське мило.

Як безпечно працювати з концентрованим березовим дьогтем

Концентрат березового дьогтю швидко вбирається у шкіру та залишає стійке забарвлення, тому починати роботу варто з латексних або нітрилових рукавичок. Якщо рідина потрапила на відкриту ділянку тіла, відмити її звичайною водою практично неможливо – знадобиться олійна основа, наприклад вазелінове або соняшникове масло, а потім мильний розчин. Робочий одяг теж має бути захисним, адже плями від смоли не видаляються при звичайному пранні. Очі – найвразливіша зона, тому при приготуванні розчинів для саду виробники радять надягати захисні окуляри.

Приміщення, де відбувається змішування компонентів, має бути добре провітрюваним. Запах дьогтю настільки леткий, що меблі та тканини вбирають його за лічені хвилини, і вивітрювання займає кілька діб. Якщо потрібно зберігати готову суміш, посуд повинен бути скляним або з високощільного поліетилену, оскільки харчовий пластик смола просто роз’їдає. Кришка мусить герметично закриватися, аби запах не просочувався в холодильник чи комору. Тримати ємність бажано при температурі від плюс п’яти до плюс двадцяти градусів, уникаючи потрапляння прямих сонячних променів, які прискорюють окислення фенольних фракцій.

Алергічні реакції – річ нечаста, але цілком можлива. Перед першим використанням на шкірі радимо нанести краплю розведеного дьогтю на ліктьовий згин, заклеїти пластиром і почекати вісім годин. Почервоніння або свербіж свідчать про індивідуальну непереносимість фенолів. Внутрішнє застосування, про яке іноді пишуть у мережі, фахівці категорично не схвалюють без лікарського контролю, бо навіть мікродози можуть викликати подразнення слизової оболонки шлунка. У ветеринарній практиці худобі та свійській птиці дьоготь задають лише у строго вивірених концентраціях, і самостійно експериментувати тут недоречно.

Дьоготь на городі – точні пропорції та схеми обробок

Одне з найпоширеніших застосувань – відлякування колорадського жука, попелиці, морквяної мухи та капустяної білянки. Базова формула водної емульсії для обприскування пасльонових культур готується з розрахунку столової ложки березового дьогтю на десять літрів води. Смолу спершу змішують із тридцятьма грамами тертого господарського мила, розчиненого в літрі теплої води, і лише потім вливають у загальний об’єм. Така послідовність забезпечує рівномірний розподіл маслянистої субстанції у воді без утворення окремих плям на листках. Обробку проводять виключно ввечері, щоб запобігти опікам рослин під ультрафіолетом.

Для плодових дерев і ягідних кущів концентрацію трохи підвищують: дві столові ложки на відро води. Цього достатньо, щоб пригнітити зимуючі стадії парші, борошнистої роси та плодової гнилі. Перше обприскування дають до розпускання бруньок, а друге – по зеленому конусу, коли листки лише починають прокльовуватися. Такий графік значно знижує кількість весняних інфекцій без накопичення важких металів у врожаї. Малину й смородину, крім листя, варто обробити ще й пристовбурове коло, бо саме там зимують личинки галиці та склівки.

Розведений дьоготь використовують і для вимочування насіннєвої картоплі перед висаджуванням. На одне відро води беруть чайну ложку концентрату, перемішують із мильним розчином і занурюють бульби на тридцять-сорок хвилин. Після цього матеріал просушують у тіні й відправляють у ґрунт. Такий захід зменшує ймовірність розвитку ризоктоніозу та дротяника, що особливо помітно на ділянках із важкими суглинками. Додатково можна розкласти вздовж рядків шматки старої тканини, просочені чистим дьогтем, аби відлякати гризунів.

Приблизні дозування дьогтю для основних садових культур можна звести в таблицю

Під час роботи з обприскувачем треба постійно струшувати бак, оскільки смола має схильність осідати на дні. Після закінчення сезону всю апаратуру промивають теплою водою з додаванням столової ложки кальцинованої соди, що повністю видаляє масні залишки. Залишки робочого розчину не зберігають довше двох-трьох годин, тому що втрачається активність летких фракцій, відповідальних за відлякування комах.

Користь для шкіри, що підтверджена багаторічною практикою

Дерматологи призначають березовий дьоготь при псоріазі, екземі, себорейному дерматиті й навіть при деяких формах грибкових уражень нігтів. Головний механізм дії – уповільнення надлишкового поділу клітин епідермісу та зменшення запального набряку, що особливо цінно при лускатому лишаї. В аптеках дьоготь продається як у чистому вигляді, так і в складі мазей на кшталт сірчано-дьогтьової, де концентрація становить п’ять-десять відсотків. Класична радянська пропис “мазь Вишневського” теж містить березовий дьоготь, який у комплексі з ксероформом і касторовою олією створює виражену протинабрякову дію.

Використання чистого дьогтю без розведення на відкритих ранах – погана ідея. Висока концентрація фенолів може спровокувати хімічний опік і сповільнити грануляцію. Краще змішати одну частину смоли з чотирма частинами вазеліну або ланоліну, розтерти до однорідності та наносити на проблемну зону ввечері тонким шаром. При лікуванні грибка нігтів існує схема, коли дьоготь наносять на попередньо розпарену та обпиляну пилкою нігтьову пластину, після чого накривають пов’язкою. Процедуру повторюють щодня протягом місяця, але з обов’язковими перервами на вихідні, щоби дати шкірі відпочити.

Дьогтьове мило – продукт, що зустрічається в косметичних відділах, хоча його склад часто далекий від натуральності. Справжнє дьогтьове мило вариться на основі натрієвих солей жирних кислот із додаванням від п’яти до десяти відсотків березового концентрату. Воно добре підходить для жирної шкіри, схильної до акне, бо помірно підсушує висипання та очищає пори. Але варто пам’ятати: застосовувати його частіше двох-трьох разів на тиждень не варто, інакше ліпідний бар’єр шкіри порушується, виникає відчуття стягнутості та лущення. Людям із сухим типом шкіри дерматологи рекомендують після вмивання дьогтьовим милом одразу наносити зволожувальний крем із керамідами.

Догляд за деревиною, металом та шкіряними виробами

Березовий дьоготь століттями використовували для просочування дерев’яних паль, човнів, зрубів і огорож. Консервація досягається завдяки тому, що фенольні сполуки проникають у пори деревини та створюють середовище, непридатне для розвитку грибів і личинок деревоточців. Сьогодні старовинну технологію адаптували для обробки садових меблів та елементів ландшафтного дизайну. Суміш готують, змішуючи дьоготь із лляною олією у співвідношенні один до трьох, після чого наносять пензлем на попередньо ошкурену поверхню. Висихання триває близько тижня, але в підсумку деревина набуває глибокого темно-коричневого відтінку й не потребує повторної обробки кілька років.

Металеві інструменти, що зберігаються в сирому підвалі або гаражному приміщенні, часто покриваються іржею навіть під шаром стандартного мастила. Тут дьоготь виступає у ролі консерваційного матеріалу: після очищення металу його просто змащують нерозведеним дьогтем за допомогою ганчірки. Плівка, що утворюється, не пропускає вологу й не змивається конденсатом. Навіть рибальські гачки та блешні, оброблені в такий спосіб, не іржавіють під час тривалого зберігання.

Шкіряне взуття та упряж, які експлуатуються в умовах підвищеної вологості, теж отримують друге життя після дьогтьового просочення. Сирий концентрат для цього не беруть – готують мастику, що складається з рівних частин бджолиного воску та дьогтю з додаванням невеликої кількості риб’ячого жиру. Суміш нагрівають на водяній бані до однорідності, остуджують і втирають у шкіру. Виріб зберігає м’якість, не пропускає воду й не вкривається пліснявою навіть у похідних умовах. Запах, щоправда, тримається кілька тижнів, тому перед використанням у міському середовищі краще вивітрити річ на свіжому повітрі.

Коли дьоготь стає першим помічником для домашніх тварин

Велика рогата худоба нерідко страждає від копитної гнилі, спричиненої бактеріями роду Fusobacterium. У таких випадках ветеринари рекомендують обробляти розчищену копитну підошву сумішшю дьогтю з мідним купоросом у пропорції десять до одного. Пастоподібну масу накладають на уражену ділянку та фіксують бинтом на три-чотири дні. Аналогічний підхід застосовують для коней, у яких часто виникають тріщини копитного рогу взимку через перепади вологості.

Свійській птиці дьоготь додають у воду для випоювання, особливо в період сезонних спалахів кокцидіозу. Розрахунок такий: один мілілітр концентрату на літр питної води. Розчин готують лише на один день, оскільки активні компоненти швидко окислюються. Паралельно господарі обробляють стіни пташника та сідала слабким водним розчином дьогтю, що знижує ризик поширення пухоїдів і кліщів. Цей метод застосовують і в голубівництві, хоча там дозування зменшують удвічі через чутливість дихальної системи птахів.

• обробка лап собак після прогулянки вологим ґрунтом запобігає міжпальцевому дерматиту, варто лише змити бруд і нанести тонкий шар розведеної смоли;
• відлякування бліх і кліщів досягається нанесенням краплі чистого дьогтю на нашийник із тканини, яку попередньо вимочують у соняшниковій олії;
• купання курей у ванні з додаванням чайної ложки дьогтю на таз золи допомагає позбутися паразитів без хімічних інсектицидів;
• розчин для промивання вух у кішок готують, розводячи дьоготь оливковою олією один до п’яти, і використовують лише після огляду ветеринара.

За будь-якої маніпуляції з тваринами треба враховувати, що гостре чуття хижаків може відреагувати на запах занепокоєнням. Коти іноді починають активно вилизувати оброблені місця, тому на перші півгодини після нанесення варто одягнути на улюбленця захисний комір. Якщо протягом доби з’являються ознаки подразнення – почервоніння, пухирці або надмірне чухання – процедуру негайно припиняють і змивають залишки олійним лосьйоном.

Найнесподіваніші способи застосування дьогтю в повсякденному житті

Рибалки зі стажем знають, що декілька крапель березового дьогтю, додані в прикорм, здатні залучити ляща, карася та коропа. Механізм цього явища до кінця не вивчений, однак припускають, що аромат смоли нагадує рибі запах розкладених водоростей або затопленої кори. Експериментатори змащують дьогтем невеликі шматочки поролону й закидають у фідерну годівницю разом із кашею – клювання часто стає впевненішим, особливо в похмуру погоду.

У городньому господарстві є ще один цікавий прийом – мульчування пристовбурових кіл тирсою, змішаною з невеликою кількістю дьогтю. На відро тирси беруть столову ложку концентрованої смоли, перемішують і залишають у закритому пакеті на добу. Отриману суміш розсипають шаром три-чотири сантиметри. Слимаки та равлики обходять такі ділянки стороною, тому розсада капусти залишається неушкодженою. При цьому дощі не вимивають дьоготь у ґрунт надто швидко, оскільки тирса працює як адсорбент, поступово вивільняючи активні речовини.

Близько двохсот років тому в російських селах березовий дьоготь слугував своєрідним антисептиком під час пологів, і бабки-повитухи натирали ним руки перед прийняттям немовляти, коли не мали доступу до мила та окропу. Пізніше цей звичай забули, але він свідчить про глибоку довіру до бактерицидних властивостей смоли.

Користувачі, які віддають перевагу ручній роботі, іноді додають дьоготь у фарби для дерева або в віск для свічок. У першому випадку виходить покриття, що самозахищається від цвілі на відкритому повітрі, у другому – свічка набуває димного аромату, який відлякує комарів під час вечірніх посиденьок на веранді. Правда, з часом колір воску темнішає, зате атмосфера набуває ноток старовини й нагадує про вечори біля каміна.

Нюанси зберігання та продовження терміну придатності

Заводська упаковка малого об’єму зазвичай герметична, але після відкриття варто одразу перемістити вміст у скляний флакон із корковою або притертою кришкою. Найкраще, коли горловина залита сургучем, але у побуті можна обмежитися шаром харчової фольги між горловиною й кришкою. Якщо дьоготь загуснув, його ставлять у мисці з теплою водою на п’ятнадцять-двадцять хвилин, категорично уникаючи відкритого вогню – пари легкозаймисті. Розігрівати в мікрохвильовій печі теж не слід, оскільки нерівномірний прогрів може спричинити викид гарячої рідини назовні.

Термін придатності чистого березового дьогтю обмежується трьома-п’ятьма роками за умови відсутності контакту з киснем. Ознакою псування стає поява білуватого осаду та зменшення характерного запаху – це свідчить про окислення фенольних сполук. Продукт, що втратив активність, не завдасть шкоди рослинам, але комах-шкідників уже не відлякає. Саме тому перед початком сезону рекомендується завжди перевіряти дьоготь із минулого року: капнути на фільтрувальний папір і оцінити, чи залишається масляниста пляма без білих розводів.

З огляду на підвищену пожежонебезпеку, скляний флакон не можна залишати під прямими сонячними променями та поряд із нагрівальними приладами. Виробники застерігають від переливання смоли у пляшки з-під напоїв, оскільки стороння людина може випадково переплутати рідину. Оптимальне місце – нижня полиця аптечної шафки або закрита шафа в передпокої, де температура тримається на рівні п’ятнадцяти-вісімнадцяти градусів. Дотримання цих правил дозволяє користуватися властивостями березового дьогтю максимально довго та без жодних прикрих несподіванок.

Березовий дьоготь – продукт, чия репутація будувалася на реальних спостереженнях поколінь садівників, лікарів і ремісників. Жодна сучасна лабораторія не спростувала його дієвість, хоча механізм багатьох реакцій досі вивчається біохіміками. Ключ до успішного застосування простий: не ігнорувати рекомендовані концентрації, оберігати шкіру та слизові від прямого контакту й не сподіватися на миттєвий результат там, де потрібен накопичувальний ефект. У будь-якому з напрямків – від лікування дерматозів до захисту картопляного поля – ця темна смоляниста рідина здатна замінити добрий десяток вузькоспрямованих препаратів. Саме тому маленька баночка із запахом диму та лісу залишається на полицях тих, хто звик шукати рішення не в яскравій рекламі, а в досвіді попередників.

start

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts