Джаз Чартон: життєвий шлях, найкращі альбоми та цікаві факти про музиканта

З-поміж постатей, які сформували сучасне обличчя української імпровізаційної музики, ім’я Джаза Чартона звучить із особливою повагою. Його шлях до визнання нагадує туго сплетену мелодійну лінію, де немає випадкових нот, а кожен поворот долі пояснюється глибоким зануренням у ремесло. Саксофоніст, композитор, аранжувальник і наставник для цілої генерації молодих виконавців, Чартон вибудував кар’єру на поєднанні академічної бази та сміливих звукових експериментів. Його альбоми розходяться серед поціновувачів від Токіо до Торонто, а співпраця з грандами світового джазу неодноразово виводила українську сцену на принципово новий рівень. Поза сценою він лишається людиною, яка уникає зайвого галасу навколо власної персони, проте саме закритість музиканта неабияк підігріває цікавість до його персональної історії. У цьому матеріалі зібрано вичерпну інформацію про ключові етапи життя Джаза Чартона, його творчі здобутки та внутрішні переконання, що вплинули на унікальний авторський почерк.

Коріння звуку, який ні з чим не сплутати

Перші музичні враження Джаз Чартон отримав у родині, де фортепіанні вправи старшої сестри лунали щовечора, а батьківська колекція вінілу містила записи Дюка Еллінгтона, Коулмена Гокінса та Лестера Янга. Хлопчина ріс у невеликому містечку на Львівщині, де потрапити на живий концерт було справжньою подією, тож радіоточка на кухні лишалася головним вікном у широкий світ. Вже у вісім років він уперше взяв до рук блокфлейту, а за два роки перейшов на кларнет, паралельно відвідуючи заняття з музичної теорії в місцевій школі мистецтв. Педагоги одразу помітили нетипову для дитини чутливість до гармонічних зрушень і здатність запам’ятовувати довгі фрази після одного прослуховування.

Вирішальним поштовхом стало знайомство із записами Чарлі Паркера, яке трапилося, коли майбутньому музиканту виповнилося тринадцять. Він годинами намагався відтворити стрімкі пасажі на кларнеті, а згодом умовив батьків придбати перший альт-саксофон. Той інструмент, за спогадами самого Чартона, був далеким від ідеалу – механіка заїдала, тембр віддавав різкуватістю, однак саме на ньому вдалося вибудувати власний підхід до звуковидобування, що пізніше перетвориться на його візитівку. У чотирнадцять років він уже грав у шкільному біг-бенді й брав участь у перших конкурсах обласного рівня, де його виконання балади “Laura” викликало щире здивування журі через дорослу фразировку та впевнену інтонацію.

Навчання в музичному училищі Львова дало потужну теоретичну базу, проте справжні університети Чартон проходив у нічних джем-сейшенах, які траплялися в клубі “Лялька” та підвальних кав’ярнях площі Ринок. Там збиралися музиканти, котрі грали бібоп, свінг і ф’южн, не надто дбаючи про заробіток, а радше про чесний обмін енергією. Студентські роки сформували коло однодумців, із якими згодом буде створено перший квартет. Ще навчаючись на третьому курсі, Чартон отримав стипендію для участі в літній школі в польському Кракові, де його викладачем став відомий тенор-саксофоніст Збігнев Намисловський. Саме після того інтенсиву музикант остаточно визначився з напрямком: модальний джаз поєднаний зі слов’янською мелодикою стане його основним творчим вектором.

Перші серйозні ансамблі та голос столичної сцени

Переїзд до Києва наприкінці 1990-х років відкрив перед Джазом Чартоном нові можливості. У столиці активно формувалася альтернативна джазова спільнота, і його поява на сцені клубу “Боббі-Джаз” одразу привернула увагу колег. Публіка зустрічала молодика зі Львова стримано, проте вже після другого виступу квитки на його концерти розкуповували за кілька днів. Разом із піаністом Олексієм Боголюбовим і барабанщиком Олександром Поляковим він заснував тріо, яке півтора року тримало щотижневу резиденцію в “Дивані” – закладі, що став точкою тяжіння для всіх, хто цікавився імпровізаційною музикою.

Репертуар тріо спирався переважно на авторські композиції Чартона, в яких відчувався глибокий вплив української народної пісенності. Мелодійні лінії, що нагадували обрядові наспіви, вільно розчинялися в складних гармонічних сітках, а ритмічна основа коливалася між фанком і бібоповими квадратами. Критики писали про “свіжий вітер від Дніпра”, хоча музикант сам не втомлювався підкреслювати, що він радше переосмислює фольклор, ніж цитує його. У той період було записано демо-альбом “Вечірні кола”, що розійшовся на касетах і створив ім’я серед вузького кола поціновувачів. Якість запису була далекою від студійної, та енергія, яку передавали ті три доріжки, досі вважається еталонною для андеграундного Києва зламу століть.

• звукорежисери неодноразово відзначали вміння Чартона контролювати динаміку саксофону без додаткової компресії;
• на сцені музикант віддає перевагу вінтажним мундштукам, які власноруч допрацьовує вдома;
• перший пресовий відгук на виступ тріо з’явився в газеті “Дзеркало тижня” восени 1999 року;
• частину партій клавішних на дебютному записі виконав запрошений органіст Ігор Закус;
• матеріал “Вечірніх кіл” пізніше увійшов до програми фестивалю “Джаз-Коло” в Полтаві;
• барабани для демо-альбому записували в кімнаті з високою стелею, що створило ефект природної реверберації.

Паралельно з клубною роботою Чартон почав активно викладати. Його майстер-класи в Київському інституті музики імені Глієра відвідували студенти, яких називали “чартонівським десантом”, – згодом багато з них сформували нову хвилю українського джазу. Музикант ніколи не використовував шаблонних вправ, а натомість просив учнів співати мелодії народних пісень перед тим, як перенести їх на інструмент. Цей метод він підгледів у одного зі своїх наставників під час стажування в Копенгагені й адаптував під реалії української освіти. Так само вимогливо він ставився до власних занять: щоденна робота з метрономом, запис власних імпровізацій на диктофон і прискіпливий розбір помилок були невід’ємною частиною життя впродовж багатьох років.

Студійна робота та вихід на міжнародний рівень

Серйозний прорив у кар’єрі Джаза Чартона пов’язаний із випуском альбому “Срібні пороги” на польському лейблі “GAD Records”. Запис відбувався у Варшаві впродовж лише трьох діб, причому левова частка матеріалу була зіграна з першого дубля. Склад на той час уже розширився до квінтету: до традиційного тріо доєдналися контрабасист із Харкова Віктор Дворський та трубач із Кракова Марек Пендзівятр. Звучання платівки вийшло насиченим, але водночас прозорим, що дозволило кожному інструменту дихати. Оглядачі звернули увагу на трек “Kijowska 7”, названий на честь вулиці, де розташовувалася студія, – примхлива ритмічна структура та несподіване соло контрабаса стали предметом обговорення на багатьох європейських джазових форумах.

Під час запису композиції “Дощ над Сяном” Чартон попросив звукорежисера вимкнути штучне освітлення в студії, залишивши лише світло вуличних ліхтарів, що потрапляло крізь вікна, аби досягти специфічного настрою, який він називав “нічним зануренням”.

Після виходу “Срібних порогів” музиканта запросили на кілька європейських фестивалів, зокрема “Jazz nad Odrą” у Вроцлаві та “Kaunas Jazz” у Литві. Саме на литовському майданчику стався епізод, що його сам Чартон згадує як переломний: після виконання сорокахвилинної сюїти публіка не відпускала ансамбль протягом чверті години, а рецензія в місцевій газеті вийшла під заголовком “Український ураган над Німаном”. Гастрольний графік стрімко ущільнився, і вже на початку 2010-х років Чартон виступав на одній сцені з Кенні Вернером, Ларрі Гренадьє та Браяном Блейдом. При цьому він наполягав на тому, аби в програмах неодмінно звучав український матеріал, нехай і в незвичному аранжуванні.

Продуктивність музиканта в цей період вражає. Протягом п’яти років було випущено чотири студійні альбоми та концертний запис із клубом “Sentrum”, який багато хто вважає найкращим живим виконанням композиції “Степова колискова”. Чартон експериментував з тембрами електронних духових, проте ніколи не відмовлявся від акустичного саксофону в ключових п’єсах. Особливу увагу він приділяв якості мастерингу: платівки зводили в стокгольмській студії “Monoton”, де перед цим працювали з записами Есб’єрна Свенссона. Такий скрупульозний підхід до звуку спричинив затримки релізів, проте слухачі та критики одностайно відзначали безкомпромісний саунд і відсутність компромісів на догоду модним трендам.

Порівняння раннього та зрілого періоду творчості Джаза Чартона:

Співпраця, яка змінює уявлення про жанрові межі

Одним із найбільш обговорюваних проектів за участю Джаза Чартона став альбом “Перехрестя”, записаний спільно з естонським композитором Ерккі-Свеном Тюйром. Ідея поєднати симфонічний оркестр, джазове тріо та солюючий альт-саксофон виникла після випадкової зустрічі музикантів на фестивалі в Таллінні. Тюйр, відомий своїми роботами на межі академічної та електронної музики, запропонував Чартону не просто імпровізувати поверх оркестрових фактур, а вибудувати повноцінний діалог між імпровізаційною лінією та строгими партитурами. Запис відбувався в Талліннському концертному залі, і на створення матеріалу пішло майже півтора року. Результат викликав фурор не тільки серед джазової аудиторії, а й у колах прихильників сучасної класики, а після прем’єри в Берлінській філармонії українського саксофоніста почали запрошувати як соліста камерні колективи з Німеччини та Швейцарії.

У цей же період Чартон активно співпрацював із львівським піаністом Юрієм Середіним, разом з яким вони заснували дуетний проект, що нагадував розмови старих друзів. Камерне звучання фортепіано та саксофону вийшло настільки довірливим, що слухачі під час концертів часто завмирали, боячись порушити тендітну тишу між паузами. Турне дуету по канадських університетах зібрало повні зали, а місцева преса називала їхню гру “інтелектуальним кулінарним рецептом, приготованим зі східноєвропейським шармом”. Показово, що обидва музиканти принципово уникали традиційної схеми “тема-імпровізація-ритурнель”, натомість будуючи виступ як безперервну розповідь, де головна мелодія могла повернутися через сорок хвилин зовсім у іншому настрої та темпі.

Навесні 2021 року Джаз Чартон отримав запрошення від легендарного барабанщика Джека ДеДжонетта взяти участь в серії концертів, присвячених пам’яті Джона Колтрейна. Хоча через пандемічні обмеження повноцінний тур не відбувся, кілька виступів вдалося провести, і саме на одному з них, у Відні, Чартон виконав соло, яке сам ДеДжонетт згодом назвав “одним із найчесніших музичних висловлювань, що йому доводилося чути за останнє десятиліття”. Окрім суто виконавської майстерності, віденський концерт запам’ятався несподіваним дуетом саксофону та контрабаса, де музиканти пішли в такі низькі регістри, що звук ставав майже тактильним, ніби вібрація передавалася безпосередньо крізь крісла.

• співпраця з Ерккі-Свеном Тюйром принесла номінацію на премію Естонської музичної ради;
• дует із Юрієм Середіним випустив три концертних альбоми, кожен з яких записано з одного мікрофонного підходу без дублів;
• для канадського турне музиканти виготовили обмежений тираж вінілу власним коштом;
• на віденському концерті використовувався саксофон 1968 року випуску, відреставрований майстром з Австрії;
• усі записи проекту “Перехрестя” доступні лише на фізичних носіях через відмову музиканта від стрімінгового поширення;
• спільний трек із ДеДжонеттом уперше прозвучав у радіоефірі BBC Radio 3 у травні 2022 року;
• під час роботи з Тюйром Чартон уперше використав сопрано-саксофон як основний інструмент на весь альбом.

Досягнення, що лишили слід в історії українського джазу

Перерахунок офіційних відзнак, які отримав Джаз Чартон, займає не одну сторінку, проте найвагомішими він сам уважає ті, що непомітні для широкого загалу. Премія імені Володимира Симоненка, яку музиканту вручили за альбом “Срібні пороги”, стала першим визнанням на батьківщині. Згодом були фестивальні гран-прі в Чехії, нагорода “Jazz Bell” у номінації “Найкращий європейський ансамбль акустичного джазу” та звання “Музикант року” за версією української редакції журналу “Meloport”. Проте вагомішим за статуетки Чартон вважає той факт, що його композиції почали включати до навчальних програм музичних академій, а нотні збірки з авторськими транскрипціями розійшлися тиражем понад три тисячі примірників – рідкісний випадок для вузькоспеціалізованого видання.

Окремо слід згадати його внесок у відродження львівського джазового фестивалю “Jazz Bez”. Коли у 2015 році проект опинився на межі закриття через брак фінансування, Чартон разом із кількома колегами організував серію благодійних виступів у Німеччині, а зібрані кошти спрямував на збереження фестивалю. Крім того, він особисто підбирав склад учасників, запрошуючи музикантів із країн, які раніше не були представлені в програмі. Завдяки цьому “Jazz Bez” розширив географію до десяти держав, а відвідуваність зросла майже вдвічі. Сам музикант не любить розповідати про цю сторінку біографії, обмежуючись коротким “це просто було потрібно”.

Ще одним беззаперечним досягненням стала масштабна освітня ініціатива “Майстерня вільного дихання”, яку Чартон запустив разом із командою однодумців у 2019 році. Проект охопив понад двадцять міст України, а кількість слухачів, що взяли участь у відкритих лекціях та воркшопах, перевищила п’ять тисяч осіб. Ідея полягала в тому, аби навчити молодих духовиків не тільки технічних прийомів, а й усвідомленої роботи з диханням, поставою та психологічною готовністю до виступу. Запрошені фахівці з фізіології та йоги допомагали учасникам позбутися затисків, які накопичуються роками неправильної практики, а фінальний концерт учасників проходив у форматі відкритого джему, без поділу на сцену й зал.

Приватний світ людини, яка ховається за звуком

Попри публічність, якої вимагає професія, Джаз Чартон ретельно оберігає простір особистого життя від сторонніх очей. Відомо, що він понад двадцять років одружений з піаністкою та музикознавицею Оленою Мельник, яка була його першим редактором і найсуворішим критиком. Подружжя мешкає в передмісті Львова, у будинку, де замість телевізора стоїть рояль “Petrof”, а бібліотека налічує понад три тисячі томів. Дітей у пари немає, натомість у їхній оселі постійно мешкають кілька котів, яких господар жартома називає “головними експертами” – насправді ж тварини не реагують на жоден інструмент, окрім контрабаса, під який охоче муркочуть.

Колеги відзначають його майже маніакальну пристрасть до тиші. Чартон може годинами мовчати перед концертом, зосереджуючись на внутрішньому стані, і ця звичка іноді сприймається як відчуженість. Однак ті, хто знає його ближче, розповідають про рідкісне почуття гумору та вміння розрядити напругу в колективі одним влучним спостереженням. Серед несподіваних захоплень музиканта – астрономія; він навіть придбав телескоп і при нагоді влаштовує нічні спостереження за сузір’ями на власному подвір’ї, запрошуючи сусідів та друзів. Цей інтерес частково відбився на обкладинках альбомів: на конвертах “Срібних порогів” і пізнішого “Тиша між зорями” зображено карти зоряного неба, які музикант креслив власноруч.

Малознаним фактом залишається те, що Чартон колекціонує давні ноти українських композиторів-аматорів ХІХ століття. Деякі знайдені рукописи він адаптує для джазових ансамблів, і саме так народився цикл “Забуті мелодії”, який планується опублікувати наступного року. Свій підхід до відпочинку музикант формулює коротко – “потрібна зміна контексту”. Після тривалих гастролей він не бере інструмент до рук два-три тижні, натомість вирушає в гори або займається городом. У тих рідкісних інтерв’ю, які він дає, простежується незмінна думка: музика народжується з мовчання, а не з постійного шуму, і тому особистий простір має бути захищений так само суворо, як і акустика студії.

Розбираючи шлях Джаза Чартона, мимоволі помічаєш, наскільки цілісною виявилася його траєкторія – від захопленого хлопчика на Львівщині до музиканта, чиє ім’я знають у кращих концертних залах світу. Він свідомо уникнув спокуси комерціалізувати свій талант, натомість десятиліттями вдосконалював авторське звучання, збагачував українську сцену новими іменами та доводив, що імпровізаційна музика здатна поєднувати національну ідентичність і універсальну мову джазу. Записи, що лишилися після нього, сприймаються не як архів, а як живий організм, здатний резонувати зі слухачем тут і зараз.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts