Історії про український енергетичний сектор неможливо уявити без персонажів, які нібито залишаються за кадром, але саме їхні рішення впливали на мільярдні потоки. Олександр Цукерман належить до тієї когорти, про кого більше знають прокурори й журналісти-розслідувачі, ніж широка публіка. Його прізвисько – Шугармен – виникло не випадково, і воно досі викликає нервову реакцію в певних кабінетах.
Шугармен – солодке прізвисько з гірким присмаком
Вперше ім’я Олександра Цукермана спливло під час аналізу структури угод із постачанням антрациту з Південної Африки у 2015–2016 роках, коли Україна відчайдушно шукала вугілля через втрату контролю над шахтами Донбасу, а тогочасна формула Роттердам+ лише починала обговорюватися. За освітою юрист, він роками працював у тіні великих вугільних бізнесменів, консультуючи податкову оптимізацію та реструктуризацію боргів державних шахт. Прізвисько приклеїлося після серії обідів у найдорожчих київських ресторанах, де Цукерман зустрічався з топ-менеджерами генерувальних компаній – подейкують, він замовляв десерти з такою прискіпливістю, що колеги пожартували про “солодке життя” на вугільних контрактах. Відтоді у внутрішньому листуванні його називали Шугарменом, і це прізвисько згодом перекочувало до матеріалів слідства.
Цукерман майстерно уникав публічності: не давав інтерв’ю, не світився на галузевих конференціях, його фото годі знайти в медіатеках. Однак його слід чітко простежується в корпоративних реєстрах офшорних юрисдикцій – саме там він виступав номінальним директором або бенефіціаром цілої низки трейдингових структур. Для енергетичного андерґраунду він став своєрідним “привидом опери”, без якого не обходилася жодна велика угода з імпортом вугілля після 2014 року.
Донецький старт: перші вугільні операції
Кар’єра Цукермана як архітектора тіньових схем почалася задовго до війни, ще в середині 2000-х, коли він працював у юридичній фірмі, що обслуговувала донецькі вугільні активи. Тоді набули поширення схеми так званого “пересортування”: шахти продавали рядове вугілля за безцінь фірмам-одноденкам, ті нібито збагачували його до марок А або Т, після чого паливо з націнкою до 200% потрапляло на теплоелектростанції. Роль Цукермана полягала в тому, щоб вибудувати ланцюги з фіктивних підприємств, які унеможливлювали відстеження кінцевих вигодонабувачів. Він першим оцінив переваги британської схеми LLP, де учасники товариства не розкриваються в публічних реєстрах.
Цей досвід виявився безцінним під час вугільної кризи 2014–2015 років. Коли традиційні поставки з Донбасу припинилися, Цукерман швидко переорієнтувався на імпорт із Південно-Африканської Республіки та російських портів через треті країни. Разом із групою трейдерів він створив мережу компаній, які перепродавали вугілля кілька разів усередині одного холдингу, накручуючи ціну перед входженням на український ринок. Саме тоді прізвисько Шугармен почало фігурувати в листуванні контрагентів як кодова назва людини, котра гарантує “солодку маржу”.
Роттердам+ як ідеальний шторм
Формула Роттердам+, запроваджена рішенням НКРЕКП у 2016 році, передбачала розрахунок вартості вугілля для ТЕС на основі індексу API2 (ціна в європейських портах Амстердам-Роттердам-Антверпен) плюс фрахт до українського порту. Олександр Цукерман зіграв у цьому далеко не публічну роль: через підконтрольну юридичну фірму та залучену аналітичну компанію він подавав “незалежні” висновки до регулятора, які математично доводили обґрунтованість високих тарифів. Паралельно, як встановило розслідування журналістів, він виступав фактичним представником одного з найбільших трейдерів, що постачали вугілля з портів Роттердаму та Річардс-Бей, і отримував комісійні з кожної перепроданої тонни.
Маржинальність операції вражала: реальна ціна закупівлі в африканських шахтах разом із фрахтом у середньому була на 40–60% нижчою за ту, яку закладали у формулу. Різниця осідала на рахунках офшорних компаній-прокладок. Цукерман особисто контролював, щоб жоден із учасників ланцюга не випадав із графіка платежів, адже затримки загрожували блокуванням рахунків. Саме тому його контакти в банківському секторі були чи не найціннішим активом схеми. Ось яким чином реалізовувався механізм отримання надприбутків:
- укладання прямих контрактів із шахтами через офшорну компанію-прокладку, яка занижувала ціну закупівлі;
- оформлення фрахту суден через пов’язаного перевізника із завищеними ставками, що потім компенсувалися через механізм Роттердам+;
- підміна сертифікатів якості вугілля для обґрунтування вищої категорії палива;
- переведення надлишкового прибутку на рахунки в латвійських та кіпрських банках через низку транзитних фірм;
- координація з чиновниками НКРЕКП щодо строків перегляду коефіцієнтів формули, аби уникнути різких змін під час навігаційних періодів.
В одному з листувань, яке потрапило до слідства, Цукерман радив партнерам “не залишати слідів у вигляді pdf-файлів, а листуватися в месенджерах із автоматичним знищенням повідомлень”. Це ще раз доводить, що його розуміння цифрової безпеки випереджало можливості тодішньої експертизи правоохоронців.
Офшорний калейдоскоп на мільярди
За даними Panama Papers та Paradise Papers, на Олександра Цукермана було записано щонайменше сім офшорних компаній, пов’язаних із вугільним трейдингом. Центральною ланкою виступала британська Lantern Holdings Ltd, яка укладала рамкові контракти з виробниками, а кіпрська Driden Commercial Ltd виконувала роль фінансового хаба – через неї проходили всі платежі від українських генерувальних компаній. Структура була вибудувана так, що жоден із рахунків не перебував під юрисдикцією країн, які на той момент мали з Україною діючий договір про автоматичний обмін податковою інформацією.
Окрему увагу слідчих привернула схема з використанням кредитних нот – цінних паперів, які випускалися підконтрольними компаніями на користь материнської структури та дозволяли виводити прибуток у вигляді відсотків, що не оподатковувались. Цукерман особисто підбирав юристів на Британських Віргінських островах, які готували емісійні документи. Усі деталі обговорювалися тільки на особистих зустрічах у Лондоні або Дубаї, що унеможливлювало прослуховування.
Коротке зіставлення гравців тіньового ринку вугілля та газу 2013–2019 рр.:
| Особа | Поле діяльності | Головна схема | Обсяг виведених коштів | Юридичний результат |
|---|---|---|---|---|
| Сергій Курченко | газовий трейдинг | виведення скрапленого газу з держпідприємств через фіктивні біржові угоди | понад 5 млрд грн | засуджений заочно, уникнув арешту |
| Олександр Клименко | податкова міліція, “площадки” | конвертаційні центри для ухилення від сплати ПДВ у вугільному секторі | орієнтовно 12 млрд грн | зник за кордоном, оголошений у розшук |
| Рінат Ахметов | видобуток та генерація | використання Роттердам+ для завищення вартості власного вугілля | за даними НАБУ, 18,9 млрд грн збитків | жодна справа не доведена до суду |
| Олександр Цукерман | посередник-архітектор | створення офшорних ланцюгів для реалізації вугільних контрактів із надбавкою | близько 15 млрд грн | не притягнутий, доказова база розпорошена |
Така організація потоків давала змогу акумулювати кошти на рівні трейдингової надбавки, нівелюючи ризики прямих звинувачень у привласненні державного ресурсу. Цукерман незмінно перебував на крок попереду наглядових органів, змінюючи юрисдикцію холдингу тоді, коли чергова країна приєднувалася до ініціатив із прозорості.
Верхівка айсберга: як Шугармен уникав відповідальності
Кримінальне провадження за фактом зловживань під час застосування Роттердам+ розпочали у 2017 році, але головними підозрюваними проходили посадовці НКРЕКП. Цукерман спочатку мав статус свідка, а згодом слідство взагалі не змогло довести його причетність через брак прямих доказів. Офшорні реєстратори на відповідні запити відповідали, що фізична особа не володіє активами, а власниками компаній є номінальні трасти. Паралельно кілька ключових свідків раптово змінили показання, посилаючись на тиск або надання некоректних свідчень під час перших допитів.
Формально Цукерман вийшов зі складу правлінь усіх трейдингових фірм за день до перших обшуків, проведених НАБУ. Це позбавило прокурорів можливості інкримінувати йому прямий умисел. Окрім того, оригінали контрактів зберігалися у двох офісах – у Лондоні та Нікосії, куди українські правоохоронці не мали доступу без тривалої процедури міжнародної правової допомоги. Поки тривали узгодження, значна частина документів була знищена згідно із “внутрішньою політикою зберігання архіву”.
За даними внутрішнього меморандуму детективів НАБУ, в особистому сейфі Цукермана знайшли записну книжку з фразою: “Контролюй не вугілля, а тих, хто його рахує”. Поруч був список телефонів без підписів – лише коди, які вказували на вищий політичний рівень.
Ще одним фактором безкарності стала відсутність єдиного реєстру бенефіціарів у більшості офшорних юрисдикцій на момент активної фази розслідування. Навіть після ухвалення змін до українського законодавства про фінансовий моніторинг Цукерман вже вивів активи в більш захищені інструменти, зокрема в нерухомість на Близькому Сході, яка не підлягала декларуванню.
Історія Олександра Цукермана показує, наскільки глибоко тіньовий вплив може пронизувати енергетичне регулювання, залишаючи формально незалежних осіб поза звинуваченнями. Шугармен і досі консультує міжнародні трейдингові структури, а його схеми стали наочним посібником для антикорупційних органів – посібником про те, як комбінація юридичних прогалин, цифрової обачності та персональних зв’язків робить солодке життя безкарним. Посилення міжнародного обміну даними та повноцінне впровадження реєстру бенефіціарів поступово звужують простір для таких архітекторів, однак вугільний слід Шугармена навряд чи зітреться з пам’яті галузі.
About the Author
