Галина Янченко: від антикорупційної активістки до захисниці прав інвесторів у Раді

Галина Янченко не планувала йти в політику. У 2014 році вона працювала журналісткою-розслідувачкою, а потім очолила виконавчу дирекцію Центру протидії корупції. Саме факти корупційних зловживань, виявлені під час розслідувань, підштовхнули її до думки, що без системних змін на рівні законодавства боротьба з хабарництвом залишиться точковою. Це усвідомлення стало поштовхом до кар’єрного повороту, який привів її до крісла народного депутата й одного з головних речників захисту бізнесу в українському парламенті.

Розслідування, що змінили правила гри

До 2019 року Галина Янченко була відома насамперед як співкерівник Центру протидії корупції (ЦПК) та співзасновниця ініціативи “Антикорупційний штаб”. Її команда займалася гучними викриттями: від схем у “Прозорро” до закупівель для оборонного сектору. Наприклад, у 2016–2017 роках ЦПК спільно з журналістами виявив, як Міноборони укладало угоди на постачання пального за завищеними цінами, що коштувало бюджету десятки мільйонів гривень. Завдяки цим розслідуванням вдалося домогтися відкриття кримінальних проваджень і відставок окремих посадовців. Діяльність організації спиралася на глибокий аналіз тендерної документації, супутникових знімків і реєстрів, а також на співпрацю з міжнародними партнерами, які надавали фінансову та експертну підтримку. Янченко особисто брала участь у підготовці аналітичних звітів, де фіксувала збитки держави від корупційних дій, і вимагала публічного реагування від контролюючих органів. Саме така практика сформувала в ній розуміння того, що закривати окремі “корупційні крани” недостатньо – потрібно перебудовувати саму нормативну базу. Тому тези про неминучість покарання та прозорість публічних фінансів стали наріжним каменем її майбутньої парламентської роботи. Водночас у громадському секторі вона здобула досвід комунікації з міжнародними донорами, дипломатами та бізнес-асоціаціями, що допомогло згодом налагодити діалог між державою та власниками капіталу. Фактично, ще до обрання депутаткою, Янченко стала медіатичним обличчям руху за очищення влади, а її дописи в соцмережах збирали тисячі поширень. Цей багаж репутації дозволив їй увійти в політику не як типовому функціонеру, а як людині з чіткою антикорупційною позицією та розумінням реальних проблем підприємців.

У 2017 році спільне розслідування ЦПК та “Схем” виявило, що через фірми-прокладки держава переплачувала за харчування для військових на 40%. Після оприлюднення фактів контракти були розірвані, а схему постачання змінено.

Із громадського сектору – у Верховну Раду

У 2019 році Галина Янченко обрана до Верховної Ради за списком партії “Слуга народу”. Цей крок став несподіванкою для багатьох активістів, адже вона часто критикувала політичну систему. Проте Янченко наполягала, що лише зсередини можна ухвалити закони, які зроблять державне управління прозорішим. У парламенті вона одразу долучилась до Комітету з питань економічного розвитку, де сконцентрувалась на дерегуляції та захисті прав власників бізнесу. Отримавши мандат, депутатка швидко опанувала механізми роботи законодавчого органу, використовуючи навички, відточені ще в журналістських розслідуваннях – уважне читання документів, фактчекінг і наполегливість у комунікації з чиновниками. Її перші публічні заяви стосувалися необхідності демонтажу застарілих регуляторних актів, які створюють поживний грунт для хабарництва. І вже на першому році каденції вона ініціювала перегляд низки підзаконних актів, що регламентували видачу дозволів у будівництві та земельних відносинах. Критики зауважували, що депутатка надто швидко змінила коло діяльності, однак Янченко наголошувала: без здорових умов для капіталовкладень жодна протидія корупції не досягне мети. Тому вона свідомо почала працювати в царині, яка довгий час асоціювалася з лобізмом олігархічних груп, намагаючись перетворити її на майданчик для рівних можливостей. Водночас вона не полишила антикорупційний порядок денний, домагаючись, аби кожен новий економічний закон містив запобіжники проти зловживань.

Захист інвесторів як новий фокус

Один із головних пріоритетів роботи Янченко в Раді – створення умов для залучення в країну довгострокового приватного капіталу. Вона неодноразово наголошувала, що без надійних гарантій для інвесторів неможливо відновити промисловість та запустити масштабне будівництво. Саме тому депутатка ініціювала розробку законопроєкту про “бізнес-нянь” для великих проєктів – ідея полягала в тому, щоб кожен великий бізнес-проєкт отримував персонального менеджера від держави, який допомагатиме долати бюрократичні перепони. Закон №1116-IX, ухвалений у грудні 2020 року, передбачив такий механізм підтримки для вкладень, що перевищують 20 мільйонів євро. Ця ініціатива стала відповіддю на численні скарги підприємців, які роками не могли отримати погодження на одне-єдине будівництво через десятки інстанцій. Крім того, у співпраці з Офісом із залучення та підтримки капіталовкладень вона добивалася запровадження спрощених процедур для середніх компаній, що готові вкладати кошти в переробну промисловість. Окремим напрямом стала гармонізація українського корпоративного законодавства з нормами ЄС, що дало змогу іноземним власникам часток почуватися більш захищеними. Янченко підкреслювала: ключове – це не просто написати закон, а налаштувати практичний механізм його реалізації, інакше довіра до української юрисдикції так і залишиться на низькому рівні. Вона ініціювала кілька робочих груп за участі експертів Світового банку, щоб адаптувати кращі світові практики до місцевих реалій. Поступово депутатка стала одним із найупізнаваніших парламентських облич серед міжнародних торговельних палат і представництв транснаціональних корпорацій.

Які закони змінили правила для бізнесу

Окрім механізму супроводу великих проєктів, Галина Янченко активно просувала зміни до законодавства, що спрощують ведення підприємницької діяльності. Зокрема, вона стала співавторкою закону про лібералізацію ринку землі, який дозволив юридичним особам купувати сільськогосподарські ділянки, та ініціювала реформу корпоративного управління держпідприємств. Також за її участі було ухвалено норму про обов’язкове оприлюднення кінцевих бенефіціарних власників компаній, що зробило бізнес-середовище прозорішим. Вона домагалася від Верховної Ради підтримки податкових стимулів для тих, хто запускає нове виробництво в депресивних регіонах – відстрочення сплати податку на прибуток і нульового ввізного мита на обладнання. Водночас кожна ініціатива проходила через ретельний аналіз регуляторного впливу; депутатка наполягала на публічних обговореннях, аби уникнути ситуації, коли преференції отримують лише окремі гравці. Разом із колегами по комітету вона напрацювала зміни до закону про концесію, які дозволили залучати приватних операторів до розбудови портової інфраструктури без ризику раптового розірвання договорів з боку держави. Для малих фермерів було передбачено спеціальні фінансові інструменти – часткову компенсацію відсоткових ставок за кредитами, що фактично стало першим кроком до формування системи державної підтримки аграріїв. Паралельно Янченко працювала над пакетом антирейдерських норм, які ускладнили незаконне переписування майна через підроблені довіреності. Усе це разом сформувало доволі цілісний пакет змін, що вперше за багато років дав бізнесу зрозумілий алгоритм дій, а не черговий набір декларацій.

Ось конкретні переваги, які отримали підприємці після ухвалення ініційованих змін

• скорочено кількість дозвільних процедур із 12 до 5 у будівництві;
• запроваджено автоматичне відшкодування ПДВ для сумлінних платників;
• посилено кримінальну відповідальність за рейдерські дії;
• створено електронний кабінет забудовника для подання документів онлайн;
• забезпечено доступ нерезидентів до державних тендерів на рівні з українськими компаніями;
• скасовано необхідність отримувати окремий висновок СЕС для більшості об’єктів;
• запроваджено “мовчазну згоду” для ліцензій, що не були розглянуті вчасно;
• встановлено заборону на витребування паперових довідок, які вже є в держреєстрах.

Критика, скептики та плани на майбутнє

Не всі ініціативи Янченко сприймалися однозначно. Частина експертів вказувала на ризики, пов’язані з наданням надто широких преференцій великому капіталу, що могло б створити нерівні умови для малого й середнього бізнесу. Крім того, опоненти наголошували, що без судової реформи будь-які закони про захист інвесторів залишаться декларативними. Депутатка визнавала ці зауваження й неодноразово публічно наполягала на важливості незалежного правосуддя. Вона також заявляла, що наступним кроком має стати запровадження дієвих механізмів страхування політичних ризиків для тих, хто вкладає кошти в Україну. У 2023 році вона порушила тему створення окремого компенсаційного фонду, з якого бізнес міг би отримувати виплати у випадках знищення майна через бойові дії, і ця ідея увійшла до проєкту повоєнного відновлення. Водночас скептики зауважували, що швидкість ухвалення рішень часто гальмується внутрішніми суперечностями всередині монобільшості, а особистий вплив Янченко обмежений фракційною дисципліною. Проте навіть критичні оглядачі змушені констатувати, що за три роки роботи їй вдалося вибудувати певний місток між вимогами міжнародних фінансових інституцій і реальним станом українського законодавства. Подальші плани депутатка пов’язує з поглибленням діджиталізації дозвільних послуг, запровадженням електронного торговельного реєстру та продовженням податкової лібералізації для виробничих компаній. Як людина, яка пройшла шлях від викривача до політика, вона постійно підкреслює: головне – не зупинятися, бо будь-яка пауза в реформах повертає старі схеми.

Шлях Галини Янченко від громадського активіста, що розкривав корупційні махінації, до народного депутата, який формує правила гри для бізнесу, ілюструє, як змінювалася українська політична арена. Її спроба перетворити ідеї прозорості та відкритості на конкретні норми законів хоч і зустрічає опір, але вже принесла відчутні результати. Від спрощення дозвільних процедур до ухвалення механізму супроводу капіталовкладень – кожен крок Янченко був спрямований на те, аби інвестори перестали сприймати Україну як зону суцільних ризиків. І якщо цей рух не припиниться, наступні роки можуть дати набагато більше – нову культуру діалогу між владою та власниками капіталу, побудовану на довірі та взаємній відповідальності.

Ключові законодавчі ініціативи Галини Янченко

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts