Роман Лозинський: матрос ЗСУ, нардеп і пластун-лідер – ключові факти біографії

Коли 2014 року український флот втрачав кораблі та бази, а держава потребувала нової якості управління, Роман Лозинський уже мав за плечима серйозний досвід самодисципліни. У 23 роки він очолював Пластове намисто – всеукраїнський керівний орган найбільшої скаутської організації країни. Майже одразу після Майдану він добровільно пішов служити матросом на фрегат “Гетьман Сагайдачний”, а згодом став народним депутатом і секретарем парламентського комітету з нацбезпеки. Ця стаття – спроба зібрати докупи головні віхи його шляху без пафосу, а з розумінням, як конкретні рішення перетворюються на систему.

Пластове коріння і перші випробування

Роман Лозинський приєднався до Пласту в 12 років у Львові. Саме там він отримав базове розуміння відповідальності, яке пізніше переніс у військову та політичну сфери. У 2011–2013 роках він очолював Пластове намисто, тобто крайову старшину, яка координує діяльність сотень гуртків по всій Україні. Для тодішнього студента-історика це означало не лише управлінську практику, а й постійне спілкування з молоддю, інструкторами, батьками, чиновниками на місцях. Пластунська система виховання, побудована на принципах добровільної дисципліни, планування кроків та поступового ускладнення завдань, сформувала в Лозинського звичку структурувати будь-яку справу від ідеї до звіту.

Пластуни часто кажуть, що їхній рух – це гра з серйозними наслідками. Таке формулювання точно описує підхід Лозинського до навчання дорослих і підлітків. За час його каденції кількість пластових осередків зросла, з’явилися нові табори з військово-патріотичним ухилом, а система інструкторських курсів набула чіткіших стандартів. Для самого Лозинського пластове лідерство стало першою школою ухвалення непопулярних рішень: доводилося переглядати бюджети, змінювати кадрові призначення і пояснювати ці кроки громаді.

Знайомі згадують, що вже тоді за ним тягнувся шлейф прямолінійності: якщо бачив проблему – озвучував її на загальному зборі без зайвих дипломатичних обгорток. Ця риса залишилася і в парламентській роботі. До речі, саме в Пласті він отримав псевдо “Лосяш” – через зовнішню схожість з однойменним персонажем. Хоча сам жартував, що лось – цілком серйозна тварина, здатна пробивати густі хащі.

Цікавий факт: через дитяче прізвисько “Лосяш” колеги по Пласту навіть подарували йому м’яку іграшку лося, яка довго стояла в його кабінеті у Львівській міськраді.

Освіта та шлях до активізму

Лозинський закінчив історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, а під час навчання скористався програмою обміну з Університетом Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. Саме там він уперше побачив, як польське студентство системно впливає на місцеву політику через самоврядні організації та громадські слухання. Історичний фах дав йому здатність аналізувати суспільні процеси в довгій перспективі, а польський досвід підказав інструменти горизонтальної взаємодії.

Після повернення до Львова він включився у студентське самоврядування, брав участь у заходах із захисту української мови та культурної спадщини. У 2013 році, коли розпочалися протести проти відмови від євроінтеграції, Лозинський уже розумів, що вулична мобілізація – це лише перший етап. Він був серед тих, хто наполягав на фіксації домовленостей та вимог у письмовому вигляді, створював логістичні ланцюжки для постачання харчів і медикаментів на барикади. Саме ця практика потім допомогла йому під час служби у війську, де логістика часто була важливішою за пафос.

Паралельно він розвивав мережу пластунів на сході країни. Спільно з однодумцями організовував мандрівні табори в Донецькій та Луганській областях, аби місцеві підлітки не втрачали зв’язок із загальнонаціональним контекстом. Ці проєкти вимагали значної витривалості, адже фінансування було обмеженим, а місцева влада не завжди йшла назустріч. Проте результат – поява кількох нових осередків у промислових містах – став важливим сигналом, що система працює на випередження.

Матрос на фрегаті – як армія змінила пріоритети

У березні 2014 року Роман Лозинський добровільно вступив до лав Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Його направили на фрегат “Гетьман Сагайдачний”, що повертався з міжнародних навчань у Середземному морі. У складі екіпажу він виконував обов’язки матроса, а невдовзі отримав звання старшого матроса. Перші місяці служби пройшли у надзвичайно напруженому режимі: корабель виконував завдання з патрулювання, забезпечення морської блокади та доправлення вантажів у заблоковані порти.

Пізніше Лозинський перебував у розпорядженні командування на інших одиницях флоту, зокрема на десантному кораблі “Костянтин Ольшанський” уже після його повернення під український контроль у 2015 році. Втрата Криму та значного відсотка корабельного складу зробила службу максимально прагматичною: кожен матрос опановував суміжні спеціальності, брав участь у ремонтах, чергував по кілька змін поспіль. Армійська реальність навчила його відкидати зайву бюрократію там, де потрібен швидкий результат, і водночас ретельно дотримуватися процедур там, де їх порушення може коштувати життя.

Показовим є те, що після демобілізації він не пішов одразу у велику політику, а залишився в оборонній сфері – працював у проектному офісі реформ Міністерства оборони, консультував із питань кадрової політики та розвитку сержантського корпусу. Саме там він уперше побачив, як важко впроваджувати зміни всередині великої системи, навіть маючи політичну волю. Цей досвід згодом допоміг йому формулювати законодавчі ініціативи, спрямовані не на піар, а на реальне перезавантаження процедур.

Львівська міська рада та локальні проєкти

У 2015 році, скориставшись довірою, сформованою ще в Пласті та під час волонтерської роботи, Лозинський балотувався до Львівської міської ради від політичної партії “Самопоміч”. Його обрали депутатом, і він одразу взявся за питання, що перетиналися з попереднім досвідом: молодіжна політика, спорт, міжнародна співпраця та безпека міста. У ратуші він швидко заробив репутацію людини, яка не соромиться ходити на комунальні підприємства і перевіряти, як витрачаються бюджетні кошти.

Одним із найпомітніших проєктів стала програма підтримки пластових організацій на рівні міста – спрощення доступу до приміщень, виділення земельних ділянок для наметових таборів, запровадження цільових стипендій для інструкторів. Паралельно він займався впровадженням системи відеоспостереження у громадських місцях та ініціював створення комунальної служби правопорядку, що тоді викликало чимало суперечок, але заклало фундамент для пізніших загальнонаціональних ініціатив із муніципальної безпеки.

Цікаво, що навіть на місцевому рівні Лозинський використовував методику “трьох горизонтів” – так він сам називав підхід, що поєднує швидкі рішення (горизонт до 6 місяців), середньострокову трансформацію (1–2 роки) та довгострокове планування (5 років). Це допомагало уникати профанації у звітах і тримало фокус на результаті, а не на кількості проведених засідань.

Окрім суто адміністративної роботи, він ініціював низку міжнародних обмінів для львівських студентів, зокрема стажування в органах самоврядування польських міст. Таким чином формувалося коло молодих управлінців, які сьогодні працюють у різних сферах – від ІТ-компаній до військових адміністрацій.

Парламент і безпекова політика

Восени 2019 року Роман Лозинський отримав мандат народного депутата за списком партії “Голос” (десятий номер). У Верховній Раді він зосередився на оборонній тематиці, ставши секретарем Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Ця позиція дала йому доступ до закритих даних, а головне – можливість впливати на порядок денний комітету. У перші місяці каденції він разом із колегами домігся ухвалення змін до закону “Про національну безпеку”, які спростили процедури постачання озброєння під час особливого періоду.

Депутат свідомо уникав популістських гасел про негайне переозброєння армії, натомість просував реалістичні рішення: розширення повноважень сержантського складу, цифровізацію військового обліку, прозорі механізми закупівель пального та продовольства. До повномасштабного вторгнення він системно працював над змінами до законодавства про територіальну оборону, які потім були успішно масштабовані у 2022 році. Крім того, Лозинський домагався включення до порядку денного комітету питань кібербезпеки та морської стратегії.

У публічних виступах він часто підкреслює, що війна – це не лише фронт, а й суспільна мобілізація. Тому його депутатська робота охоплює взаємодію з ветеранськими організаціями, лобіювання спрощених процедур для бізнесу, що працює на оборону, та контроль за використанням міжнародної допомоги. Характерною є історія з його участю в розблокуванні постачання бронежилетів з-за кордону на початку 2022 року: він особисто зв’язувався з митниками, перевіряв документи і добився скорочення часу оформлення вантажів з двох тижнів до кількох днів.

Лідерство за Лозинським – уроки для молоді

Спостерігаючи за діями Романа Лозинського упродовж останнього десятиліття, можна виокремити набір управлінських принципів, які він застосовував і в Пласті, і на флоті, і в парламенті. Усі вони ґрунтуються на тому, що лідер має особисто розуміти суть справи, вміти делегувати без втрати контролю та приймати рішення, навіть коли бракує інформації. Ці принципи Лозинський ніколи не оформлював у вигляді методички, але їх легко простежити в його публічних рішеннях.

Нижче наведено кілька ключових принципів, які він сповідує, та їх практичне втілення:

• перевіряти факти на місці, а не за звітами;
• відповідати за помилку швидше, ніж її знайдуть інші;
• завжди мати план дій для найгіршого сценарію;
• поєднувати дисципліну з гумором, щоб знижувати напругу;
• дбати про командний дух через спільні справи, а не через збори;
• не роздавати обіцянок, які неможливо виміряти.

Дані принципи не є універсальними, але вони дозволили Лозинському зберегти послідовність у різних середовищах: від наметового табору до засідань РНБО.

Принципи лідерства Романа Лозинського у порівняльному викладі

Шлях Романа Лозинського – це історія про те, як конкретна людина з пластовим вихованням і військовою загартованістю намагається вбудувати цю культуру в державні інституції. Його кар’єра не містить гучних скандалів чи штучного блиску, натомість тримається на послідовному дотриманні обраного вектора. Від студентського активізму до парламентських рішень простежується однаковий почерк: мінімум гасел, максимум перевіреної фактури і постійне підвищення власної спроможності. Можливо, саме такого типу управлінців сьогодні потребує країна, яка щодня балансує між надзвичайними викликами та необхідністю системної розбудови.

About the Author

Безнога Настя

Editor

View All Posts