Ім’я Анатолія Яреми вже понад півтора десятиліття асоціюється з фундаментальними змінами у підходах до розгляду цивільних спорів. Його фахове становлення збіглося з періодом глибокої трансформації всієї судової системи, що дало змогу не лише засвоїти старі доктрини, а й вибудувати нову архітектуру касаційного перегляду. У середовищі практикуючих юристів постать Яреми найчастіше згадують тоді, коли мова заходить про зважену та водночас сміливу практику Верховного Суду в сімейних, житлових, земельних і договірних конфліктах. Значна частина рішень, скріплених його підписом, стала орієнтиром для судів нижчих ланок і викликала жваві дискусії серед науковців. Проте за сухими рядками постанов криється значно більше – особистий стиль управління судовою колегією, вміння чути аргументи сторін і водночас утримувати баланс між буквою закону та потребами реального життя. Саме тому розмова про Ярему неминуче перетворюється на розмову про те, яким має бути цивільне правосуддя в умовах постійної зміни законодавства та суспільних очікувань.
- Перші кроки у судовій системі та кар'єрне зростання
- Очолення Касаційного цивільного суду після судової реформи
- Вузлові правові позиції та принципи ухвалення рішень
- Внутрішня кухня процесуального керівництва
- Вплив на судову систему через навчання та узагальнення практики
- Критичний погляд та дисциплінарні провадження
Перші кроки у судовій системі та кар’єрне зростання
Народившись 28 липня 1962 року, Анатолій Ярема здобув класичну юридичну освіту на юридичному факультеті Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Випуск 1989 року припав на час, коли державний апарат уже відчував потребу в новому поколінні суддів, здатних працювати в умовах швидких змін. Після короткої адвокатської практики він обрав суддівську мантію і пройшов усі щаблі – від судді місцевого загального суду до апеляційної інстанції. У цей період сформувалася одна з його головних професійних рис: увага до деталей фактичних обставин крізь призму принципу верховенства права. Колеги згадують, що Ярема ніколи не дозволяв собі формального підходу, навіть коли йшлося про рутинні справи про розірвання шлюбу чи стягнення дрібних боргів.
Робота в Апеляційному суді міста Києва, а згодом і на посаді заступника голови цього суду, дала йому змогу побачити типові помилки першої інстанції та виробити власну методику написання процесуальних документів. Саме там він почав наполягати на тому, що мотивувальна частина рішення – це не формальна відписка, а інструмент виховання правової культури учасників спору. Такий підхід вирізняв його серед багатьох колег і поступово перетворив на одного з найбільш цитованих суддів київської апеляції. Паралельно Ярема брав участь у робочих групах з удосконалення цивільного процесуального законодавства, де наполягав на розширенні змагальних засад і спрощенні доступу до суду.
Очолення Касаційного цивільного суду після судової реформи
Коли у 2017 році запрацював оновлений Верховний Суд, перед судовою владою постало завдання не просто механічно об’єднати старі вищі спеціалізовані суди, а створити дієвий механізм єдності практики. Саме на цьому тлі відбулося обрання Анатолія Яреми на посаду голови Касаційного цивільного суду. Він отримав у спадок колосальний масив нерозглянутих справ, що накопичилися ще в ліквідованому Вищому спеціалізованому суді, і одночасно – потребу сформувати сталу позицію з найгостріших питань: стягнення пені за простроченими кредитами, припинення поруки, визначення моменту набуття права власності на новостворене нерухоме майно.
В умовах кадрового дефіциту та опору частини апарату новим стандартам ефективності Ярема зробив ставку на жорстку дисципліну строків та особистий контроль за підготовкою проєктів постанов. Його вимога оприлюднювати всі рішення касаційного суду в день проголошення була на той час майже революційною. Крім того, голова касаційного суду ініціював регулярні робочі наради, присвячені не лише конкретним справам, а й загальним проблемам праворозуміння, що виникали через суперечність кількох законодавчих актів. Це дало змогу доволі швидко зменшити кількість ситуацій, коли різні палати одного суду ухвалювали діаметрально протилежні рішення.
Вузлові правові позиції та принципи ухвалення рішень
Фахівці часто пов’язують ім’я Яреми з кількома знаковими правовими позиціями, що радикально змінили судову практику. Однією з них стала постанова про неможливість безспірного стягнення боргу за іпотечним договором у випадку, коли кредитор не надав належних доказів попереднього повідомлення боржника про зміну процентної ставки. Ця справа фактично змусила банківські установи переглянути внутрішні процедури роботи з позичальниками, адже суд чітко вказав, що формальний підпис під договором не звільняє фінансову установу від обов’язку діяти добросовісно. У житлових справах він жорстко відстоював позицію, згідно з якою виселення особи без надання іншого житла допустиме лише у випадках, прямо передбачених законом, і лише після вичерпання всіх можливих заходів соціального захисту.
Характерним для підходу Яреми є постійне апелювання до принципу співмірності. У постановах, які він готував або редагував як голова палати, майже завжди присутній фрагмент, де зіставляються негативні наслідки для відповідача і легітимна мета, якої прагне досягнути позивач. Це особливо помітно у спорах про визнання недійсними правочинів, укладених під впливом обману. Суд не просто констатує наявність обману, а й перевіряє, чи не спричинить визнання договору недійсним ще більшої шкоди для третіх осіб, які діяли добросовісно. Такий прагматизм рідко зустрічався у вітчизняних судах і став предметом численних схвальних коментарів з боку адвокатської спільноти.
Внутрішня кухня процесуального керівництва
Окремої уваги заслуговує те, як Анатолій Ярема вибудовував роботу всередині суддівського колективу. Він наполягав на тому, щоб підготовка до судового засідання не обмежувалася читанням матеріалів справи безпосередньо перед її розглядом. Судді мали подавати стислий письмовий аналіз правової проблеми із зазначенням усіх наявних у практиці підходів. Сам Ярема, за свідченням колег, міг наразитися на конфлікт із суддями, якщо бачив, що проект постанови не містить посилань на відповідну практику Європейського суду з прав людини. Він також запровадив правило, за яким зауваження судді-доповідача до протоколу засідання мали бути максимально конкретними: не загальні фрази на кшталт “врахувати позицію відповідача”, а чітка вказівка, яку норму закону неправильно застосував суд попередньої інстанції.
Таке управління викликало неоднозначну реакцію: одні називали його надміру авторитарним, інші – справжнім менторством, якого бракувало системі десятиліттями. Сам Ярема у публічних виступах неодноразово наголошував, що суддівська незалежність не звільняє від обов’язку узгоджувати правові позиції, інакше правосуддя стає хаотичним. Для багатьох молодих суддів касаційного суду саме ця школа стала місцем, де відточувалася майстерність складання лаконічних і водночас переконливих процесуальних документів.
Вплив на судову систему через навчання та узагальнення практики
Перебуваючи на посаді голови Касаційного цивільного суду, Ярема активно долучався до діяльності Національної школи суддів, часто особисто читав лекції для суддів місцевих та апеляційних загальних судів. Його навчальний матеріал відзначався відсутністю абстрактних теоретизувань: основу становили приклади конкретних справ, у яких суд першої інстанції припускався типових помилок, та коментар, чому ці помилки призвели до скасування рішення. Такий підхід сформував ціле покоління суддів, які звикли дивитися на справу очима касаційної інстанції ще до ухвалення власного рішення.
Важливою складовою його роботи стало створення регулярних оглядів судової практики, які готувала група досвідчених суддів і науковців. Ці огляди виходили друком у фахових виданнях і поширювалися серед суддівського корпусу. Вони містили не тільки витяги з постанов, а й розгорнуті коментарі, що пояснювали, чому саме така позиція була обрана Верховним Судом. Для адвокатів ці матеріали стали своєрідною “дорожньою картою”, яка дозволяла прогнозувати результат розгляду справи в касаційній інстанції. Наведений нижче перелік дає уявлення про головні тематичні блоки, яким приділялася найбільша увага:
- правочини, укладені під впливом помилки або обману, та їх правові наслідки;
- визначення моменту виникнення права власності на об’єкти незавершеного будівництва;
- черговість спадкування за заповітом і за законом у спорах із пропущеними строками прийняття спадщини;
- підстави припинення поруки фізичних осіб після зміни умов основного зобов’язання;
- виселення колишніх членів сім’ї власника житла за відсутності іншого житлового приміщення;
- юрисдикція загальних та господарських судів у корпоративних спорах фізичних осіб;
- стягнення компенсації моральної шкоди у справах про порушення прав споживачів;
- застосування позовної давності до вимог про визнання права власності.
Характерний факт: у 2019 році Касаційний цивільний суд на чолі з Яремою ухвалив понад 19 500 рішень і постанов, при цьому частка скасованих судових актів нижчих інстанцій залишалася стабільною протягом року, що свідчило про прогнозованість та сталість практики.
Критичний погляд та дисциплінарні провадження
Жоден помітний суддя не залишається поза зоною критики, і Ярема не став винятком. Противники його методів управління вказували на надмірну концентрацію влади в руках голови касаційного суду та зниження ролі окремого судді-доповідача. Деякі адвокати скаржилися, що висока вимогливість до процедури інколи оберталася затягуванням строків розгляду, оскільки справа поверталася на доопрацювання по кілька разів. Особливо гостро ця проблема постала у період пандемії, коли дистанційний режим роботи не завжди дозволяв оперативно збирати колегії.
З боку антикорупційних громадських організацій звучали зауваження щодо реконструкції адміністративної будівлі Верховного Суду на вулиці Пилипа Орлика, однак безпосередньо з ім’ям Яреми жодне дисциплінарне провадження стосовно цих подій не пов’язувалося. Навпаки, його публічні звіти про розподіл бюджетних коштів завжди містили деталізацію витрат на оплату праці помічників суддів, закупівлю канцелярського приладдя та технічне обслуговування приміщень. Така відкритість, на думку експертів, була свідомою стратегією зменшення репутаційних ризиків. Не можна обійти увагою й той факт, що після завершення каденції на посаді голови касаційного суду Ярема не тільки залишився у складі Верховного Суду, а й був обраний заступником Голови Верховного Суду, що свідчить про високий рівень внутрішньої довіри суддівського корпусу.
Підсумовуючи сказане, варто визнати: постать Анатолія Яреми справді стоїть осібно в українському цивільному правосудді. Він не просто виконував функцію судді-керівника, а послідовно впроваджував модель, у якій правосуддя тримається на трьох китах – передбачуваність практики, змагальність та невідворотність відповідальності за порушення процедури. Його внесок вимірюється не кількістю прочитаних лекцій чи підписаних наказів, а тим, що сьогодні адвокат, готуючи касаційну скаргу, може з високою вірогідністю спрогнозувати майбутнє рішення, спираючись на сформовані позиції Верховного Суду. Саме ця прогнозованість, на яку часто нарікають як на “зарегульованість”, насправді є найбільшим досягненням будь-якої судової системи. І хоча дискусії про стиль управління триватимуть, беззаперечним залишається одне: без такого досвіду та вміння балансувати між законом і життєвими реаліями цивільна касація втратила б ту якість, яку сьогодні сприймають як належне.
About the Author
